75240 Григорівка,
вул. Пушкіна, 20а

У середині XIX століття на березі степової річки Тамари поселились три Григорія - Грабовецький, Богачевський і Прочитанський. Потім до них долучились інші переселенці, проте масове заселення розпочалось лише у 1868 році. Причому, вихідці-католики із Київської губернії населяли північну частину села, яку довгий час називали «Київщина», а православні вихідці із Кам’янець- Подільської губернії - південну, яка отримала назву «Кам’янеччина». Такий поділ села відчувався до ІІсв. війни. Нині тут проживає понад 1800 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Амвросія, єпископа, у місті Перекоп, яке 1920 року було повністю зруйноване більшовицькою армією. А філіальний мурований костел у Григорівці збудовали 1890 року під керівництвом Василя Рудницького. У 1900 році храм консекрував єпископ Йосиф Кесслер. За суперечливими даними, костел міг мати титул св. Григорія або св. Миколая. Ймовірно, що 1907 року у храмі проводились якісь будівельні роботи. У період Ісв. війни вірянами у Григорівці опікувався настоятель перекопської парафії о. Адам Гибульський.

67624 Дачне,
вул. Преображенська, 101

Поселення заснували в 90-х роках XVIII століття селяни, які втікали від панщини із центральних губерній Російської імперії. До 1968 року село називалося Гнилякове. Проживає у Дачному вісім з половиною тисяч мешканців.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Матері Божої Фатімської в Одесі-Таїрові, потім - до парафії Божого Милосердя в Роздільній. У другій половині цього десятиліття Дачне виокремили в самостійну парафію, довіривши її отцям-маріянам (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії), завдяки зусиллям яких тут і постала каплиця у придбаному будинку. Парафія має філії у Надлиманському і Теплодарі.

96100 Джанкой,
вул. Перекопська, 4

Вперше Джанкой згадується 1784 роком як невелике татарське село. Згодом туди прибули німецькі колоністи, які у 1865 році складали вже більшість населення. Статус міста Джанкой отримав 1924 року. Є районним центром з населенням близько 35 тисяч мешканців.

Існує думка, що до революції місцеві римо-католики, які свого храму не мали, належали до парафії у Богемці (нині - Лобанове). Насправді ж, довідник Тираспільської дієцезії за 1917 рік вказує на те, що католики латинського обряду проживали лише на залізнодорожній станції Джанкой (у самому поселенні їх не було) та належали до парафії св. Антонія Падевського у Караміні (Гріненталі) - нині Михайлівка Нижньогірського району, яку обслуговував о. Франц Шерер. Там був мурований костел, споруджений 1883 року коштом парафіян.

67502 Доброслав,
вул. Центральна, 55

Поселення заснував 1802 року поміщик Антон Кодинцев, поселивши тут своїх кріпаків. З 1849 року Антоно-Кодинцево вже було містечком і центром волості, 1935 року його перейменували на Комінтернівське. У 1965 році воно стало селищем міського типу, нині - центр Лиманського району. 2016 року перейменоване на Доброслав. Проживає тут майже 7 тисяч мешканців.

З 90-х років ХХ століття для римо-католиків Комінтернівського Святі Меси відправляли у Будинку культури священники з Одеси. У 1995 році завдяки допомозі 'Renovabis' було придбано половину приватного будинку, у якій облаштували каплицю (друга половина будинку ще не викуплена).

97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

Зульц

Перші німецькі колоністи оселились тут 1809 року. Навесні 1810 року до них приєднались інші, тоді ж і розпочалось спорудження поселення. У радянські часи це поселення разом з іншими німецькими колоніями увійшло в зону Широколанівського військового полігону Одеського військового округу. Від споруд у цьому та інших селах залишились лише залишки фундаментів.

У 1819 році в Зульці почали відправляти богослужіння в сільській хаті, яку облаштували як дім молитви. Цього ж року завдяки зусиллям о. Франца Шерера було споруджено перший храм. У 1855 році цей костел став непридатним, тому богослужіння перенесли до школи. 1863 роком датується будівництво нової святині (напроти колишньої, у дворі Йосифа Браксмайєра). 20 жовтня 1896 року її консекрував єпископ Антон Церр. Цього ж року Зульц став самостійною парафією (доти був філією парафії св. Архангела Рафаїла у Ландау (Широколанівці)). У 1895-1899 роках настоятелем парафії працював майбутній єпископ Йосиф Кесслер. До парафії, яку перед жовтневим переворотом обслуговував о. Михайло Гаценбеллер, належало ще кілька сіл загальною чисельністю понад дві тисячі вірян.

68600 Ізмаїл,
вул.Комсомольська, 43,
+380 (4841) 210-74

Ізмаїл стоїть на місці, де у IV–V сторіччях знаходилась грецька колонія Антиофілас, а потім виникло поселення «Сміл», яке у середньовіччі генуезькі купці називали «Сініл». Після XVI століття територію захопили турки і на цьому місці постала фортеця «Ішмаел» (можливо, що турки просто пристосували до своєї мови назву «Сміл»). Після відступу турків у 1812 році вона отримала статус міста і назву Тучков (назву Ізмаїл повернули у 40-х роках XIX сторіччя). З 1944 року був центром області, а від 1956 року є районним центром, в якому нині проживає майже 72 тисячі мешканців.

Після отримання у 1825 році дозволу на спорудження костелу римо-католики Ізмаїла збудували 1826 року через недостатність коштів лише невелику каплицю, яка вже 1840 року стала руїною. І тільки наприкінці 40-х - на початку 50-х років постав нарешті сучасний мурований храм. У 1915 році костел заново було відбудовано після пожежі. До революції парафію, як нараховувала 2215 вірних, обслуговував о. Йоан Хондру, а храм продовжував працювати і далі, оскільки Ізмаїл увійшов до складу Румунії.