77031 Загір'я,
вул. Шевченка

Перша документальна згадка про село датується 2 січня 1441 року, згадується також 26 червня 1478 року. У ХІХ столітті, щоб не плутати із іншими численними Загір'ями, село назвали Загір'ям Княгиницьким. 1890 року тут проживало 687 мешканців, у тому числі 594 українців і 83 поляків, 1939 року - 1270 (серед них 1120 українців-греко-католиків, 120 українців-римо-католиків, 20 поляків) і в присілку Нова Гребля - 250 (40 українців і 210 польських колоністів), нині ж село має понад шість сотень осіб. Входило до Рогатинського району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Підкамені. Перед І світовою війною їх було лише три десятки, проте після війни у присілку-хуторі Загір'я, який отримав назву Нова Гребля, оселились польські колоністи. Відповідно, кількість римо-католиків тут на початку 30-х років зросла до майже двох сотень.

77143 Загір'я-Кукільницьке

Першою письмовою згадкою про Загір'я, яке пізніше отримало уточнюючу назву Загір'я-Кукільницьке, як і про Дитятин, могла стати грамота короля Владислава ІІ Ягайла від 10 березня 1424 року, якою село передали у володіння львівських архієпископів. Принаймні, вже 1430 року воно згадується у документі як їхня власність. 1890 року Загір'я Кукільницьке і далі належало львівським архієпископам та нараховувало 780 мешканців (407 поляків і 373 українців), з яких 448 були римо- і 302 греко-католиками, нині ж тут проживає півтисячі осіб. Входило до Галицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках. Хоча їх чисельність була значною, наприклад, перед І світовою війною сягала семи сотень, проте навіть тривалий час після цієї війни Загір'я-Кукільницьке не мало своєї святині (напевно, тому, що знаходиться майже поруч із Кукільниками).

78284 Залуччя

Поселення Залуччя згадується у документах 1441 року та 5 травня 1449 року. Відоме тим, що на початку ІІ світової війни та перед втечею в Румунію стало місцем осідку президента Польщі Мосцицького. Нині тут проживає майже сім сотень мешканців.

Католики латинського обряду Залуччя належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині. 1876 року, коли їх чисельність становила близько 170 осіб, у селі коштом місцевого власника Миколая Кшиштофовича було споруджено та освячено під титулом св. Миколая публічну філіальну муровану каплицю, яка також слугувала родині фундаторів усипальницею.

78292 Замулинці,
вул. Набережна Надпруття, 3

Село Замулинці відоме у документах з 1561 року, згадується також 1604 року. У 1890 році тут проживало понад 1200 мешканців, з них римо-католиками були лише трохи більше двох сотень осіб. Нині ж чисельність населення Замулинців складає менше тисячі селян.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. Перша каплиця у Замулинцях занотована 1772 року, проте, принаймні, зі середини ХІХ століття схематизми Львівської архідієцезії про неї вже не згадують. Наступну філіальну святиню збудували тут не пізніше 1907 року. Це була невелика каплиця (ймовірно, дерев'яна), якою послуговувались також католики вірменського обряду.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

В Станіславові у 20-х роках ХХст. вже існували костели св. Йосифа, єзуїтський Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Алоізія Гонзаги, гімназійний 'Ave Maria', а також парафіяльний Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (колишня колегіата). Саме до цієї парафії належали римо-католики села Княгинин-Гірки, яке 1924 року приєднали до Станіславова. Ще 1922 року тут постав комітет за участю вікарія о. Людвика Пецяка, який спочатку мав на меті відбудову знищеного війною домініканського дитячого закладу та будівництво каплиці.

76000 Івано-Франківськ,
вул. М. Мочульського, 1

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

Вперше у схематизмах Львівської архідієцезії поселення Княгинин-Колонія виділене із села Княгинин, що оточувало тодішній Станіслав, 1899 року. І тоді в Колонії налічувалось шість сотень католиків латинського обряду, які належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. А 1911 року, коли, знову ж таки, вперше у схематизмах згадується місцева дерев'яна каплиця, в якій станіславівські душпастирі звершували богослужіння кожної неділі та на свята, - вже понад 2600 вірних.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Гординського, 20

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

Гімназійний костел Матері Божої Неустанної Допомоги («Аве Марія») постав у Станіславі в період 1903-1908 років (у джерелах зустрічаються дати 1903, 1904 чи 1905 років, які стосуються завершення певних етапів його будівництва). Схематизми Львівської архідієцезії датують цей храм та його освячення під титулом Матері Божої Неустанної Допомоги 1905 роком, проте подають лише із 1907 року (про повне закінчення спорудження костелу повідомив 1908 року «Кур'єр Станіславський»).