59034 Верхні Петрівці

Верхні і Нижні Петрівці вперше згадуються 11 липня 1610 року, раніше вони вважались одним поселенням під назвою Petroutz. 1900 року тут проживало 3704 мешканців, у тому числі 3341 румунів, 656 поляків і 300 німців, 1930 року - 2771 (зокрема, румунів 81,12%, поляків 11,91%), нині ж у Верхніх Петрівцях проживає понад 3700 мешканців, а в Нижніх - 3000.

З 1803 року у Петрівцях селились гуралі-католики з Чадецького округу в Словаччині на кордоні з Польщею та Чехією, які і склали ядро спільноти католиків латинського обряду. А місцеві римо-католики, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише півсотні, а перед І світовою війною зросла до трьох сотень вірних, належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі.

59035 Нижні Петрівці,
вул. Йоана Павла II, 18,
f.b.: dolne.piotrowce

Верхні і Нижні Петрівці вперше згадуються 11 липня 1610 року, раніше вони вважались одним поселенням під назвою Petroutz. 1900 року тут проживало 3704 мешканців, у тому числі 3341 румунів, 656 поляків і 300 німців, 1930 року - 2771 (зокрема, румунів 81,12%, поляків 11,91%), нині ж у Верхніх Петрівцях проживає понад 3700 мешканців, а в Нижніх - 3000.

З 1803 року у Петрівцях селились гуралі-католики з Чадецького округу в Словаччині на кордоні з Польщею та Чехією, які і склали ядро спільноти католиків латинського обряду. А місцеві римо-католики, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише півсотні, а перед І світовою війною зросла до трьох сотень вірних, належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі.

59035 Нижні Петрівці

Верхні і Нижні Петрівці вперше згадуються 11 липня 1610 року, раніше вони вважались одним поселенням під назвою Petroutz. 1900 року тут проживало 3704 мешканців, у тому числі 3341 румунів, 656 поляків і 300 німців, 1930 року - 2771 (зокрема, румунів 81,12%, поляків 11,91%), нині ж у Верхніх Петрівцях проживає понад 3700 мешканців, а в Нижніх - 3000.

З 1803 року у Петрівцях селились гуралі-католики з Чадецького округу в Словаччині на кордоні з Польщею та Чехією, які і склали ядро спільноти католиків латинського обряду. А місцеві римо-католики, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише півсотні, а перед І світовою війною зросла до трьох сотень вірних, належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі.

59023 Стара Красношора,
www: krasnoszora.wordpress.com

У 1793р. перша група чесько-німецьких колоністів поселилась на теренах Красної (Путної). Пізніше до них приєднались інші чесько-німецькі переселенці, а також польські та словацькі колоністи. З часом запрацював скляний завод, а поселення 1875 року офіційно назвали Альтгутою (вживалась також назва Стара Гута). У 1869р. тут проживало 783 мешканців, 1880 року - 893, 1900 року - 1216, 1940 року - 1724 (90% - німці, які того ж року майже повністю виїхали до Німеччини), нині - близько 750 осіб. У румунські часи село стало Старою Красношорою, потім входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.

Вже 1810 року тут заснували римсько-католицьке кладовище (збереглось донині), а 27 червня 1811 року було утворено душпастирський осередок, яким опікувався священник із дуже далекої парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Качиці, що нині належить Румунії. І лише 1812 року завершили будівництво дерев'яної каплиці.

59000 Сторожинець,
вул. Шевченка, 30,
+380 (3735) 244-65,
f.b.: groups/sancta.anna

Перша писемна згадка про Сторожинець датується 18 лютим 1448 року, згадується також 1476 року. Від 1854 року був містечком та центром повіту, а 21 травня 1904 року став містом. 1869 року тут проживало 4350 мешканців, 1880 року - 5139, у тому числі 1993 німців і 800 українців, 1930 року - 8695, з них 1017 були поляками, 853 - українцями і 655 - німцями, нині місто має близько 14 тисяч осіб. У 1940-2000рр. було райцентром, а зараз входить до Чернівецького району.

У 1794 році у Сторожинці було споруджено дерев'яну святиню. Від 20-х - 30-х років ХІХ століття місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Красній, їх чисельність у середині цього століття становила близько двох з половиною сотень. Саме тоді і постала у містечку чергова дерев'яна каплиця.

60435 Тереблече,
вул. Головна,
+380 (3734) 232-96

Вперше село Тереблече (Теребляч) згадується у документах XV століття. Наступна згадка датується 1508 роком. В австрійські часи поблизу заснували поселення німецькі колоністи, а в радянські ці два посеелення об'єднали в одне під назвою Порубне. Нині у Тереблечому проживає близько 3100 мешканців.

Римо-католицька спільнота села належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Сереті (нині - територія Румунії). У 80-х роках XIX століття, коли чисельність вірян становила приблизно шість сотень, у Тереблечі було споруджено сучасний мурований храм.

59210 Вашківці

Перші згадки про поселення зустрічаються у документах 30-х років XV століття. На початку XIXст. Вашківці стають центром судової округи, а з 1903 року - містом, центром новоутвореного Вашківецького повіту. До 1962 року були районним центром. Нині тут проживає понад 5400 мешканців.

Місцеву парафію заснували 1784 року, а мурований костел у Вашківцях збудовано на початку 20-х років XIX століття та освячено 1826 року. За останню чверть цього століття кількість римо-католиків у місті зросла від 700 до 860, а загальна чисельність парафії, до якої належало ще понад десяток сусідніх поселень - з 1510 до 1780 вірян. Ними опікувались оо. Яків Цвинарський, Вінцент Свобода, та Едуард Карнецький. Пізніше тут працювали оо. Вінцент Рокинський та Марцель Завадовський, а чисельність парафіян зросла до двох тисяч.

5920? Вижниця

Вижниця вперше згадується 1158 року (наступна згадка - у молдавському літописі 1501 роком). У 1855 році містечко стало повітовим центром, з 1940 року є центром району. Населення - понад 4 тисячі мешканців.

У 1812 році у Вижниці було засновано парафію (спочатку як капеланію). 1866 року пожежа знищила дерев'яний костел, тому у 1876 збудували мурований храм коштом одного із місцевих власників Г. Айваса, який освятили 1887 року під титулом cвв. Апп. Петра і Павла. Перед Ісв. війною парафія налічувала до двох тисяч вірян та охоплювала зо два десятки сусідніх сіл.

59400 Заставна,
вул. Бажанського, 5

Найдавніша письмова згадка про Заставну датується 1589 роком. У 1905 році стала центром повіту. 1940 року отримала статус міста та районного центру. Проживає тут нині майже 8 тисяч мешканців.

За інформацією схематизмів Львівської архідієцезії, у 1812 році в Заставні було утворено капеланію, а в 20-х роках споруджено мурований костел, який 1826 року було освячено під титулом cвв. Апп. Петра і Павла. З другої половини цього століття близько півтори тисяч парафіян, які проживали також у трьох десятках сусідніх поселень, обслуговували оо. Блажей Завісьляк, Климентій Свобода та Антоній Саєвич. Філіальні святині знаходились у Веренчанці, Звенячині, Малому Кучурові та Погорілівці.

60307 Зелений Гай

Зелений Гай (колишня назва Легучени-Тевтул) у документах вперше згадується 1754 роком. У 1946 році до села приєднали Голубівку, а пізніше ще й Гоголину. Нині проживає у селі майже 1900 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Йоана Непомуки у Боянах. Наприкінці ХІХ століття їх чисельність сягала сотні вірних, а перед І світовою війною їх чисельність становила півтори сотні. Раніше тут не було римсько-католицької святині.