48712 Цигани

Цигани, які у 1945-1992 роках називались Рудкою, вперше письмово згадуються 1474 роком, є згадки також у 1493, 1564 і 1583 роках. 1880 року тут проживало 1562 мешканців (більшість - українці), 1900 року - 2267, 1910 року - 2154, 1921 року - 1875, 1931 року - 2148, нині - близько 1300 осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Досить численні римо-католики села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі(-Подільській). Вже в середині ХІХ століття їх чисельність перевищила півтисячі, а наприкінці цього століття становила майже вісім сотень. Саме тоді у Циганах і постала своя мурована святиня.

48258 Чабарівка,
f.b.: ChabarivkaRomanCatholicChurchUkr...

Село Чабарівка (Чубарівка) відоме з 1648 року (раніше називалось Карташівка, проте у XV-XVI століттях його зруйнували татари). Уціліла лише хата мешканця Чубар, а всі, хто вижив, будували оселі поблизу нього. Проживає у селі нині близько 1200 осіб.

Римо-католики села належали до парафії парафії cв. Антонія Падуанського у Гусятині. У 1925-1930 роках, коли їх чисельність наблизилась до тисячі вірних, у Чабарівці було споруджено мурований філіальний костел, який освятили під титулом Серця Ісуса. Після ІІ світової війни радянська влада храм закрила та використовувала його як колгоспний склад.

Червоноград,
не існує

За непідтвердженими даними, Червоноград існував вже у IXст. як місто руських князів. Згадки про поселення у наступних століттях теж суперечливі, на відміну від XIV століття. 1448 року Червоноград отримав магдебурзьке право, в 1435-1774рр. був центром повіту (староства). Під час німецької окупації місцеві підрозділи АК та УПА навіть координували свої дії проти загарбників, проте з приходом радянської влади червоноградська рота АК стала її 'істрєбітєльним отрядом' проти українських повстанців. У ніч із 2 на 3 лютого 1945 року сотня УПА знищила підрозділ АК разом із частиною мешканців. Решту потім евакуювали до Польщі, містечко стало селом з назвою Червоне. Проте навіть переселення із Лемківщини трьох десятків сімей його не врятувало - 1970 року село перестало існувати.

За однією інформацією, вже 1331 року тут завдяки князям Коріатовичам постав домініканський монастир (за іншою, фундація цього монастиря відбулась 1444 року Теодором Бучацьким). Втім, у І половині XVI століття монастир зруйновало молдавське військо. Окрім того, тут ще й перейшли в кальвінізм. То ж домініканці сюди вже більше не повертались.

48540 Черкавщина

Перша письмова згадка про поселення датована 1453 роком. Його назва зумовлена тим, що розташоване на березі річки Черкаська, а приєднаний до села хутір Травна має струмок Травний, що впадає у цю річку. Чисельність місцевих жителів: 1880р. - 264, 1900р. - 348, 1910р. - 381, 1921р. - 396, 1931р. - 425. (переважна більшість - українці). Нині у селі проживає менше сотні мешканців.

Римо-католики села належали до домініканської парафії св. Станіслава у Чорткові. Наприкінці ХІХ століття Черкавщина мала лише 36 католиків латинського обряду, тоді як у 30-х роках наступного століття їх кількість збільшилась майже удвічі. 1932 року у селі завдяки о. Теофілу Щурецькому розпочали будівництво філіальної мурованої каплиці.

47853 Чернилівка

За легендою, у XV столітті тут був жіночий монастир, тому поселення назвали Чернилівкою, але перша писемна згадка про село датується 1581 роком. У 80-х роках ХІХст. у селі, яке тоді вважалось присілком Оріховця, проживало близько півтисячі греко - і 230 римо-католиків, 1921 року - 863 мешканців, 1939 року - 800, з них 29% поляків, нині - півтисячі осіб. У 1954-1989 роках Чернилівка була частиною Оріховця. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття їх чисельність незначно перевищувала три сотні вірян, а наприкінці - становила лише 240. Не маючи власної святині, вони відвідували розташовану досить далеко парафіяльну, а, принаймні, від 1897 року послуговувались дерев'яною каплицею у сусідньому Оріховці ('Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich' навіть причислив їх до парафії у цьому селі, якої там ніколи не існувало).

47234 Чистопади

Перша письмова згадка про Чистопади датується 1469 роком. У 1880 році тут проживало 716 мешканців, у тому числі 659 греко- і 25 римо-католиків, 1909 року - 743, 1910 року - 914, 1921 року - 737, 1931 року - 817, 1936 року - 757, а нині - шість сотень осіб. Після Ісв. війни власниця Чистопадів Марія Ценська, виконуючи волю померлого 1925 року Тадеуша Ценського, виділила частину своїх земель польським військовим інвалідам (ветеранам війни), які утворили хутір Дички. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Перш за все, варто зауважити, що син родини місцевих землевласників Ян Ценський був не тільки повоєнним настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві, але й від 1967 року єдиним, хоча й таємним єпископом в Україні. Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Залізцях.

47301 Чорний Ліс

Село Чорний Ліс виникло у 80-х роках XIX століття, а його першим поселенцем вважають українця Максима Олещука, одруженого на полячці Марії (мали 8 синів, записаних українцями, та 5 дочок польської національності). Нині тут проживає півтори сотні селян.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Антонія у Збаражі. У 1912-1913 роках коштом австрійської влади та збаразьких бернардинів споруджено муровану філіальну неоготичну каплицю на земельній ділянці, подарованій родиною Плавуцьких. 1913 року каплицю освячено під титулом св. Анни. У вересні 1930 року каплицю знову було освячено (можливо, після дооснащення чи ремонту), але вже під титулом Марії Сєвної.

48500 Чортків,
вул. Незалежності, 28,
+380 (3552) 236-86,
f.b.: sw.stanislaw

Чортків вперше письмово згадується 1427 року як Чартковіце. 1522 року поселення отримало дерев'яний замок та магдебурзьке право, підтверджене 1560 року. Від 1867 року місто є центром повіту, з радянських часів - районним центром. Населення - майже 29 тисяч мешканців.

Вперше костел (дерев'яний) у Чорткові згадується 1593 року як парафіяльний, проте проіснував порівняно недовго (принаймні, 1718 року його вже точно не було). Інший та вже мурований храм (і монастир) для оо.-домініканців було споруджено у 1603-1609 роках коштом Станіслава Гольського. 1625 року цей костельно-монастирський комплекс оточили муром. Ймовірно, що десь у другій половині XVII століття парафія була інкорпорована домініканцями. А 1731 року храм, відбудований після руйнувань, завданих у середині XVII століття, консекрував під титулом св. Станіслава єп. мч. єпископ-помічник Кам'янець-Подільський Адам Оранський.

48500 Чортків,
вул. Монастирська, 1

Чортків вперше письмово згадується 1427 року як Чартковіце. 1522 року поселення отримало дерев'яний замок та магдебурзьке право, підтверджене 1560 року. Від 1867 року місто є центром повіту, з радянських часів - районним центром. Населення - майже 29 тисяч мешканців.

У 1854 році Геронім Садовський склав заповіт, в якому віддав всю свою вельми значну маєтність на створення осередку для утримання бідних, хворих та сиріт католицького віросповіданння обох обрядів, доручивши цю справу домініканцям місцевої парафії св. Станіслава та сетрам милосердя (шариткам) під патронатом львівського архієпископа. Проте цю фундацію формально затвердили лише 10 серпня 1894 року після смерті родичів фундатора. Оскільки домініканці відмовились від участі в реалізації проекту, то всю відповідальність за нього взяли на себе шаритки.

48500 Чортків,
вул. Володимира Великого

Чортків вперше письмово згадується 1427 року як Чартковіце. 1522 року поселення отримало дерев'яний замок та магдебурзьке право, підтверджене 1560 року. Від 1867 року місто є центром повіту, з радянських часів - районним центром. Населення - майже 29 тисяч мешканців.

У 1902 році домініканці, які від початку XVII століття опікувались в Чорткові парафією св. Станіслава, збудували на міському кладовищі каплицю-усипальницю для тих ченців, котрі завершували у Чорткові не тільки своє служіння, але й земне життя. До ІІ світової війни тут були поховані о. Ігнатій Кілімовіч (1902р.), брати Матеуш Косьцулек (1912р.) і Яцек Твардохлєб (1916р.), отці Томаш Косьор (1918р.) і Манас Бєнік (1925р.), а також брати Шимон Яніковський (1929р.), Марек Якубік (1934р.) і Клеменс Вєрний (1935р.).