12700 Звягель

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595 роках. 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, нині є райцентром.

Перший (дерев'яний) костел у Звягелі постав коштом Острозьких у першій третині XVIIст. (деякі джерела вважають його мурованим). Проте у середині цього століття був знищений козаками Богдана Хмельницького. 1726 року місцеві власники Любомирські збудували інший дерев'яний храм, але і його згодом знищила пожежа. У 1753 році завдяки зусиллям настоятеля о. Йосифа Карпинського розпочалось спорудження мурованої святині, яке завершили 1766 року, використавши будматеріали із частини розібраних замкових мурів.

12700 Звягель

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595 роках. 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, нині є райцентром.

Попередні костели у Звягелі знищили нападники та пожежі, а мурований храм Воздвиження Хреста Господнього збудували у 1753-1766 роках. Хоча праворуч від костелу (поблизу дзвiницi) був невеличкий цвинтар, проте вже тоді хоронили переважно на тому міському кладовищі, яке пізніше назвали старим.

48510 Звиняч

Перша письмова згадка про Звиняч датована 1549 роком. 1890 року у селі проживало майже 2200 мешканців, з них понад дві тисячі - українці, 1900 року - 2335, 1910 року - 2263, 1921 року - 2056, 1931 року - 2210, нині ж чисельність населення складає менше тисячі осіб.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Буданові і мали публічну каплицю на цвинтарі, освячену 1890 року, в якій здійснювалось богослужіння першого тижня кожного місяця (за не підтвердженими даними, вона постала ще у першій половині ХІХ століття і служила також усипальницею місцевим власникам Мисловським). 3 грудня 1901 року у Звинячі було освячено наріжний камінь мурованого костелу св. Франциска Ксав'єра, спорудження якого завдяки зусиллям та коштам Франциска Мисловського завершили 1904 року.

47282 Жабиня

Вперше у документах Жабиня (Жабинь) згадується 15 березня 1469 року, є згадка також у 1494 році. 1890 року у селі проживало 631 мешканців (521 українців і 110 поляків), нині його населення лише трохи більше півтисячі осіб. Входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Поморянах. Їх чисельність впродовж періоду від середини ХІХ століття до середини 20-х років ХХ століття становила від півтори до двох сотень, проте у другій половини 20-х років почала збільшуватись, а на початку 30-х років перевищила три сотні вірян. Саме тоді і розпочалась підготовка у селі до спорудження власної святині.

48271 Жабинці

В документах Жабинці вперше згадуються 1443 року як Старий Ярослав. У 1504р. його знищила орда, але вцілілі мешканці відновили поселення під назвою Новий Ярослав, який пізніше став просто Ярославом. Лише від 1592 року село почало називатись Жабинці. Його власники сприяли переселенню сюди польських селян. 1890 року тут проживало 612 осіб, у тому числі 539 українців і 130 поляків, нині - понад півтисячі. У повоєнний час поляки виїхали до Польщі, а в Жабинцях оселились українці з Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Коли їх чисельність перевищила сотню осіб, у Жабинцях 1862 року коштом власника села Леонарда Городиського завершили, в основному, спорудження філіального мурованого костелу та того ж року освятили його.

45737 Журавники

Вперше село Журавники згадується у документах 1570 року. Його власник Станіслав Друшкевич заснував тут містечко, яке 23 березня 1684 року отримало магдебурзьке право та назву Друшкополь, що пізніше перейшла на Дружкопіль. 1921 року воно нараховувало понад 1100 мешканців, переважна більшість яких була євреями. Їх під час ІІсв. війни знищили німецькі окупанти. В радянські часи колишнє містечко стало частиною Журавників. Нині тут проживає понад вісім сотень осіб. Село входило до Горохівського району, а від 2020 року - до Луцького.

У 1692 року власник містечка запросив сюди францисканців, для яких було споруджено дерев'яні костел та монастир на честь Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава. Згодом завдяки Войцеху Жищевському дерев'яний храм замінили мурованим, який 1779 року консекрував єпископ Баківський Домінік Карвосецький (францисканець, міністр Руської провінції ордену у 1772-1774рр.). Після добудови цей костел 1789 року містив шість вівтарів.

81780 Журавно

Журавно у документах вперше згадується 1435 роком, з 1538 року вважалось містом, а магдебурзьке право отримало у 1563 році. У 1940-1959 роках було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу, в якому нині проживає близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У 1488 році у Журавні було засновано парафію та збудовано дерев'яний костел коштом Я. Ходоровського. У XVI столітті тут була невелика мурована святиня, яку 1620 року зруйнували турки. У XVII-XIX століттях третім був дерев'яний храм на мурованому фундаменті.

У 1833-1838 роках у Журавні працював настоятелем майбутній архієпископ о. Лукаш Баранецький. І, нарешті, у 186?-1895 роках спорудили четверту (муровану) святиню, яку освятили 23 грудня 1875 року, а 1895 року консекрували. У 1929-1930 роках храм грунтовно відновили.

77051 Журів

Перша згадка про Журів (Дзюрів, Джурів) датована 29 червням 1394 року, згадується також у 1492 і 1494 роках. 1510 року поселення отримало магдебурзьке право, проте 1771 року втратило міські права, хоча і продовжувало називатись містечком. 1880 року мало 813 мешканців (479 поляків і 334 українців), з яких 349 були греко- і 260 римо-католиками, 1939 року - 1410, у тому числі 830 українців і 480 поляків, нині ж - менше півтисячі осіб. Журів входив до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Перший (дерев'яний) храм у Журові, що постав десь у проміжку між 1510 роком і серединою цього століття, став відомим завдяки чудесній події 1598 року та користувався значною шаною не тільки католиків, але й православних, хоча навіть 1615 року ще не мав жодного костельного оснащення. Трохи пізніше його знищила пожежа.

10003 Житомир,
вул. Трипільська, 13

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

На цвинтарі у передмісті Житомира Кокрин (нині - Охрімова гора) у другій половині XVст. (ймовіно, у 70-х роках) постав дерев'яний костел св. Миколая, який отримав для забезпечення свого функціювавання село Поповичі (Попівку), що тепер є частиною міста. Проте цей храм наприкінці цього ж століття зруйнували татари.