59024 Чудей,
вул. Карпатська, 207

Вперше Чудей датується 18 червня 1646 року, згадується село також у 1658р. та 15 серпня 1707 року. В 1793р. на окраїні збудували фабрику з виробництва скла, яка проіснувала до 1890 року, у 1880р. запрацювала цегельна фабрика. 1900 року у Чудині проживало 2594 мешканців, у тому числі 806 німців і 17 поляків, 1944 року - 1624, нині - понад 5200 осіб. У радянські часи село від 1946 року називалось Межиріччям. Входило до Сторожинецького району, а від 2020р. - до Чернівецького.

Католики латинського обряду Чудина, чисельність яких в середині ХІХ століття становила три сотні вірних (у самому селі та на його окраїні, де містилась скляна фабрика), належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі. Саме тоді у селі і було збудовано костел.

13200 Чуднів

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія (і перший дерев'яний костел) постали у Чуднові коштом купців та інших вірян ще у середині XV століття, отримавши в дотації село Сербинівка, проте були знищені разом із поселенням татарами 1482 року. Наприкінці цього століття Чуднів відбудували, а храм вже поставили в іншому місці.

47234 Чистопади

Перша письмова згадка про Чистопади датується 1469 роком. У 1880 році тут проживало 716 мешканців, у тому числі 659 греко- і 25 римо-католиків, 1909 року - 743, 1910 року - 914, 1921 року - 737, 1931 року - 817, 1936 року - 757, а нині - шість сотень осіб. Після Ісв. війни власниця Чистопадів Марія Ценська, виконуючи волю померлого 1925 року Тадеуша Ценського, виділила частину своїх земель польським військовим інвалідам (ветеранам війни), які утворили хутір Дички. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Перш за все, варто зауважити, що син родини місцевих землевласників Ян Ценський був не тільки повоєнним настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві, але й від 1967 року єдиним, хоча й таємним єпископом в Україні. Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Залізцях.

82443 Дашава

Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому нині проживає близько 2400 мешканців.

Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс, в якому 1904 року на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о. Тшопінського та салезіанців добудували муровану каплицю.

81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці збудували каплицю біля цілющого джерела (ймовірно, це сталось у 80-х роках, коли вперше письмово згадується село). 1642 року святиню описують як муровану значних розмірів із трьома вівтарями (правда, на той час головний вівтар, фундований Валентином Дудкевичем, вже перенесли до парафіяльного костелу Усікновення св. Йоана Хрестителя в Самборі після того, як оснащення останнього знищила пожежа 1637 року). Оздоблені бічні вівтарі тоді вже вважались старими. У 1648р. після відступу козаків від Самбора до парафіяльного храму перенесли також чудотворний образ св. Варвари, якому приписали порятунок міста від козаків.

78053 Жуків

Вперше у документах село згадується 1420 року, а у 1423 році - як місто. Проте після нападу татар у 1624 році Жуків знову став селом. Нині у ньому проживає майже дві тисячі мешканців (належало до Тлумацького району, а тепер - до Івано-Франківського).

Парафія (та, відповідно, перший і, очевидно, дерев'яний костел) у селі постали коштом місцевого власника Миколая Слочика 1458 року. Відомо, що храм, знищений татарами наприкінці XVI століття, відбудували заново 1600 року. Проте і ця святині була спалена татарами (разом із містечком) 1624 року. Її замінив черговий дерев'яний костел, який 1705 року вже вважався нефункціонуючим.

32200 Деражня

Деражня вперше документально згадується 1431 року, є також згадки у 1469 і 1485 роках. Магдебурзьке право отримала 1614 року. Містечко було центром волості. 1893 року у ньому проживало 2448 мешканців, 1905 року - 4499, нині - менше 10 тисяч осіб. 1924 року стала селищем міського типу, а 1987 року - містом. Була райцентром, проте 2020 року увійшла до Хмельницького району.

Перший (дерев'яний) костел у Деражні постав після 1664 року, коли відібране в гетьмана Івана Виговського місто перейшло в королівську власність. Його будівництво профінансував королівський староста, проте парафія не отримала матеріального забезпечення. Її духовенство існувало за рахунок пенсії та натуральних продуктів, що надавали деражнянські старости. Під час турецької окупації храм знищили.

32200 Деражня

Деражня вперше документально згадується 1431 року, є також згадки у 1469 і 1485 роках. Магдебурзьке право отримала 1614 року. Містечко було центром волості. 1893 року у ньому проживало 2448 мешканців, 1905 року - 4499, нині - менше 10 тисяч осіб. 1924 року стала селищем міського типу, а 1987 року - містом. Була райцентром, проте 2020 року увійшла до Хмельницького району.

Після знищення першого (дерев'яного) костелу у Деражні, спорудженого у 60-х років XVIIст., збудували у 30-х роках наступного століття інший дерев'яний храм св. Анни, який прослужив до середини XIX століття. Його замінив у 40-х роках мурований костел св. Анни, проте на початку 30-х років ХХ століття цю святиню зруйнувала радянська влада.

34710 Дерманка

Поселення Дерманка вважається заснованим 1625 року. Заселене було переважно поляками, яким довелось покинути село літом 1943 року через загрозу їхньому життю з боку бойовиків УПА (частина мешканців була убита). А в січні 1944 року село майже повністю згоріло, коли через нього проходив фронт ІІсв. війни. Нині Дерманка нароховує лише трохи більше двох сотень селян.

Ймовірно, що місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у Людвиполі (нині - Соснове), адже саме завдяки її настоятелю о. Леонарду Самосенку та коштам вірян у 1931-1932 роках у Дерманці було збудовано філіальний дерев'яний костел (земельну ділянку під храм подарував Ян Пашковський, а дерево виділив управитель маєтку Залевський). Тоді ж тут було засновано самостійну парафію у складі понад десятка сусідніх сіл, яку продовжував адмініструвати о. Леонард.

81645 Держів

Уперше Держів писемно згадано 1470 року як Дуржиці. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть тут проживало від 9 до 11 сотень мешканців, більшість яких була українцями (вони складали більшість навіть серед місцевих римо-католиків). 1939 року кількість селян збільшилась до 1600 осіб, нині ж їх майже півтори тисячі. Входило до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Католики латинського обряду Держева належали до кармелітської парафії Пресвятої Трійці у Роздолі. У 60-х роках ХІХ століття на кладовищі села постала каплиця-усипальниця родини Вноровських, де інколи звершувались публічні богослужіння. Коли ж чисельність вірян перевищила чотири сотні, 8 липня 1894 року вони створили комітет будівництва власної святині, який вже через кілька днів отримав від місцевих власників Яблонських та Вноровських земельну ділянку, а від Лянцкоронських - будівельне каміння.