59024 Чудей,
вул. Карпатська, 207

Вперше Чудей датується 18 червня 1646 року, згадується село також у 1658р. та 15 серпня 1707 року. В 1793р. на окраїні збудували фабрику з виробництва скла, яка проіснувала до 1890 року, у 1880р. запрацювала цегельна фабрика. 1900 року у Чудині проживало 2594 мешканців, у тому числі 806 німців і 17 поляків, 1944 року - 1624, нині - понад 5200 осіб. У радянські часи село від 1946 року називалось Межиріччям. Входило до Сторожинецького району, а від 2020р. - до Чернівецького.

Католики латинського обряду Чудина, чисельність яких в середині ХІХ століття становила три сотні вірних (у самому селі та на його окраїні, де містилась скляна фабрика), належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі. Саме тоді у селі і було збудовано костел.

59021 Давидівка,
Лісова, 7

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

59021 Давидівка,
вул. Банилівська, 40,
f.b.: 100064679836435

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

60400 Глибока,
вул. Глибоцька, 6,
+380 (3734) 232-96

Перша писемна згадка про Глибоку датується 1438 роком, у 1919-1940 роках називалась Адинката, з 1940 року - центр району, а від 1956 року - селище міського типу. Нині тут проживає майже дев'ять з половиною тисяч мешканців.

Місцева римо-католицька громада входила до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Сереті, яка нині знаходиться на території Румунії. У 1906 році у Глибокій було споруджено коштом родини Скібневських мурований філіальний храм, а 1910 року створено парафіяльну експозитуру, яка пізніше стала самостійною парафією та налічувала понад тисячу вірних.

59300 Кіцмань,
вул. Шевченка, 3,
+380 (3736) 231-98

Найдавніша письмова згадка про Кіцмань датується 1413 роком, а з 1798 року поселення стало містом, пізніше - центром повіту і (в радянські часи) районним центром. Нині його населення - майже 6300 мешканців.

У 1812-1813 роках у Кіцмані засновано парафію (спочатку як капеланію), а 1826 року освячено сучасний мурований храм під титулом Воздвиження Святого Хреста. 1906 року його було реконструйовано та розбудовано. Перед І світовою війною парафія налічувала понад 2 тисячі вірян та охоплювала понад десяток сусідніх сіл (деякі із них мали свої філіальні святині).

60426 Корчівці

Корчівці (Корчешти, Корчовці, Корчевци) відомі у джерелах від березня 1654 року (посилання на 1462 рік, яке можна зустріти у літературі, стосується інших Корчівців). 1869 року у селі проживало 996 мешканців, 1880 року - 973, 1890 року - 1126, 1900 року - 1095, 1910 року - 1470, нині - понад 1700 осіб. Село входило до Глибоцького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Місцеві католики латинського обряду, чисельність яких протягом першої половини ХІХ століття не перевищувала півдесятка осіб, а перед І світовою війною була ще меншою, раніше не мали власної святині та відвідували костел Семи Скорбот Матері Божої у Старій Гуті, а також каплиці у сусідніх селах.

59022 Красноїльськ

Поселення вперше згадано в документі 1431 року, є також згадки у 1613 році його верхньої половини, що пізніше стала Красною Путною, та 1696 року його нижньої половини. Останню з часом назвали Красною Ільською за прізвищем Олександра Їльського, який її придбав. Красноїльськ як селище (міського типу) виник 1968 року, коли об'єднали ці два сусідні села. Нині у селищі проживає понад десять тисяч мешканців, входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.

Католики латинського обряду Красної Ільської і Красної Путної належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі (Красній, Старій Гуті, Альтгуті). Вперше назви цих сіл подаються у схематизмах Львівської архідієцезії наприкінці 60--х - на початку 70-х років (тоді там проживало понад дві з половиною сотні вірян). На початку ХХ століття їх чисельність збільшилась до понад чотирьох сотень, а перед І світовою війною становила лише дві сотні.

59342 Лужани

Вперше Лужани та місцева Вознесенська церква згадуються у документі від 7 жовтня 1453 року, проте 2006 року у церкві знайшли фрески ХІІІ-ХІV століть, що свідчить про значно старший вік поселення. Із 1968 року - селище міського типу, яке нині населяє майже 4900 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Кіцмані. У 1843 році у Лужанах було споруджено філіальну дерев'яну каплицю (за іншими даними - 1879 року) та встановлено поруч скульптуру св. Яна з Дуклі. На початку ХХ століття чисельність вірян сягнула півтисячі. Коли каплиця згоріла, 1914 року вони збудовали мурований костел, ймовірно, за проектом відомого австрійського архітектора Германа Гельмера. 1926 року храм реставрували.

59220 Мілієве

Вперше село Мілієве згадується у галицьких судових актах 1445 та 1451 роком. Проживає у ньому сьогодні понад дві тисячі мешканців

Місцеві римо-католики належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Вижниці. Їх чисельність збільшилась від півсотні у 1885 році до восьми десятків перед І світовою війною. У 1927 році у Мілієвому спорудили муровану філіальну святиню св. Анни, яку радянська влада відібрала у вірян 1944 року, перетворивши її на сільський музей.

59018 Нова Жадова

Жадова вперше згадується у документах 15 березня 1490 року. На початку 90-х роках ХІХст. тут проживало близько 2600 мешканців, а 1900 року - 3765. Переважна більшість населення була українцями. Село розділилось на два (велику Стару Жадову і маленьку Нову Жадову) вже після І світової війни. Нині Нова Жадова має лише близько чотирьох сотень жителів, а Стара - майже на дві тисячі більше. Села входили до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Нечисленні католики латинського обряду Жадови спочатку належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Вижниці. У середині ХІХ століття їх кількість ледве перевищувала десяток осіб. Наприкінці 60-х років Жадова із півсотнею вірян перейшла до новозаснованої капеланії у Сторожинці. Вперше каплиця у Жадові подається у схематизмі Львівської архідієцезії 1891 року.