81562 Андріянів

Село Андріянів, відоме здавна також як Андриянів чи навіть Андреянів, за однією інформацією, заснував наприкінці XIV століття князь литовський Андрій, а за іншою - у другій половині цього століття було власністю Івана. Від 1801 року ним володіла родина Лянцкоронських. Більшість мешканців була поляками, яких, в основному, переселили до Польщі після ІІсв. війни. 2001 року тут проживало понад 360 селян, а 2015 - лише 15. Село вмирає, як і сотні подібних йому по всій Україні. Входило до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Римо-католики Андріянова належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Комарні. У першому десятилітті ХХ століття коштом власників села Лянцкоронських тут було споруджено та оснащено невеликий мурований костел (фактично, каплицю із одним вівтарем), який освятили 1911 року. Храм та місцевих вірян обслуговували вікарії материнської парафії. У 30-х роках чисельність вірян перевищила півтисячі осіб.

80530 Янгелівка

Колонію Енгельсберг, яку пізніше називали Ангелівкою, заснували 1829 року німецькі родини лісорубів-католиків із Західної Богемії (нині – Чехія) і, ймовірно, якийсь час вона вважалась присілком Ожидова. 1990 року село змінило назву з Ангелівки на Янгелівку. Нині тут проживає лише трохи більше двох десятків мешканців. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду Янгелівки належали до парафії Пресвятої Трійці в Олеську. В схематизмі Львівської архідієцезії це село 1857 року ще подається разом із Ожидовим, але 1861 року - вже окремо із сотнею вірних. А 1903 року воно нараховувало майже 230 вірян.

81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

48544 Антонів

У польських джерелах заснування села Антонів датують початком XIX століття і пов'язують із його власником Антоном Лянцкоронським, тоді як в українських вважають, що село вперше згадується наприкінці XVIII століття. У другій половині XIXст. тут проживало близько півтисячі мешканців, з них дві сотні (переважно переселенці-мазури із Польщі) були римо-католиками. Наступного століття до ІІсв. війни чисельність селян становила сім-вісім сотень, а нині - лише трохи більше трьох сотень.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у розташованому поряд містечку Товсте. Відомо, що станом на 1936 рік, коли їх кількість зросла до 240 вірних, схематизм Львівської архідієцезії подає каплицю в Антонові як таку, що ще знаходиться в процесі будівництва. Ймовірно, що до ІІ світової війни її не встигли впорядкувати, оснастити та освятити.

47711 Байківці,
вул. Січових Стрільців - Івана Франка,
f.b.: sharbelbajkivci

Перша писемна згадка про Байківці датується 1653 роком. Тривалий час поселення було розділене на Старі Байківці та Нові Байківці. 1880 року тут проживало понад 770 мешканців, нині - близько трьох з половиною тисяч осіб. У 1940-1941 і 1944-1962 роках село належало до Великобірківського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелеві Мазовецькому, який нині називається Соборним. В середині ХІХ століття їх було близько 340, а 1901 року, коли чисельність вірян перевищила півтисячі, у Байківцях коштом Леона Подлеського спорудили дерев'яну каплицю. Перед І світовою війною кількість вірних збільшилась до понад 660 осіб.

81325 Баличі

Село Баличі засноване у XIII столітті, проте у джерелах вперше згадується 1400 роком. Чисельність населення - менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1895 році у Баличах було споруджено муровану каплицю коштом Скібневських, яку 1898 року освятив о. Ф. Бродовський. 30 червня 1919 року тут постала парафіяльна експозитура завдяки Скібневським. У 1924-1927 роках було збудовано парафіяльний будинок, і 5 листопада 1927 року засновано парафію. 1928 року святиню покрили новою бляхою.

59020 Банилів-Підгірний,
вул. Кобилянської, 90a

Банилів-Підгірний відомий в джерелах із 1428 року. До 1946 року мав назву Банила над Серетом або Молдавський Банила (щоб відрізнити від Руського Банила, розташованого північніше), а до 1963 року - Банилів. Наприкінці XVIII - на початку XIX століть сюди прибули польські переселенці, пізніше німецькі колоністи заснували присілок Августендорф. 1900 року у Молдавському Банилі проживало 4806 мешканців (2071 українців, 1374 румунів, 878 німців та 483 поляків), а в Августендорфі - 550 (515 німців, 31 українців і 4 румуни). Нині село має понад 4 тисячі осіб. До 2020 року входило до Сторожинецького району.

Римо-католики Молдавського Банила та його присілків належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Красній, яка пізніше називалась Альтгутою, а нині є Старою Красношорою. В середині ХІХст. їх було до двох сотень, а на початку 80-х років цього століття - вже півтисячі. Тоді тут і постала перша святиня.

59216 Банилів

Банилів, який називали також Баниловом-Руським (тобто українським, на відміну від вкраденої московітами давньої етнічної назви), існував вже у XIVст., проте вперше документально згадується 1433 року, а також 1 січня 1445 року. Перед Ісв. війною тут проживало 5010 мешканців (переважно українців), у тому числі 246 поляків та трохи менше вірменів, а 1938 року - 6 тисяч, серед них вірменських родин 12 (47 осіб), вірменсько-польських 18 (63 особи) і польських 32 (114 осіб). Нині село має понад 3600 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до буковинської капеланії (пізніше парафії Успіння Пресвятої Діви Марії) у Вашківцях, тоді як католики вірменського обряду - до галицької парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кутах. В середині XIXст. римо-католиків у селі було близько дев'яти сотень, а в 70-х роках цього століття - вже понад 160. Тоді тут і постала каплиця для задоволення духовних потреб католиків обох обрядів.

81530 Бар

Перша згадка у документах про невелике село Бар, яке нині налічує лише трохи більше двох сотень мешканців, датується 1610 роком.

Римо-католики поселення належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. Філіальна каплиця у Барі постала завдяки зусиллям та частково коштам настоятеля цієї парафії о. Мартина Августина. Проте за одними даними її спорудили як дерев'яну 1893 року, а за іншими - у 1897 році вона вже була мурованою. Земельну ділянку під святиню надала родина Романовичів, а до фінансування її спорудженя долучились і самі парафіяни, і власник сусіднього Косова. У храмі знаходився образ Матері Божої Непорочної XVIIст. з костелу у Мильчицях, який у Барі був оточений великою шаною. У 1909 року тут з'явилась парафіяльна експозитура, проте священик проживав не у цьому селі, а у сусідньому Милятині. А в 1925 році у Барі створили парафію, до якої увійшло також село Косів.

47516 Баранівка

Баранівка вперше письмово згадується 1441 року у книгах галицького суду, є також згадка у документах 1469 року. У 80-х роках ХІХ століття нараховувала понад 380 селян, з них приблизно по 175 римо- та греко-католиків, нині ж у селі проживає понад дві сотні мешканців. Належало до Береженського району, а від 19 липня 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Баранівки спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У 1908-1909 роках у селі коштом вірян та, ймовірно, місцевих власників Потоцьких було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1910 року. Поруч із храмом постала також мурована дзвіниця.