KOROŁEWO. Kościół p.w. św. Ap. Piotra i Pawła (1778). Zakarpacki obw., Beregiwski r-n

90332 Королево,
вул. Шевченка, 34,
+380 (3143) 415-72

Перша писемна згадка про Королеве (Фелсас, Кіра(й)газа, Кралово-над-Тісой) датується 1262 роком. У IX—X століттях на місці замку існувало поселення білих хорватів, а наприкінці XII століття на городищі збудували дерев'яний королівський мисливський будинок, від якого поселення і отримало свою назву. З 1947 року - селище міського типу, в якому нині проживає майже 9999 мешканців.

Католицька парафія у Королеві, заснована у XIV столітті, припинила свою діяльність внаслідок приходу реформації у 1560 році і була відновлена лише 1727 року. Сучасний мурований костел споруджено 1778 року коштом барона Ференца Переньі.

KOSOŃ (Koduń, Mezekosoń, Kosyno). Kościół p.w. św. Stefana krula (1832). Zakarpacki obw., Beregiwski r-n

90223 Косонь,
вул. Бучкоі, 12

Косонь вперше у документах згадується 1332 року як Кодунь чи Козунь. Пізніше називалось також Мезекосонь, Косино та Косини. З 1496 року відоме як містечко, у XIX столітті було центром повіту. Нині у селі проживає понад 2300 мешканців, переважна більшість яких є угорськомовними.

Місцевий костел ще у 1552 році перейняли протестанти. І лише у 1750 році тут почали відновлювати католицьку парафію, а через чотири роки збудували маленький храм. На його місці 1832 року постав сучасний мурований костел. У радянські часи лише зруйнували парафіяльний будинок, залишивши святиню неушкодженою. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

ŁYSYCZOWO. Kaplica p.w. św. Cyryla i Metodego, św. Jana Pawła II (1993). Zakarpacki obw., Chustski r-n

90150 Лисичово,
вул. Головна, 10

Розташоване на лівому березі річки Лисичанки село Лисичово відоме з 1465 року під назвою «Liszicza» та 1466 року як «Lissica». У 1517 році його називали «Rawasmezew», а в 1662 році — «Ravaszmező». У 1795 році було відоме як українське (русинське) поселення, в якому проживало понад півтисячі греко-католиків. У 1910р. тут вже було понад 1700 мешканців, з них лише близько сотні були римо-католиками німецького та угорського етнічного походження. Нині у селі проживає понад 3100 мешканців.

У 1993 році місцеві католики латинського обряду придбали звичайний сільський будинок та пристосували його для богослужінь в якості каплиці. 8 серпня цього ж року відбулось освячення цієї каплиці.

MALI SEŁMENCI (Sołońce). Kościół p.w. Trójcy Przenajświętszej (190?). Zakarpacki obw., Użgorodski r-n

89431 Малі Селменці,
вул. Головна, 39

Село Селменці засноване в другій половині XIII століття. В середині XIX століття тут проживало 253 реформатів (кальвіністів), 224 греко- і 115 римо-католиків. 1945 року село поділили між Радянським Союзом (менша частина - Малі Селменці) і Словаччиною (більша частина - Великі Селменці). Радянська частина села отримала назву Солонці, яку змінили на Малі Селменці 1995 року. Нині село нараховує близько двох сотень жителів, переважна більшість яких визнає угорську мову рідною.

В Селменцях був костел, який у XVI столітті перейшов до протестантів, проте у XVIII столітті він знову став католицьким. Ймовірно, що наприкінці ХІХ століття (чи ще раніше) храм став непрнидатним, оскільки на початку ХХ століття у Селменцях збудували сучасну муровану святиню Пресвятої Трійці.

MUKACZEWO. Kościół katedralny p.w. św. Marcina z Tur (1904 - 1905). Zakarpacki obw., Mukaczewski r-n

89600 Мукачево,
вул. Миру, 9,
+380 (3131) 221-52, 233-78,
f.b.: 1578399959147243

Mukaczewo istniało już w IXw. jako miasto białych Chorwatów. W kronice Anonima „Dzieje Węgrów” opisano, jak wódz Węgrów Almosz (Arpad) w 896r. przeszedł przez Karpaty i zdobył Mukaczewo, w którym 40 dni świętował zwycięstwo. Miasto także jest wspominane w latach 1263, 1339 i 1352. W 1376r. królowa Węgier i Polski Elżbieta nadała miastu przywilej i pozwolenie na posiadanie własnej pieczęci z podobizną św. Marcina. W 1445r. miasto otrzymało prawo magdeburskie. Obecnie jest centrum rejonu з населенням понад 85 тисяч мешканців.

За не підтвердженими даними, попередній мурований костел св. Мартина з Туру у Мукачеві збудували ще у XIII столітті, проте перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками. Ця святиня неодноразово зазнавала пошкоджень під час війських дій та згодом відновлювалась і реконструйовувалась. Аж до 1880 року, коли почав обвалюватись неф храму і його довелось розібрати (залишилось лише святилище).

MUKACZEWO. Dawny kościół p.w. św. Marcina z Tur (133?). Zakarpacki obw., Mukaczewski r-n

89600 Мукачево,
вул. Миру, 9

Mukaczewo istniało już w IXw. jako miasto białych Chorwatów. W kronice Anonima „Dzieje Węgrów” opisano, jak wódz Węgrów Almosz (Arpad) w 896r. przeszedł przez Karpaty i zdobył Mukaczewo, w którym 40 dni świętował zwycięstwo. Miasto także jest wspominane w latach 1263, 1339 i 1352. W 1376r. królowa Węgier i Polski Elżbieta nadała miastu przywilej i pozwolenie na posiadanie własnej pieczęci z podobizną św. Marcina. W 1445r. miasto otrzymało prawo magdeburskie. Obecnie jest centrum rejonu з населенням понад 85 тисяч мешканців.

За не підтвердженими даними, костел у Мукачеві збудували ще у XIII столітті, проте перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками. Далі костел у письмових джерелах з'являється у 1356-1357 та 1493 роках. Є підстави вважати, що святиня в другій половині XV чи в першій половині XVІ століть зазнала значної реконструкції.

MUKACZEWO. Kaplica p.w. św. Józefa (133?). Zakarpacki obw., Mukaczewski r-n

89600 Мукачево,
вул. Миру, 51

Mukaczewo istniało już w IXw. jako miasto białych Chorwatów. W kronice Anonima „Dzieje Węgrów” opisano, jak wódz Węgrów Almosz (Arpad) w 896r. przeszedł przez Karpaty i zdobył Mukaczewo, w którym 40 dni świętował zwycięstwo. Miasto także jest wspominane w latach 1263, 1339 i 1352. W 1376r. królowa Węgier i Polski Elżbieta nadała miastu przywilej i pozwolenie na posiadanie własnej pieczęci z podobizną św. Marcina. W 1445r. miasto otrzymało prawo magdeburskie. Obecnie jest centrum rejonu з населенням понад 85 тисяч мешканців.

У 1880 році почав обвалюватись неф костелу св. Мартина з Туру (перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками). Тому 1904 року його довелось розібрати, проте апсиду костелу (його вівтарну частину, святилище) залишили. Частково на місці знесеної культової споруди у 1904-1905 роках збудували новий готичний мурований костел св. Мартина з Туру, а відновлення та реконструкцію вівтарної частини старого храму взяв на себе Національний комітет охорони пам’яток старовини і культури.