48155 Вербівці

Перша згадка про село (тоді - Вербів) є у документі 15 лютого 1467 року, потім поселення письмово згадується 1564 року, 12 жовтня 1577 року та у 40-х роках XVII століття. 1880 року серед понад 1800 мешканців села було сім з половиною сотень римо-католиків, нині ж тут проживає лише понад сім сотень селян. Вербівці входили до Теребовельського району, а від 2020 - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Буданові. 1884 року їх коштом на земельній ділянці, подарованій війтом гміни Яном Сеньою, розпочалось спорудження філіального мурованого храму, проте після зведення стін зупинилось через брак грошей. У 1888 році тернопільський інженер Владислав Сьвітковський підготував кошторис на завершення будівельних робіт (йому також належить проект храму).

48660 Винятинці

Перша документальеа згадка про Винятинці датується 1566 роком. У 1880 році у селі проживало 1822 мешканців (1743 українців і 79 поляків), 1900 року - 2113, 1910 року - 1932, 1921 року - 1632, 1931 року - 1917, нині - понад півтисячі осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Винятинські католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Їх чисельність у середині ХІХ століття не перевищувала 170, наприкінці цього століття зросла до майже двох з половиною сотень вірян, а 1908 року, коли коли село вперше у схематизмах Львівської архідієцезії подається у складі парафіяльної експозитури у Щитівцях, - вже 360.

21029 Вінниця

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Парафіяльний ('за містом') цвинтар у Вінниці постав наприкінці 80-х - на початку 90-х років XVIII століття, коли парафіяльний осередок перший раз перейшов до капуцинського костелу Матері Божої Ангельської. І приблизно тоді ж на ньому збудували дерев'яну каплицю.

78220 Виноград

Перша документальна згадка про село датується 1524 роком, а 1539 року Виноград згадується вже як місто (мало магдебурське право), проте найвища його частина Городище свідчить про старіший вік поселення. Від 1762 року знову стало селом. 1880 року тут проживало 1055 мешканців, у тому числі 1008 українців і 45 поляків, а на початку 1939 року - 1880 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Нині село має понад 1300 осіб.

Нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії в Отинії. У середині ХІХ столітті їх було менше десятка, наприкінці - лише трохи більше трьох десятків, а перед І світовою війною - майже шість десятків осіб.

45108 Вишеньки

Вперше Вишеньки згадуються у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. 1906 року тут проживало 239 мешканців, нині ж його населення перевищує три сотні осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перший дерев'яний костел у Вишеньках постав 1639 року та був консекрований єпископом Андрієм Гембіцьким. У 1771 році знищений татарами і шведами храм відбудували коштом місцевого власника Станіслава Манецького (він же відновив 27 травня цього ж року фінансово-майнове забезпечення парафії). Після пожежі, яка зруйнувала костел, його частково відбудували 1847 року (причому, на мурованому саме тоді фундаменті), а завершили його спорудження та оснащення, а також реставрацію вцілілих решток колишньої святині у 1858-1859 роках завдяки єпископу Касперу Боровському та вірянам.

81233 Вишнівчик

Перша письмова згадка про Вишнівчик датована 1389 роком, згадується також у 1443 і 1474 роках. 1880 року ту проживало 1028 мешканців (1003 українців, 19 поляків і 6 німців), 1921 року - 1259, у тому числі 938 українців і 305 поляків, 1931 року - 1413, нині - менше чотирьох сотень осіб. Принаймні, у 80-х роках ХІХст. частина місцевих маєтностей належала Львівській архідієцезії. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Католики латинського обряду Вишнівчика належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах. У середині ХІХ століття їх чисельність не перевищувала півтори сотні вірних, перед І світовою війною досягла двох сотень, а на початку 30-х років ХХ століття становила вже три сотні осіб.

59324 Витилівка

Витилівка вважається заснованою у XIVст., проте перша письмова згадка про неї датується 1504 роком. У 1881 році тут проживало 557 мешканців, нині село має понад тисячу осіб. До 2020 року входило до Кіцманського району.

Католики латинського обряду Витилівки належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Кіцмані. В середині XIX століття їх чисельність становила близько трьох десятків вірян, а наприкінці цього століття вже перевищила дев'ять десятків. І своєї святині у селі вони не мали.

80217 Новий Витків

Перша згадка про Витків датується 1455 роком, згадується також у 1469 року. Пізніше поселення розділилось річкою на Витків Новий і Старий, який після ІІсв. війни став частиною Нового. Наприкінці XVIIIст. Новий Витків вже був містечком. 1880 року у Новому Виткові проживало 2014 мешканців, у тому числі 1690 українців, 263 поляків і 21 німців, 1886 року у Старому Виткові - 766 (549 українців, 211 поляків і 6 німців), нині - понад 1200 осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду Нового і Старого Витковів належали до парафії у Станині. Проте у Новому Виткові, принаймні, від першої половини XVII століття був філіальний дерев'яний храм св. Анни, фундований родиною місцевих власників Лянцкоронських. Саме у цій святині Вацлав Лянцкоронський помістив отриманий ним у Чернігові образ Матері Божої Розради, який вважався чудотворним (у Чернігів ікона потрапила із Томашова Любельського у Польщі).

80217 Новий Витків

Перша згадка про Витків датується 1455 роком, згадується також у 1469 року. Пізніше поселення розділилось річкою на Витків Новий і Старий, який після ІІсв. війни став частиною Нового. Наприкінці XVIIIст. Новий Витків вже був містечком. 1880 року у Новому Виткові проживало 2014 мешканців, у тому числі 1690 українців, 263 поляків і 21 німців, 1886 року у Старому Виткові - 766 (549 українців, 211 поляків і 6 німців), нині - понад 1200 осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

У 1777 році в крипті костелу Пресвятої Трійці у Новому Виткові поховали рештки трагічно загиблої 1771 року з вини родини Потоцьких Ґертруди Коморовської, а потім також ї її батьків (Якова - 1781 року, Антоніну - 1791 року), які після 1772 року відсудили Новий Витків та інші маєтності у Потоцьких. У 1906 році крипту відкрили, знайшовши в ній три труни.

44703 Володимир,
вул. Данила Галицького, 2

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Домініканці у Володимирі служили вже у другій половині XIVст. при парафіяльному костелі Пресвятої Діви Марії, проте їх монастир постав пізніше (ймовірно, наступного століття, принаймні, вже існував у середині цього століття). 17 липня 1497 року великий князь Литовський Олександр Ягеллончик, майбутній король Польщі, надав домініканському конвенту досить скромну додаткову фундацію. Можливо, що саме з тих часів їхній храм мав титул Пресвятої Трійці.