48520 Пробіжна

Вперше згадується у документах Пробіжна 1564 року, а вже роком пізніше в податковому реєстрі зазначена як містечко. 1785 року знову отримала статус містечка (можливо попередній було втрачено), проте у 1939 році знову стала селом. У 1940-1959 роках була районним центром. 1959 року до неї приєднали Гринківці. Населення - понад 1800 мешканців.

Місцеві римо-католики, чисельність яких до війни сягала семи сотень, належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Жабинцях. У 1910 році тут було споруджено мурований філіальний костел.

47744 Прошова

Перша згадка у документах про село датується 1574 роком. 1880 року Прошова налічувала 652 мешканці, з яких 620 були греко-католиками, а 18 - римо-католиками. А 1921 року під час перепису населення усіх греко-католиків, за винятком сім'ї священника, записали поляками. Нині тут проживає понад півтори тисячі селян.

Місцеві католики латинського обряду, чисельність яких від середини ХІХ століття до І світової війни зросла від одного до майже п'яти десятків, належали до парафії св. Вацлава у Баворові. І лише у 30-х роках ХХ століття, коли кількість вірян сягнула півтори сотні, було прийнято рішення щодо спорудження у Прошовій філіальної мурованої каплиці.

Пужники

Перша згадка про Пужники у документах датується 1424 роком. Наприкінці 30-х років ХХ століття село стало майже повністю польським. Під час ІІсв. війни у Пужниках були підрозділи АК та самооборони, а з приходом радянської влади його мешканці у складі 'истребительного батальйона' воювали із українськими повстанцями. У лютому 1945 року загін УПА спалив село та знищив частину селян, інші ж виїхали у сусідні села. Спочатку Пужники намагались відродити, переселивши сюди українські сім'ї з Польщі, проте 1949 року село ліквідували.

Римо-католики села належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші. 1880 року у Пужниках коштом переважно вірян збудували філіальну дерев'яну каплицю, яку освятили 1882 року. Завдяки зусиллям катехита гімназії у Стрию о. Кароля Зоеллера, який у Пужниках душпастирював, оскільки звик тут проводити відпочинок, 1897 року було підготовлено розбудову каплиці за проектом інженера зі Стрия Й. Котковського. І 1900 року до святині було добудовано дві дерев'яні каплиці з боків та мурований пресбітерій. Ймовірно, що новоутворений костел освятив архієпископ Йосиф Більчевський у вересні 1905 року під час візитації.

48235 Раштівці

Приєднаний до Раштівців хутір Стінка, згадується у документах із середини XIII століття як давньоукраїнське поселення із оборонними укріпленнями, а саме село відоме письмово із 1564 року. 1880 року тут проживало 968 мешканців, у тому числі 603 греко- і 294 римо-католиків, нині ж - майже вісім сотень осіб. Раштівці входили до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Товстому. Під час візитації 1903 року архієпископ Львівський Йосиф Більчевський пообіцяв їм кошти на будівництво храму, якщо вони нададуть для цього земельну ділянку. 1904 року її було виділено на пагорбі між Раштівцями та сусідніми тоді Дубківцями, які нині є теж частиною села.

47284 Ренів

Перша писемна згадка про поселення датується 1452 роком, є документ про Ренів також 1511 року. Тут народився та виріс відомий архітектор Лаврентій Дайчак, автор проектів багатьох костелів Львівської архідієцезії (зокрема, у його рідному та сусідніх селах) та у Південно-Східній Польщі. Ренів належав до Зборівського району, а тепер входить до Тернопільського. Нині у селі проживає понад 9 сотень мешканців.

Римо-католики Ренова належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у розташованих неподалік Залізцях. На переломі XIX - XX століть їх чисельність зросла до півтисячі. За ініціативою старости села (батька майбутнього архітектора) Мацея Дайчака 1905 року почали готуватись до спорудження філіальної святині. Було придбано земельну ділянку, а місцевий власник Тадеуш Ценський дозволив у своєму лісі добувати будівельне каміння. Каплицю за проектом студента Львівської політехніки Лаврентія Дайчака під керівництвом майстра Ставарського збудували впродовж трьох років. Її освятив 1908 року єпископ Владислав Бандурський.

48577 Ридодуби,
+380 (3552) 513-08

Ридодуби документально відомі із 1600 року. 1785 року тут проживало 396 мешканців, 1870 року - 842, 1880 року - 947, 1910 року - 1267, 1931 року - 1196, нині село нараховує менше шести сотень осіб.

Католики латинського обряду Ридодуб, як і решти сусідніх сіл, спочатку належали до до парафії св. Станіслава єп. мч. у Чорткові, а після заснування 1854 року у Хом'яківці парафіяльної експозитури перейшли до неї. В середині ХІХ століття їх було понад три сотні, наприкінці цього століття - понад півтисячі, а перед І світовою війною - понад шість сотень. Ще тоді вони намагались спорудити власну святиню, проте їх наміри до війни не вдалось реалізувати.

48305 Рідколісся

Село Рідколісся, яке до 7 березня 1946 року називалось Ізабела, вважається заснованим 1815 року та мало назву тоді Глібів. Населене було переважно поляками та тривалий час розглядалось лише як присілок Нової Гути. Після ІІ світової війни поляків переселили до Польщі, а звідти до села переїхали лемки. Нині тут проживає лише 60-70 мешканців. Рідколісся входило до Монастириського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Римо-католики села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Монастириськах. У схематизмі Львівської архідієцезії вперше Ізабела згадується 1878 року, але тільки разом із Новою Гутою, а наступного року вперше згадується місцева каплиця. Філіальний дерев'яний храм постав тут 1864 року.

48433 Ріпинці

Село згадується у грамоті 7 червня 1471 року як Репеничі, потім називалось також Ропинці. Вперше як Ріпенці зустрічається в документі 1785 року. Від кінця XVII століття до ІІ світової війни належало родині Волянських. У 70-х роках ХІХ століття тут проживало 730 осіб, переважна більшість яких була українцями, нині ж село має понад шість сотень мешканців. Входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Наприкінці ХІХ століття та до ІІ світової війни у Ріпинцях проживало півтори-дві з половиною сотні католиків латинського обряду, а належали вони спочатку до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Язловці. У 1892 році місцеві власники Волянські збудували (як частину палацового комплексу) муровану каплицю-усипальницю, яка з часом стала публічною святинею, хоча і залишалась у їхній приватній власності (в джерелах інколи подають 1910 рік в якості дати її спорудження; можливо, тоді вона (до/пере)будовувалась).

47520 Рогачин

Сучасне село Рогачин, утворене колишніми містечком, селом і гутою, вперше у документах згадується приблизно 1578 роком. 1857 року тут проживало 772 мешканців, 1880 року - 956, у тому числі 462 греко- і 405 римо-католиків, нині - понад вісім сотень. Гута, додатково заселена у міжвоєнний період поляками, які працювали на склозаводі братів Шляхетків, згоріла 24 березня 1944р. під час бою між польською та українськими боївками. Село входило до Бережанського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Матері Божої Сніжної в Нараєві. На початку 20-х років, коли їх чисельність перевищила сім сотень вірних, завдяки нараївському настоятелю о. Ігнатію Лазаревичу в Рогачині розпочалась підготовка до спорудження філіальної святині.

48453 Рожанівка

Вперше писемно село згадується 1552 року як Рогожна. У 1857 році мало 582 мешканці, 1880 року - 700, з яких 420 були греко- і 214 римо-католиками, нині - теж майже сім сотень осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці у Товстому (тоді - Тлустому). Перед І світовою війною їх чисельність трохи перевищила три сотні, а на початку 30-х років становила майже п'ять сотень вірних. Саме тоді тут і було збудовано філіальну муровану каплицю (невеличкий костелик).