47723 Драганівка

Поселення існувало ще, принаймні, наприкінці XV століття як королівська власність, проте було спустошене під час козацько-польської війни у середині XVII століття. Тому пізніше сюди переселили поляків із Мазурії. Перша писемна згадка про це село як Драганівку чи Траганівку датується 1708 роком, є також згадка 1729 року. У 80-х роках ХІХст. тут проживало понад 1400 мешканців, з них близько 1200 римо-католиків, а 1914 року - майже 2200 (римо-католиків понад півтори тисячі), нині ж село нараховує понад дев'ять сотень осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1851 року віряни Драганівки та сусідніх Почапинець зібрали початкові кошти на будівництво костелу (земельну ділянку пожертвувала родина місцевих власників Соболевських). Ще до спорудження храму, у 1852 році у Драганівці коштом місцевої влади та Соболевських було утворено капеланію, до якої увійшли також Почапинці. Будівництвом храму, присченого спочатку Відвіданню Єлизавети Пресвятою Дівою Марією, опікувався настасівський вікарій о. Мартин Малявський.

48350 Дубенка

Село Дубенка (Дубенко), яке до 2008 року називалось також Дубенки, вважається заснованим 1698 року. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало 760 мешканців (587 римо- та 164 греко-католиків). Колишнє село Долішня Слобідка, яке від 1940 року є північною околицею Дубенка, 1880 року мало 193 мешканця (136 римо- і 50 греко-католиків), а 1939 року - 150 поляків та 20 українців. Нині ж населення Дубенки - менше семи сотень. Село входило до Монастириського району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду сіл Дубенка і Долішня Слобідка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Монастириськах. 1885 року у Долішній Слобідці розпочали будівництво філіальної мурованої каплиці, хоча на той час вірян там було лише 147, а в Дубенці - аж 632. Правда, за непідтвердженою інформацією, святиню допомагали споруджувати греко-католики, які потім теж нею послуговувались.

48605 Дуплиська

Вперше в документах Дуплиська згадуються 1578 року, є також згадки у 1629 і 1665 роках (тоді в селі залишилось лише дві сім'ї). 1789 року тут проживало 68 сімей, 1820 року - 81, 1837 року - 88, 1880 року - 857 мешканців (переважна більшість була українцями), 1921 року - 751, 1931 року - 783, нині - майже три сотні осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду Дуплиськ спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. У другій половині XIX століття їх було лише від семи десятків до сотні вірян, до 1891 року своєї святині вони не мали.

48271 Жабинці

В документах Жабинці вперше згадуються 1443 року як Старий Ярослав. У 1504р. його знищила орда, але вцілілі мешканці відновили поселення під назвою Новий Ярослав, який пізніше став просто Ярославом. Лише від 1592 року село почало називатись Жабинці. Його власники сприяли переселенню сюди польських селян. 1890 року тут проживало 612 осіб, у тому числі 539 українців і 130 поляків, нині - понад півтисячі. У повоєнний час поляки виїхали до Польщі, а в Жабинцях оселились українці з Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Коли їх чисельність перевищила сотню осіб, у Жабинцях 1862 року коштом власника села Леонарда Городиського завершили, в основному, спорудження філіального мурованого костелу та того ж року освятили його.

47282 Жабиня

Вперше у документах Жабиня (Жабинь) згадується 15 березня 1469 року, є згадка також у 1494 році. 1890 року у селі проживало 631 мешканців (521 українців і 110 поляків), нині його населення лише трохи більше півтисячі осіб. Входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Поморянах. Їх чисельність впродовж періоду від середини ХІХ століття до середини 20-х років ХХ століття становила від півтори до двох сотень, проте у другій половини 20-х років почала збільшуватись, а на початку 30-х років перевищила три сотні вірян. Саме тоді і розпочалась підготовка у селі до спорудження власної святині.

47843 Жеребки

Жеребки утворились 1951 року від злиття Королівських (Великих, Перших - 1946-1950 роки) та Шляхетських (Малих, Других - 1946-1950 роки) Жеребків. Останнє село (Жеребки Шляхетські), де на початку XX століття і було споруджено святиню, вперше згадується у 1574 році. 1890 року в Жеребках Королівських проживало майже вісім сотень мешканців (524 українців, 261 поляків), а у Шляхетських - понад півтисячі (460 українців, 69 поляків), 1914 року 1020 і 788 відповідно, 1921 року - 999 і 544, 1931 року - 1003 і 581, а нині об'єднане село нараховує майже сім сотень мешканців. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (село після ІІсв. війни називали Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині є Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією. Їх чисельність у період із середини ХІХ століття до І світової війни збільшилась з двох сотень до майже трьох з половиною.

48713 Жилинці

Жилинці відомі документально, за різною інформацією, від 1494 року, з першої половини XVст. чи навіть із 1387 року. У 1810 році тут проживало 389 мешканців, 1910 року - 850 (переважно - українці), 1914 року - 900, 1921 року - 831, 1931 року - 875, близькл вісім сотень, у тому числі 615 українців і 182 поляків, нині - лише чотири сотні осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, а в середині ХІХст., коли їх чисельність досягла півтори сотні вірян, перейшли до новозаснованої експозитури в Озерянах, яка пізніше стала парафією св. Анни. І тривалий час своєї святині вони не мали.

47721 Забойки

Перша згадка у документах про село – 1564 рік. Принаймні, від середини ХІХст. більшість населення становили польські переселенці та їх нащадки. 1890 року у Забойках проживало 1423 мешканців (1193 поляків і 230 українців), 1921 року - 1547, у тому числі 1121 поляків і 407 українців, 1931 року - 1587, 1939 року - близько 1800, нині - вісім сотень осіб. 1944 року поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові, але відвідували греко-католицьку церкву в Забойках, в якій богослужіння здійснювали козлівські душпастирі. Наприкінці 80-х років ХІХст. вони зіткнулись із труднощами доступу до храму, створеними греко-католицьким парохом, тому в селі створили комітет будівництва власної святині на чолі із настоятелем о. Еразмом Нойбургом.

48573 Заболотівка,
вул. Нова

Перша письмова згадка про Заболотівку, засновану на південній околиці Улашківців, датується 1584 роком. Пізніше село згадується 1646 року у зв'язку із добудовою церкви. У 1890 році тут проживало 1010 мешканців (722 українців, 270 поляків і 18 німців), 1900 року - 1059, 1921 року - 1065, 1931 року - 1140. У 1953-1993 роках Заболотівка була частиною Улашківців. Станом на 2018 рік село має 537 осіб.

Католики латинського обряду Заболотівки спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Ягільниці. Їх чисельність в середині ХІХ століття перевищила три сотні, а наприкінці цього століття збільшилась на вісім десятків вірних, проте своєї святині у селі вони не мали.

48023 Завалів

Згадка про Завалів є в літописах Західної Словенії VIII століття, а у вітчизняних земельних реєстрах вперше згадується 1310 року (в інших документах - у 1395 і 1438 роках). Від 1552р. вважається містом, хоча магдебурзьке право отримав лише у 20-х роках XVIIIст., проте вже 1773 року втратив міські права, залишаючись містечком. У 1850р. тут проживало 1285 осіб, 1890 року - 1326, у тому числі 698 українців і 616 поляків, з них 711 були греко- і 217 римо-католиками, 1939 року – 1190, нині ж - менше півтисячі. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Від 1677 року відомо про існування в Завалові замкової каплиці під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. Принаймні, від 1765 року Завалів належав до парафії св. Марії Магдалини у Кукільниках (нині - Івано-Франківщина), а потім - до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій. Богослужіння в каплиці звершували у західному та східному обрядах латинські капелани та місцеві василіани. У 1766р. каплиця мала три вівтарі - головний з образом Матері Божої Ченстоховської та бічні із іконами Матері Божої. Під час Ісв. війни замок разом із каплицею двічі палили московітські війська, а після ІІсв. війни їх було повністю знищено.