OKNO. Dawna kaplica grobawa bez wezwania {Cieńskich} (1857). Iwano-Frankiwski obw., Kołomyjski r-n

78125 Вікно

Село Вікно документально відоме із 1453 року, згадується також у 1485р., а 1591 року вважалось містечком, проте втратило цей статус у XVII столітті. 1880 року тут проживало 1278 греко- і 76 римо-католиків, нині - понад 1300 осіб. Зі середини XVIIIст. селом володіла родина Ценських, а після смерті Тадеуша було у власності його сина - майбутнього таємного єпископа Яна Ценського, який тут господарював у 1929-1933 роках до поступлення в семінарію. Входило до Городенківського району, а від 2020 року - до Коломийського.

Вікнянські католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Городенці. У 1857 році, коли у селі його власник Удальрик Ценський збудував на місцевому цвинтарі та освятив родинну муровану каплицю-усипальницю, яка півстоліття служила громадською, їх було 117 вірян.

OLESIÓW. Dawny kościół bez wezwania (1934). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

Олесів

Про це село, яке колись розташовувалось між Старим Лисцем, Посіччю та Підліссям, що раніше називалось Пациковим, не вдалось знайти жодної інформації. Швидше за все, воно виникло у першій треті ХХ століття як колонія польських переселенців. Проте у радянські часи було повністю знищене, а на його місці постав військовий полігон.

Відомо, що 1932 року місцеві римо-католики, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Лисці, самовільно, без дозволу церковної та світської влади перебудували звичайний будинок на каплицю, легалізувати яку їм так і не вдалось. Але це спонукало до швидкого затвердження у липні 1933 року проекту філіального костелу, виготовленого львівським інженером та архітектором Мар'яном Крикевичем.

OTTYNIA. Dawny kościół p.w. Wniebowzięcia (Uspinnya) Najświętszej Maryi Panny i św. Zofii (Sofii) (1766). Iwano-Frankiwski obw., Kołomyjski r-n

78223 Отинія

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький, на його кошти збудували перший дерев'яний костел, який отримав титул св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому, молодшому сину Андрія. 1718 року святиня отримала написаний Казимиром Ладонським із Жукова образ Коронації Матері Божої, який з часом стали вшановувати як чудотворний. У 1764 році костел мав 4 вівтарі (головний 1757 року із вже згаданою іконою та бічні св. Софії, св. Тадея і св. Теклі), а також дзвіницю 1755 року.

OTTYNIA. Kościół p.w. Wniebowzięcia (Uspinnya) Najświętszej Maryi Panny (1902 - 1905). Iwano-Frankiwski obw., Kołomyjski r-n

78223 Отинія,
вул. Стефаника, 8,
f.b.: 195471145039223

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький та збудував перший дерев'яний костел св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому. 1718 року святиня отримала образ Коронації Матері Божої, який стали вшановувати як чудотворний. У 1766р. старий храм замінив новий дерев'яний, його консекрували 1775 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії.

PASIECZNA. Dawny kościół bez wezwania (1912). Iwano-Frankiwski obw., Nadwornianski r-n

78432 Пасічна

В українських джерелах Пасічна вважається заснованою 1560 року, а в польських - у другій половині XV століття. Згадується також у документах в 1612, 1619, 1625 та 1648-1654 роках. 1858 року тут проживало 2218 жителів, 1870 року - 2430, в 1900р. - 3130 (з них поляків - 170), а в 30-х роках - близько 4250 (приблизно 3700 українців і 380 поляків). Нині ж населення Пасічної - понад 17 тисяч осіб.

Місцеві римо-католики, чисельність яких збільшилась після 1860 року з початком видобутку нафти у селі, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Коли ж їх кількість перевищила три з половиною сотні, завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня у Пасічній 1912 року було збудовано філіальний дерев'яний костел.

PAWŁÓWKA (Pawełcze). Dawna kaplica bez wezwania (1935 - 1936). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77421 Павлівка

Село Павлівка, яке до 1946 року називалось Павелче, відоме у документах із 1582 року. Є згадка також 20 червня 1591 року. У 1870 році тут проживало 1199 мешканців, 1880 року - 1226, 1939 року - 2109, нині село має понад 2200 осіб. До 2020 року входило до Тисменецького району.

Католики латинського обряду Павелчого належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Станіславові (нині - Івано-Франківськ). В середині ХІХ століття їх чисельність не перевищувала трьох десятків вірян, наприкінці цього століття збільшилась удвічі і становила вже шість десятків, перед Ісв. війною досягла дев'яти десятків, після неї зменшилась до семи десятків, а в середині 30-х років ХХ століття знову зросла до дев'яти десятків осіб. І досі вони своєї святині не мали.

Peczeniżyn. Dawny kościół p.w. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Maryi Panny (1873). Iwano-Frankiwski obw., Kołomyjski r-n

78274 Печеніжин

У документах Печеніжин вперше згадується 1 липня 1443 року, є також згадки у 1472 і 1489 роках. Від середини XVIIст. вважався містечком, але магдебурзьке право отримав лише 1766 року. У 80-х роках ХІХст. став розвиватись завдяки нафтодобувній і нафтопереробній промисловості. Від 1898р. - центр повіту. 1880 року тут проживало 4670 мешканців, 1913 року - сім тисяч, у тому числі 4100 українців і 600 поляків, 1921 року - близько шести тисяч, 1935 року - 7.1 тисяч, нині - понад 5300 осіб. У 1929р. увійшов до Коломийського повіту, 1939 року став селище (міського типу) та ненадовго райцентром.

Католики латинського обряду містечка, яких у першій половині 70-х років ХІХст. налічувалось від двох до двох з половиною сотень, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. У травні 1873 року створений ще 30 березня комітет будівництва костелу у Печеніжині на чолі із коломийським священником о. Марцелієм Дидинським закупив земельну ділянку під дерев'яний храм, який збудували цього ж року. Його освятив 8 грудня коломийський настоятель о. Валерій Буш.

PEREHIŃSKO - Osmołoda. Dawna kaplica bez wezwania (1932). Iwano-Frankiwski obw., Kałuszski r-n

77672 Осмолода

Перша письмова згадка про Перегінське, на теренах якого 1873 року було засновано колонію Осмолода, є в грамоті князя Лева Даниловича від 1292 року. Наприкінці XVIII століття стало власністю греко-католицьких львівських архієпископів. 1880 року тут проживало 4512 мешканців, з яких 74 були римо-католиками, 1921 року - 5912, у тому числі 5150 українців і 150 поляків, нині Перегінське є селищем міського типу з населенням майже 13 тисяч осіб. В Осмолоді ж, який, відповідно, теж належав греко-католицьким архієпископам, проживали лісозаготівельники та робітники тартаку. Нині це маленьке село має лише близько півсотні мешканців. Входили до Рожнятинського району, а від 2020 року належать Калуському.

Католики латинського обряду Перегінського та його колонії Осмолода належали до парафії Матері Божої Скорботної у Рожнятові. Перед І світовою війною Перегінське разом із Осмолодою та іншими присілками мало лише трохи більше сотні римо-католиків, а на початку 30-х років - понад півтори сотні.

PILIPY. Dawna kaplica p.w. św. Michała Archanioła (1912 - 1913). Iwano-Frankiwski obw., Kołomyjski r-n

78281 Пилипи

Село Пилипи не молодше 1787 року, оскільки тоді тут було збудовано церкву, яка стояла на місці старого цвинтаря. А 1887 року воно згадується в писемних джерелах як присілок села Перерива, відомого у документах, принаймні, від 1 липня 1443 року. Нині у Пилипах проживає понад шість сотень мешканців.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. У 1912-1913 роках їх чисельність становила півсотні вірних. Саме тоді завдяки зусиллям і коштам коломийського чиновника Антонія Стшельбіцького та дотаціям коломийської влади на земельній ділянці, подарованій родиною місцевих власників Ромашканів, було збудовано філіальну неоготичну муровану каплицю.

PISTYŃ. Dawny kościół p.w. Trójcy Przenajświętszej (1770 - 1778). Iwano-Frankiwski obw., Kosowski r-n

78633 Пістинь

Поселення Пістинь в письмових джерелах вперше згадується 1375 року, хоча було засноване значно раніше. Наступні згадки - у 1416, 1443, 1478, 1515 і 1578 роках. 1756 року Пістинь отримав магдебурзьке право. Основою господарської діяльності містечка, як і раніше, було виварювання солі і торгівля нею. 1880 року тут проживало 3113 мешканців, з яких 2018 були греко- і 426 римо-католиками. 1934 року Пістинь втратив статус містечка, а 1939 року його населення становило 3900 осіб (українців - 2750, євреїв - 570, поляків - 380, латинників (українців-римо-католиків) - 200, нині ж мешканців - понад чотири тисячі.

Хоча римо-католики Пістиня належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові, проте адміністраторами місцевої парафії, принаймні, до XIX століття були бернардини із парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яка нині має титул св. Антонія. 30 грудня 1769 року архієпископ Львівський Вацлав Сераковський у Дунаєві дав дозвіл на будівництво костелу в Пістині, а 7 квітня 1770 року коломийський декан о. Павло Колендовський освятив наріжний камінь цього храму.

Filmy
Lokalizacja