JEZIERZANY. Dawny kościół p.w. Najświętszego Imenia Marii (1922 - 1925). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

78045 Озеряни

Озеряни документально вперше згадуються 1441 року. 1939 року тут проживало 2180 мешканців, у тому числі 1420 українців-греко-католиків, 700 українців-римо-католиків і 290 поляків-римо-католиків. Село входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Анни у Тлумачі. Коли їх чисельність перевищила чотири сотні, 1859 року в Озерянах вони збудували своїм коштом дерев'яну каплицю, яка згадується в схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1866 року. Наприкінці ХІХ століття село вже мало понад тисячу вірян.

JEZIORKO. Dawny kościół {bez wezwania} (1905 - 1906). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77180 Озерце

Поселення Озерце, назване так через наявність унікального карстового озера, тривалий час було присілком сусідніх сіл, а статус села отримало лише в австрійські часи. У 30-х роках ХХ століття тут проживало понад чотири сотні мешканців, переважна більшість яких була поляками, що поселились в останній чверті ХІХ століття. Ще 2001 року в Озерці проживало півсотні мешканців, нині ж - лише троє у двох хатах. Щоб врятувати село від остаточного зникнення, влада намагається зробити його привабливим для туристів. Входило до Галицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду Озерця належали до парафії Пресвятої Трійці в Усті-Зеленому. Якщо 1874 року їх було лише два десятки, то наприкінці цього століття вже близько 270. Перша філіальна каплиця (можливо, мурована) у селі постала вже 1874 року та була освячена 1876 року. У 1905 році коштом місцевих власників Моравських її замінив наступний мурований храм, який освятили 1906 року (правда, це могло бути лише добудовою старої святині). У 1925 році було придбано дзвони для дерев'яної дзвіниці.

JEZUPOL. Kościół p.w. Wniebowzięcia (Uspinnya) Najświętszej Maryi Panny (1775 - 1790, 1840 - 1843). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

7741? Єзупіль

Єзупіль (до 1597 року - Чешибіси) згадується у документах вперше 7 листопада 1435 року, а 1443 року поселення отримало магдебурзьке право і далі вважалось містечком. У 1940-2003 роках Єзупіль називався Жовтень. Нині є селищем міського типу з населенням понад 2800 мешканців, яке раніше входило до Тисменицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Перший костел в Чесибісах занотовано 1443 роком, а 1489 роком - місцевого душпастиря. У XVIст. парафія стала протестантською, але вже наприкінці цього століття згадується серед католицьких. У 1598 році власник Єзуполя Яків Потоцький збудував на місці спаленого татарами храму невелику дерев'яну каплицю Успіння Пресвятої Діви Марії, відновив парафію та доручив її домініканцям, для яких було споруджено дерев'яний монастир. Тоді ж за участю львівського архітектора Павла Римлянина розпочали будівництво мурованих храму та монастиря, яке продовжив син Якова - Микола, завершивши його 1651 року.

KĄNKOLNIKI. Dawny kościół p.w. św. Marii Magdaleny (172? - 1732). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77143 Кукільники

У 1386 році титулярний «король Русі» князь Владислав Опольчик надав Кукільники у власність львівським (тоді - галицьким) архієпископам. Вже від 1390 року у селі знаходилась їхня резиденція (пізніше з'явились резиденції також у Дунаєві та Оброшиному). У 1430р. Кукільники отримали магдебурзьке право. У 80-х роках ХІХст. Кукільники мали близько 550 мешканців, 1939 року - 820, нині ж - лише півтисячі. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Ймовірно, що у митрополичій резиденції - замку, в якому, зокрема, помер 1479 року архієпископ Григорій із Санока, котрий встиг його реставрувати, була каплиця. А парафію в Кукільниках заснував та забезпечив своїми коштами архієпископ Ян Жешівський 27 травня 1421 року. Тоді ж було збудовано перший (дерев'яний) костел. Його чи черговий дерев'яний замінив наступним храмом у першій половині XVIст. архієпископ Бернард Вільчек.

KNIHYNICZE. Dawny kościół p.w. Matki Bożej Częstochowskiej (1908). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77030 Княгиничі

Вперше Княгиничі зустрічаються в документі від 12 листопада 1430 року, є також згадки у 1430, 1437, 1447 і 1451 роках. 1563 року отримали магдебурзьке право, були містечком. Етнічно у Княгиничах суттєво переважали українці. 1931 року тут проживало 1872 мешканців, 1939 року - 2040, нині - понад сім сотень осіб. Село входило до Рогатинського району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Парафія у Княгиничах постала не пізніше 1448 року, коли тут згадується місцевий душпастир Яків. 1600 року архієпископ Ян Соліковський описує костел (ймовірно, дерев'яний) як вміло збудований, проте вже на початку 20-х років цього століття його зруйнували турки і татари. Після відновлення храм зазнав чергового знищення 1648 року під час польсько-козацьких війн.

KOMARÓW - Ostoja. Dawna kaplica bez wezwania (1929). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77164 Комарів

Перша письмова згадка про село датована 15 квітня 1437 року, згадується також 1515 року. Комарів охоплює колишні присілки Комарівка та Остоя, причому Остоя на відміну від Комарівки не показана на жодній карті, навіть 1943 року. У 30-х роках ХХст. Комарів разом із присілками нараховував 1760 мешканців, у тому числі 1385 українців-греко-католиків, 300 польських колоністів і 60 латинників-українців, тоді як Остоя мала 200 мешканців, з них 180 були польськими колоністами, а Комарівка - 120 польських колоністів. Село входило до Галицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду Комарова, Остої та Комарівки належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Галичі. У середині ХІХ століття Комарів налічував лише два десятки вірян, наприкінці - три десятки, перед І світовою війною - майже шість десятків, а 1929 року - вже 220 осіб.

KOŃCZAKI. Dawna kaplica p.w. Przemienienia Pańskiego (1903). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77180 Кінчаки

Поселення Кінчаки, яке нині є об'єднанням двох колишніх сіл Старі Кінчаки та Нові Кінчаки, відоме у документах від 28 листопада 1435 року року. Згадується також 1445 року. 1510 року Старі Кінчаки отримали міські права і були містом, принаймні, до 1661 року. Нині у селі проживає понад півтисячі мешканців. Входило до Галицького району, а тепер є частиною Івано-Франківського.

Римо-католики Старих та Нових Кінчаків належали до парафії Святого Духа у Горожанці. На початку ХХ століття їхня загальна чисельність становила 860 вірних (700 і 160 відповідно). Саме тоді в центрі Старих Кінчаків їхнім коштом і було збудовано філіальну муровану каплицю, яку освятили 1903 року.

KRYMIDÓW. Dawny kościół {bez wezwania} (1925 - 1930). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77180 Кремидів

Село Кремидів (Кримидів, Кромидів) вперше у документах згадується 1435 роком, наступні згадки - у 40-х, 50-х, 60-х, 70-х, 80-х та 90-х роках цього ж століття. Відомо, що 1989 року тут проживали 258 осіб, тоді як 2001 року - лише 178 мешканців. Входило село до Галицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Місцеві римо-католики, чисельність яких збільшилась від сотні вірних на початку ХХ століття до двох сотень у 30-х роках, належали до парафії Пресвятої Трійці в Усті-Зеленому. Спорудження філіального мурованого необарокового костелу розпочали власним коштом 1925 року, а завершили 14 вересня 1930 року його освяченням. Лише у 1929 році отримали урядову дотацію на його будівництво.

KRZYWOTUŁY STARE. Dawna kaplica bez wezwania (1926 - 1931). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77474 Старі Кривотули

Перша згадка в документах про село - 30 липня 1436 року, згадується воно також у 1487 році. 1858 року тут проживало 785 мешканців, на початку 80-х років ХІХст. - понад 970, у тому числі дев'ять сотень греко- і три десятки римо-католиків, 1910 року - 1425, 1921 року - 1311. У 1922 році на північних землях села постала колонія польських військових осадників Воля Польська (Левада), і 1931 року село вже мало 1929 жителів. Проте 1940 року радянська влада виселила колоністів до Сибіру, а від колонії з часом не залишилось і сліду. Нині село нараховує понад 2300 осіб. До 2020 року входило до Тисменицького району.

Католики латинського обряду Старих Кривотул належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Отинії. В середині ХІХ століття їх чисельність становила понад сотню осіб, проте із 70-х років цього століття суттєво зменшилась, і наприкінці століття їх було лише трохи більше двох десятків, а перед Ісв. війною - чотири десятки. Своєї святині вони не мали.

LIPICA DOLNA. Dawny kościół p.w. Narodzenia Najświętszej Maryi Panny (1811 - 1816). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77071 Нижня Липиця

Вперше у джерелах Липиця (ще до поділу на Нижню і Верхню, який відбувся у другій половині XVIст.) згадується 12 березня 1436 року, є також згадки у 1438, 1447, 1465, 1466, 1474 і 1492 роках. 1880 року тут проживало 1077 мешканців, з яких лише сотня була римо-католиками, 1935 року - 1620, 1939 року - 1730, нині ж - лише трохи більше семи сотень осіб. Село входить до Івано-Франківського району, хоча до 2020 року було у Рогатинському.

Католики латинського обряду села належали до парафії Імені Пресвятої Діви Марії у Підвисокому. 1907 року, коли їх чисельність перевищила 130 вірних, коштом, в основному, місцевих власників Руссоцьких і завдяки іншим пожертвам у Нижній Липиці було споруджено та освячено філіальну муровану каплицю.

Filmy
Lokalizacja