48023 Заставче

Село вперше згадується як Заставе 24 березня 1449 року в книгах галицького суду. У різні часи вважалось частиною розташованого поряд містечка Завалів. Від 1847р. було власністю Рачинських - нащадків старовинного українського шляхетського роду. 1890 року тут проживало 885 осіб, у тому числі 601 українців і 231 поляків (641 греко- і 147 римо-католиків), нині - близько 330. Село спочатку входило до Бережанського району, від 1990 року - до Підгаєцького, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Заставчого, як і віряни Завалова, спочатку належали до парафії св. Марії Магдалини у Кукільниках (нині - Івано-Франківщина), потім - до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій, а від 1864 року - до новоствореної парафіяльної експозитури у Завалові, яка пізніше стала самостійною парафією Матері Божої з гори Кармель.

47759 Застінка

Перша згадка у документах є 1564 року, згодом - у 1669 і 1785 роках. 1832 року тут проживало 236 мешканців, 1890 року - 765 (396 поляків і 369 українців), з яких 449 були греко- і 288 римо-католиками, нині - менше чотирьох сотень осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Вацлава у Баворові. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть поляків у Застінці вже було більше, ніж українців, але при цьому частина з них стала греко-католиками, бо село вже мало дерев'яну церкву, хоча і належало до парафії у Кип'ячці, а до баворівського костелу було неблизько.

48023 Завалів

Згадка про Завалів є в літописах Західної Словенії VIII століття, а у вітчизняних земельних реєстрах вперше згадується 1310 року (в інших документах - у 1395 і 1438 роках). Від 1552р. вважається містом, хоча магдебурзьке право отримав лише у 20-х роках XVIIIст., проте вже 1773 року втратив міські права, залишаючись містечком. У 1850р. тут проживало 1285 осіб, 1890 року - 1326, у тому числі 698 українців і 616 поляків, з них 711 були греко- і 217 римо-католиками, 1939 року – 1190, нині ж - менше півтисячі. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Від 1677 року відомо про існування в Завалові замкової каплиці під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. Принаймні, від 1765 року Завалів належав до парафії св. Марії Магдалини у Кукільниках (нині - Івано-Франківщина), а потім - до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій. Богослужіння в каплиці звершували у західному та східному обрядах латинські капелани та місцеві василіани. У 1766р. каплиця мала три вівтарі - головний з образом Матері Божої Ченстоховської та бічні із іконами Матері Божої. Під час Ісв. війни замок разом із каплицею двічі палили московітські війська, а після ІІсв. війни їх було повністю знищено.

31635 Збриж

У 1565 році на землях сіл Ярослав та Хорівці, відомих у джерелах із ІІ половини XV століття, Лянцкоронськими було засновано містечко з назвою 'Нове-Бржезьє' (вони писались 'з Бржезья'), яка поступово перетворилась на 'Збриж'. 1629 року поселення отримало магдебурзьке право. 1793 місто розділив кордон по Збручу - більша частина відійшла до Російської імперії. Нині Збриж є селом, в якому проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Належало до Чемеровецького району, а тепер - до Кам'янець-Подільського.

Родина власників містечка Тарло фундувала у ньому костельно-монастирський комплекс капуцинів, що було затверджено 13 квітня 1744 року Кам'янець-Подільським єпископом Миколаєм Дембовським. Ченці оселились поряд із дерев'яною каплицею свв. Антонія та Йоана Непомуцького. Урочисте внесення Пресвятих Дарів до каплиці відбулось 1 серпня 1744 року. 14 червня 1749 року закладено наріжний камінь під будівництво монастиря, а 23 квітня 1753 року єпископ Миколай Дембовський освятив наріжний камінь храму. Проте спорудження комплексу затягнулось, а після смерті фундатора у 1772 році капуцинам довелось продовжувати його власним коштом.

48713 Жилинці

Жилинці відомі документально, за різною інформацією, від 1494 року, з першої половини XVст. чи навіть із 1387 року. У 1810 році тут проживало 389 мешканців, 1910 року - 850 (переважно - українці), 1914 року - 900, 1921 року - 831, 1931 року - 875, близькл вісім сотень, у тому числі 615 українців і 182 поляків, нині - лише чотири сотні осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, а в середині ХІХст., коли їх чисельність досягла півтори сотні вірян, перейшли до новозаснованої експозитури в Озерянах, яка пізніше стала парафією св. Анни. І тривалий час своєї святині вони не мали.

48414 Зелене

Перша документальна згадка про село Зелене датується 1343 роком, згадується також у XV столітті, є письмова згадка 14 квітня 1611 року. У 1890 році тут проживало 788 мешканців, у тому числі 538 українців і 260 поляків, нині - менше півтисячі осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римо-католики села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Товстому. Від середини ХІХ століття до І світової війни їх чисельність становила приблизно дві сотні вірних, а після неї, 1923 року, коли кількість католиків латинського обряду у селі збільшилась майже на півсотні, у Зеленому розпочали будівництво філіальної мурованої каплиці.

48115 Золотники

Перша писемна згадка про Золотники датується 1410 роком, наступна - 28 листопада 1435 року. У 1485р. поселення отримало магдебурзьке право та згадується як місто у 1459, 1469 і 1485 роках. 1890 року тут проживало 2081 мешканців, у тому числі 1240 греко- і 616 римо-католиків, нині - понад 1700 осіб. Від січня 1940р. до 30 грудня 1962р. Золотники були райцентром, потім увійшли до Теребовельського району, а 2020 року - до Тернопільського. У 1984р. втратили статус міста, ставши селищем міського типу, а з 1991 року є селом.

Парафія у Золотниках заснована у серпні 1459 року коштом їх власника Михайла Золотницького (Вільчека). Тоді чи трохи раніше постав перший костел (вочевидь, дерев'яний), який мав титул Матері Божої, св. Станіслава, св. Войтеха, св. Йоана Хрестителя і св. Миколая. Був знищений татарами у першій половині XVII століття та відновлений, проте 1648 року його знову потрібно було відбудовувати.

Софіївка

Трохимбрід, який також називався називався Софіївкою, постав наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Царська влада дозволила тут селитись євреям, то ж вони і забезпечили такий приріст населення, що село згодом стало вже невеликим містечком, в якому, зокрема, 1938 року проживало 3 тисячі мешканців (переважно євреїв за винятком чиновників-поляків). У війну німецькі окупанти створили тут гетто, куди звозили євреїв із сусідніх населених пунктів. 1942 року гетто було ними ліквідоване, а містечко - спалене. Нині його не існує - лише великий пустир серед лісового масиву.

У 1914 році дерев'яну каплицю на цвинтарі у Трохимброді збудували австрійські військові (в основному - для себе). Коли ж місцевість відійшла до Польщі, то згодом чисельність місцевих римо-католиків у містечку на навколишніх селах зросла за рахунок польських державних службовців та колоністів, тому вже 1921 року тут було засновано парафію, а 1926 року коштом родини Радзивілів споруджено дерев'яний костел. У середині 30-х років настоятелем парафії служив о. Венцеслав Маєвський, який обслуговував окрім Софіївки ще понад півсотні навколишніх сіл.

48441 Зубрець

Перша документальна згадка про Зубрець датуєтья 1775 роком. У 1880 році тут проживало понад півтори тисячі українців та менше сотні поляків, нині - теж понад півтори тисячі селян. Село входило до Бучацького району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші. У 1896 році, коли їх чисельність перевищила сотню, власник села Альфред Мисловський розпочав у Зубреці будівництво філіальної дерев'яної каплиці розміром 9 на 7 метрів із вежичкою та захристією, проте вже наступного року її було розібрано. Оскільки на її місці фундатор почав спорудження мурованої каплиці розміром 5 на 3 метра з криптою для трагічно померлого сина. 23 червня 1898 року цей храм було освячено.

Зульц

Перші німецькі колоністи оселились тут 1809 року. Навесні 1810 року до них приєднались інші, тоді ж і розпочалось спорудження поселення. У радянські часи це поселення разом з іншими німецькими колоніями увійшло в зону Широколанівського військового полігону Одеського військового округу. Від споруд у цьому та інших селах залишились лише залишки фундаментів.

У 1819 році в Зульці почали відправляти богослужіння в сільській хаті, яку облаштували як дім молитви. Цього ж року завдяки зусиллям о. Франца Шерера було споруджено перший храм. У 1855 році цей костел став непридатним, тому богослужіння перенесли до школи. 1863 роком датується будівництво нової святині (напроти колишньої, у дворі Йосифа Браксмайєра). 20 жовтня 1896 року її консекрував єпископ Антон Церр. Цього ж року Зульц став самостійною парафією (доти був філією парафії св. Архангела Рафаїла у Ландау (Широколанівці)). У 1895-1899 роках настоятелем парафії працював майбутній єпископ Йосиф Кесслер. До парафії, яку перед жовтневим переворотом обслуговував о. Михайло Гаценбеллер, належало ще кілька сіл загальною чисельністю понад дві тисячі вірян.