48216 Глібiв

Перша писемна згадка про Глібів датується 1410 роком, згадується також 1453 року. На початку 80-х років тут проживало 1542 мешканців, з яких 848 були греко- і 660 римо-католиками, 1939 року - 2200 (українців і поляків було приблизно порівно), нині - майже тисяча осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

У 1609 році місцевий власник Войтех (Альберт) Лудзіцький фундував у Глібові парафію, для якої збудував дерев'яний костел Пресвятої Трійці, Пресвятої Діви Марії і Всіх Святих. Наступний храм був знищений 1690 року. У 1716 році парафію із Глібова перенесли до сусіднього Гримайлова. Відтоді глібовські віряни належали до неї і своєї святині не мали аж до кінця 30-х років ХХ століття.

48034 Гнильче

Гнильче вперше документально згадується 1395 року, є письмові згадки у 1437, 1438 і 1441 роках. Принаймні, 1867 року частина села належала настоятелю парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях о. Якову Кершкі. У 80-х роках ХІХст. у Гнильчому (разом із присілками Сенявка і Пановичі) проживало 1837 осіб, у тому числі 1256 греко- і 459 римо-католиків. У серпні 1944 року село обезлюдніло внаслідок польсько-українських сутичок, а заселяти його почали лише у середині 1945 року. Спочатку входило до Бережанського району, від 1990 року - до Підгаєцького, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Святого Духа у Горожанці. У джерелах інколи згадується якась каплиця у Гнильчому, проте схематизми Львівської архідієцезії ХІХ століття це не підтверджують. 1886 року, коли чисельність вірних сягнула півтисячі, тут коштом Йосифа Громніцького та завдяки їхнім пожертвам розпочали будівництво філіального мурованого костелу.

48372 Горигляди

Перша згадка в документах про Горигляди датується 1421 роком, згадуються письмово також 27 червня 1440 року. Населені були переважно українцями. Сьогодні тут проживає понад 1200 мешканців. Село входило до Монастириського району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Римо-католики села належали до парафії св. Миколая у Коропці. Перша філіальна дерев'яна каплиця в Гориглядах у схематизмах Львівської архідієцезії згадується, починаючи із 1913 року, проте її так і не освятили. Наступну і теж дерев'яну каплицю, але на кам'яному фундаменті, було збудовано та освячено 1927 року. Земельну ділянку для неї та будівельні матеріали виділив місцевий власник Людвик Вишневський, замордований чекістами 1940 року.

47633 Городище

Городище (Городисько) вважається дуже давнім поселенням, проте перші документальні згадки про нього датуються 1465, 1467 і 1468 роками. У 1504р. король Олександр подарував Городище львівським архієпископам, відтоді воно їм належало. На початку 80-х років ХІХ століття мало майже 1100 мешканців, з яких понад 810 були греко- і понад 230 римо-католиками, 1927 року - 2040, нині - менше тисячі осіб. Від 1936 року називалось Великим Городищем. Село входило до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові. Коли їх чисельність перевищила чотири сотні осіб, 1899 року в Городищі з ініціативи адміністратора козлівської парафії о. Яна Шлєнжака та управляючого архієпископським маєтком Ігнатія Баєвського постав комітет будівництва храму під керівництвом місцевого жителя Яна Криницького.

48237 Городниця

Село Городниця вважається заснованим 1318 року. Відоме тим, що 1848 року поблизу на річці Збруч знайшли кам'яну статую Збручанського Святовита. Нині тут проживає близько 1600 мешканців. Належало до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Діви Марії у Личківцях. 1892 року у Городниці коштом місцевих власників Яблоновських та інших розпочали спорудження філіальної мурованої каплиці, яким керував голова будкомітету Адольф Ценський. 15 жовтня 1895 року це будівництво, в основному, було завершене, а 22 листопада цього ж року храм освятили, хоча він не ще був викінчений та оснащений (зокрема, в якості вівтаря тоді було нашвидкоруч зібрано конструкцію з кілків, паперу і дошок).

48311 Горожанка

Поселення Горожанка (Рожанка, Горожана, Грозана) відоме письмово від 22 червня 1439 року, згадується також 1445 року. У 1556-1635 роках вважалось приватним містом. Населене було переважно українцями. Нині у селі проживає майже півтори тисячі мешканців. Належало до Монастириського району, а тепер увійшло до Чортківського.

Перший дерев'яний костел в Горожанці (разом із парафією) постав у проміжку 1600-1615 років коштом місцевого власника Миколая Маковецького, проте 1620 року його спалили турки чи татари. Наступний дерев'яний храм згадується 1641 року, а 1741 року занотовано існування того ж чи вже іншого, але теж дерев'яного костелу, що мав три вівтарі: головний (Святого Духа) та бічні Матері Божої і Христа Розіп'ятого. Святиня згоріла 1751 року від удару блискавки.

48210 Гримайлiв

Грима(й)лів згадується у документах у 1464 і 1497 роках, а також 1591 і 1595 року. Був приватним містечком, яке 1720 року отримало магдебурзьке право. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало близько 4000 мешканців, у тому числі 1160 греко- і 556 римо-католиків, 1921 року - 2746, причому українців і поляків було вже майже порівно (по шість сотень), нині ж - менше 1900 осіб. 1956 року Гримайлів став селищем міського типу, а в 1940-1958 роках був райцентром. Належав до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

В одній із веж замку Гримайлова, спорудженому наприкінці XVI - на початку XVII століть, була каплиця Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, яку спочатку обслуговував місцевий душпастир. Потім вона належала до парафії у Скалаті, а пізніше - до парафії у Глібові. Замок нищили нападники, але його відбудовували. Остання реставрація відбулась 1803 року (каплицю перебудували на господарські приміщення, а її вівтар перенесли до костелу у Качанівці). Остаточно руїни замку разом із вежею, в якій була каплиця, розібрали 1840 року.

47223 Гукалівці

Перша документальна згадка про Гукалівці датується 1345 роком, згадується також у 1483 році. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало 399 греко- і 235 римо-католиків, 1910 року - 885 мешканців, 1921 року - 772, 1935 року - 1039, нині - лише трохи більше двох сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду Гукалівців належали до капеланії в Олієві, яка 1888 року стала самостійною парафією св. Архангела Михаїла. Коли їх чисельність перевищила три сотні, 1926 року вони збудували у селі навпроти цвинтара при дорозі на Лопушани філіальний мурований костел св. Яна Кентійського своїм коштом та, ймовірно, завдяки пожертві останніх власників Гукалівців Кобаровських, які поділили частину своїх земель, щоб оселити тут польських колоністів.

48201 Гусятин,
вул. Суходільська, 5,
+380 (3557) 225-93,
www: husiatyn.ofm.org.ua,
f.b.: HusiatynRomanCatholicChurchUkrai...

Гусятин (Всятин, Усятин) вперше згадується 1431 роком, а також у 1456, 1474, 1530 і 1539 роках, у 1559р. отримав магдебурзьке право. У 70-х роках XVIIIст. тут проживало дві з половиною тисячі мешканців, у 80-х роках ХІХст. - п'ять з половиною тисяч, нині - близько семи тисяч осіб. З 1939 року був райцентром, із 1969 року є селищем (міського типу), яке від 2020 року входить до Чортківського району.

Церковні документи свідчать, що дерев'яний костел і парафія (у складі Кам'янецької дієцезії) у Гусятині існували задовго до 1610 року (ймовірно, постали у другій половині XVI століття після заснування міста). А 1610 року місцевий власник Валентин Калиновський передав їх оо.-бернардинам та фундував спорудження їхнього костельно-монастирського комплексу, яке проводилось впродовж наступних років та завершилось завдяки фінансовій підтримці сина фундатора (Мартина) 1625 року. Ченці отримали муровані оборонного типу храм та двоповерховий монастир, в якому і оселились (їх тоді було дванадцятеро).

48146 Дарахів

Перша документальна згадка про Дарахів датується 1554 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад дві тисячі мешканців, з них дев'ять сотень були римо-католиками, а майже тисяча - греко-католиками. Нині населення села - понад півтори тисячі осіб. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Дарахова належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Струсові. Коли їх чисельність перевищила одинадцять сотень, у селі поблизу цвинтаря збудували філіальну муровану каплицю, яку 1903 року освятили під титулом св. Йоана Хрестителя. А вже 1908 року тут вперше зазначено існування парафіяльної експозитури. Через два роки було отримано дозвіл на створення самостійної парафії, проте реально вона постала лише 1925 року.