32000 Городок

Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.

Споруджений 1496 року у Городку-Новодворі на правому березі річки Смотрич в якості парафіяльного дерев'яний костел св. Анни в середині наступного століття було знищено. Новий і вже мурований парафіяльний храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії збудував співвласник Городка Миколай Гербурт у своїй частині містечка на лівому березі Смотрича у 80-х роках XVI століття. Цей костел отримав усе фінансово-матеріальне забезпечення попередньої святині (у вигляді земельних наділів і в грошовому - десятин), а 1598 року фундатор суттєво його збільшив.

32000 Городок

Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.

У 1496 році біля фортеці на правому березі річки Смотрич коштом місцевих власників Михайла та Андрія Новодворських збудували в якості парафіяльного дерев'яний костел св. Анни, проте в середині XVI століття він був знищений великою міською пожежею під час нападу татар.

48210 Гримайлiв

Грима(й)лів згадується у документах у 1464 і 1497 роках, а також 1591 і 1595 року. Був приватним містечком, яке 1720 року отримало магдебурзьке право. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало близько 4000 мешканців, у тому числі 1160 греко- і 556 римо-католиків, 1921 року - 2746, причому українців і поляків було вже майже порівно (по шість сотень), нині ж - менше 1900 осіб. 1956 року Гримайлів став селищем міського типу, а в 1940-1958 роках був райцентром. Належав до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

В одній із веж замку Гримайлова, спорудженому наприкінці XVI - на початку XVII століть, була каплиця Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, яку спочатку обслуговував місцевий душпастир. Потім вона належала до парафії у Скалаті, а пізніше - до парафії у Глібові. Замок нищили нападники, але його відбудовували. Остання реставрація відбулась 1803 року (каплицю перебудували на господарські приміщення, а її вівтар перенесли до костелу у Качанівці). Остаточно руїни замку разом із вежею, в якій була каплиця, розібрали 1840 року.

80733 Галицьке

Село Галицьке, яке до 2024 року називалось Червоним, а до 1946 року - Ляцьким, ділилось на два поселення - Велике Ляцьке і Мале Ляцьке. Уперше документально згадується 14 жовтня 1370 року. 1880 року у Ляцькому Великому проживало 848 мешканців, а у Малому - 736, на початку 1939 року - 1210 (Ляцьке Велике) і 830 (Мале). Переважна більшість населення була українцями. Нині село нараховує понад 1700 осіб.

У схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи від 1862 року, у Малому Ляцькому в складі парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах подаються дві каплиці, одна з яких містилась у палаці, а друга - на високій горі поряд із селом. Остання і була родинним храмом-усипальницею місцевих власників Стшембошів.

81123 Гамаліївка

Село Гамаліївка, яке в дорадянські часи називалось Жидатичі, 1405 року отримало магдебурзьке право із традиційним застереженням, що ним будуть користуватись тільки католики. 1508 року Януш із Малечкович подарував село Львівській катедрі. Станом на 1 січня 1939 року серед 1160 мешканців римо-католиків було аж 790 осіб (решта - греко-католики). Нині тут проживає понад сім сотень селян. Село входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду Жидатичів, які належали до парафії св. Варфоломія у Прусах (нині - Ямпіль), у 1880-1881 роках (за чисельності близько трьох сотень вірян) збудували філіальну дерев'яну каплицю та освятили її 1881 року. У 1902 році до неї добудували захристію з окремим входом. А в 1905-1910 роках у селі постала парафіяльна експозитура.

48640 Гиньківці

Вперше село у документах згадується 1427 року, потім - 1442 року. У 80-х роках ХІХ століття Гиньківці мали понад вісім сотень мешканців, з яких лише дві сотні були рмио-католиками (решта - греко-католики). 1921 року тут проживало 752 осібв, 1931 року - 858, а нині - близько 350 селян. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду Гиньківців належали до парафії Пресвятої Трійці у Товстому (тоді - Тлустому). У схематизмі Львівської архідієцезії місцева філіальна мурована каплиця вперше згадується 1879 року, а в інших схематизмах, починаючи від 1908 року, її спорудження та освячення датується 1863 роком.

48136 Глещава

Перша згадка в документах про Глещаву датується 1349 роком, наступні - 1564 та 1576 роками. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад 1400 мешканців, третина яких була поляками, нині ж - понад сім сотень. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії у Теребовлі, а від 1897 року - до парафільної експозитури в Іванівці. На початку ХХ століття у Глещаві створили комітет будівництва філіальної святині, для якої земельну ділянку подарувала родина Куштри. За кошти Львівської курії було придбано будівельні матеріали, а 1907 року на місці спорудження костелу (за спрощеним типовим проектом на 400 осіб авторства Тадеуша Обмінського) у тимчасовому наметі звершено перше богослужіння. Завдяки додатковим коштам Львівської курії наступного року почали будувельні роботи, які безоплатно здійснювали самі ж парафіяни.

35454 Глибочок

В урочищі Замчище села виявлено давньоукраїнське городище округлої форми, оточене подвійним валом, та знайдені предмети тих часів, проте Глибочок у документах вперше згадується 1545 роком. 1906 року тут проживало лише 222 мешканців, більшість яких була українцями, нині ж чисельність населення майже не змінилась - 213 осіб. Село входило до Гощанського району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

У 1927 році коштом місцевих римо-католиків та прикордонників у Глибочку збудували дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі, а вже 1928 року тут було засновано парафію, до якої увійшли населені пункти, що раніше належали парафіям Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі та cв. Антонія Падуанського у Межирічах Корецьких (Великих Межирічах).

47703 Великий Глибочок

У 1463р. село вперше письмово згадується як Глибочок Нижній, є також згадки у 1529, 1540, 1543, 1546 і 1547 роках. Хоча називався Великим Глибочком із 1785 року, проте в схематизмах Львівської архідієцезії до Ісв. війни подавався лише як Глибочок. У 1832 року у селі проживало 1162 мешканців, 1880 року - 1767, 1890 року - 2267, у тому числі 1916 українців і 256 поляків, 1931 року - 2335, нині - понад 2400 осіб. У 1940-1962рр. був райцентром.

Римо-католики села належали до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі. У середині ХІХ століття їх чисельність становила близько півтори сотні, наприкінці цього століття - майже дві з половиною сотні вірян. Від 1891 року схематизми подають у селі приватну каплицю у палаці місцевої власниці Ванди Мірей (із Жураковських).

48034 Гнильче

Гнильче вперше документально згадується 1395 року, є письмові згадки у 1437, 1438 і 1441 роках. Принаймні, 1867 року частина села належала настоятелю парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях о. Якову Кершкі. У 80-х роках ХІХст. у Гнильчому (разом із присілками Сенявка і Пановичі) проживало 1837 осіб, у тому числі 1256 греко- і 459 римо-католиків. У серпні 1944 року село обезлюдніло внаслідок польсько-українських сутичок, а заселяти його почали лише у середині 1945 року. Спочатку входило до Бережанського району, від 1990 року - до Підгаєцького, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Святого Духа у Горожанці. У джерелах інколи згадується якась каплиця у Гнильчому, проте схематизми Львівської архідієцезії ХІХ століття це не підтверджують. 1886 року, коли чисельність вірних сягнула півтисячі, тут коштом Йосифа Громніцького та завдяки їхнім пожертвам розпочали будівництво філіального мурованого костелу.