48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували вже у першій чверті та середині XVII століття, проте парафії так і не було засновано, а місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Наприкінці ХІХ століття для богослужінь використовували цвинтарну калицю бл. Соломії 1889 року. У 1904-1907 роках збудували мурований неоготичний костел, який у середині 30-х років став святинею самостійної парафії. Але після закриття храму у 1946 році його спочатку використовували як складське приміщення, а 1979 року взагалі знищили.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Перший костел у Білобожниці згадується 1615 року, проте 1623 року він вже був серед святинь, знищених турками. Черговиий храм занотовано 1643 року, але знову ж таки 1666 року вказано, що від нього залишилась лише мурована крипта-усипальниця. І немає жодного свідчення, про існування у містечку своєї парафії - місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. 1889 року у Білобожниці збудували цвинтарну калицю бл. Соломії, в якій до спорудження костелу здійснювались богослужіння для вірян.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували лише у першій чверті та середині XVII століття, а римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Не пізніше 1889 року на кладовищі постала мурована цвинтарна каплиця, збудована місцевим власником Калікстом Охоцьким. Після того, як 24 квітня 1900 року її освятив під титулом бл. Соломії хом'яківський настоятель о. Леонард Мочаровський, цю каплицю стали використовувати в якості публічної.

47236 Білоголови

Перші писемні згадки про Білоголови датуються XVII століттям. 1880 року село мало 1166 мешканців, в тому числі 775 греко- і 374 римо-католиків, 1910 року - 1830, 1921 року - 1585, 1931 року - 1647, а нині - понад 760 осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Залізцях. На початку ХХ століття їх чисельність майже досягла чотирьох сотень вірян. І, принаймні, 1908 року (чи навіть трішки швидше) тут розпочали спорудження філіального мурованого костелу за проектом студента Львівської політехніки Лаврентія Дайчака (як і в сусідньому Ренові - його рідному селі).

48012 Білокриниця

Село Білокриниця вперше у документах згадується 2 січня 1447 року, проте вважається заснованим 1490 року, коли згадувалось вдруге. 1787 року тут проживало 780 мешканців, 1880 року - 1355 (825 римо- і 493 греко-католиків), 1910 року - 1896, 1935 року - 1816 (1296 поляків, 504 українців), нині ж - близько шести сотень. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях. 1903 року, коли їх чисельність (разом із вірянами сусідньої Бронгалівки) майже досягла 1300 осіб, коштом підгаєцького настоятеля о. Миколая Трембіцького та завдяки їхнім пожертвам розпочали спорудження філіального мурованого костелу.

48733 Більче-Золоте

Поселення тут існувало ще у Xст., проте у документах згадується лише 1482 року як Більче. У 50-х роках XVIIст. вважалось містечком, цей статус із зміною назви на Більче-Золоте підтверджено у 90-х роках ХІХст. У 1810 році у селі проживало 2012 мешканців, 1880 року (разом із присілком Монастирок) - 2255, нині - понад 1700 осіб. Село належало до Борщівського району, а від 2020 року входить до Чортківського.

Католики латинського обряду села Більче спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові. В середині ХІХст. їх було менше сотні, своєї святині у них не було. 1867 року село, маючи 136 вірян, перейшло до новозаснованої парафіяльної експозитори у Глибочку. І лише у першій половині 90-х років ХІХст. у Більче-Золотому збудували муровану каплицю.

47512 Біще,
вул. Тараса Шевченка, 80А

Поселення Біще (Боще, Буще) відоме у документах від 16 серпня 1375 року, є також згадка 1399 року (описується як місто), проте вважається заснованим 1086 року. 1880 року у селі проживало 675 мешканців, з них лише 260 були римо-католиками, 1900 року - 869, у тому числі 501 греко- і 311 римо-католиків, 1939 року - 1059 (католиків 589 і 430 відповідно), нині село нараховує менше півтисячі осіб. Входило до Бережанського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Згадка 1399 року стосується місцевої парафії, для якої саме того року видав привілей архієпископ Яків Стрепа, яким наділив парафію своєю десятиною. У цьому тексті згадуються ректор і вікарій парафіяльного костелу. Храм був дерев'яним та носив титул Матері Божої. Чергову фінансову допомогу парафія отримала 1433 року від власника поселення Яна Боща. Костел разом з містом спалили турки, ймовірно, 1498 року. Тривалий час місцеві віряни не мали своєї святині та відвідували костели у навколишніх поселеннях.

48644 Блищанка

Перша писемна згадка про село міститься в документі 1530 року. У 1655 році у Блищанці проживало 7 сімей, 1880 року - 1049 мешканців (переважна більшість - українці), 1921 року - 1171, 1931 року - 1339, нині - майже сім сотеннь осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Їх чисельність в середині ХІХ століття становила близько 180 вірян, наприкінці цього століття - майже дві сотні, а 1911 року, коли в схематизмах Львівської архідієцезії вперше згадуться каплиця в Блищанці у фермерському будинку Томашевського, в якій щонеділі та на свята проводили богослужіння, - понад 220 осіб.

48472 Бобулинці

Можливо, Бобулинці вперше письмово згадуються 31 серпня 1375 року як Бібіл, наступна згадка - 14 серпня 1421 року у фундаційному документі парафії у Петликівцях, 1650 року відомі як Бобоул. 1880 року тут проживало 1266 мешканців, з яких 692 були греко- і 559 римо-католиками, 1915 року - 712, 1931 року - 1819, 1939 року (після приєднання польських колоній Михайполе і Юзефівка) - 1960, у тому числі 975 поляків і 960 українців, нині - 560 осіб. Село входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Старих Петликівцях. Їх чисельність із середини ХІХ століття до 1892 року, коли у Бобулинцях постав філіальний мурований костел, зросла від півтисячі до восьми сотень вірних.

47260 Богданівка

Перша письмова згадка про село датується 1598 роком, а його назву пов'язують із іменем Богдана Хмельницького, який тут перебував під час походу на Зборів. У 1880 році мало 458 мешканців, з яких 240 були греко- і 201 - римо-католиками, 1921 року - 673, а нині - близько двох сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Богданівки належали до парафії св. Йосифа в Озерній. За переказами, вони послуговувались дерев'яною греко-католицькою церквою св. Анни, яка, нібито, спочатку була латинською каплицею, що, правда, не підтверджується церковними джерелами. Ймовірно, у 90-х роках ХІХ століття власник земель у Богданівці та сусідніх Білківцях Геронім Сікора збудув каплицю-усипальницю, яка відтоді і до 1913 року служила вірянам цих двох сіл, але це теж не зафіксовано у церковних документах.