Гутиська

Село Гутиська існувало, принаймні, від початку ХІХ століття, бо вже у ІІ половині цього століття тут проживало від трьох-чотирьох до п'яти з половиною сотень римо-католиків (переважно поляків), чисельність яких у 30-х роках зросла до семи сотень. У квітні 1944 року загін УПА в якості відплатної акції (термін, яким цинічно зловживали українська і польська сторони братовбивчого конфлікту) спалив це село та знищив частину мешканців, решта яких перебралась до інших населених пунктів. Відтоді село не існує.

Римо-католики Гутиськів належали до парафії св. Валентина у Раковці. У 1912 році, коли їх кількість сягнула шести сотень вірних, тут збудували філіальний мурований костел. І хоча у середені 30-х років село мало вже близько семи з половиною сотень католиків латинського обряду, проте богослужіння у костелі відбувалось лише двічі на місяць, а сам храм не був освячений та не отримав титулу (ймовірно, що виникли проблеми із його оснащенням).

82544 Ільник

У 1431 році король Владислав ІІ Ягайло подарував ці землі угорському графу Івану Волоху та його синам, а поселення вперше у документах згадується 1490 роком. У 1538-1539 роках комісія королеви Бони провела ревізію цих земель та, зокрема, поділила село на Ільник Королівський та Ільник Землянський. Такий поділ зберігався, принаймні, до XIX століття включно. Нині у селі проживає понад півтори тисячі мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. 1932 року завдяки зусиллям турківського настоятеля о. Ігнатія Кулаковського постав комітет з будівництва в Ільнику власної дерев'яної каплиці. Цього ж року освятили фундамент під її спорудження, а наприкінці 1933 року будівництво каплиці, здійснене за рахунок коштів товариства «Bonus Pastor» та інших, було вже, в основному, завершене. Освячення відбулось 16 липня 1934 року.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

13420 Івниця

Перші письмові згадки про Івницю датуються 1456 роком, згадується також у 1545, 1569, 1584 і 1589 роках, а від 1598 року вважалась містечком, проте пізніше втратила цей статус. У другій половині XVIIIст. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, а 1761 року Івниця знову стала містечком. У 1880р. мала близько двох тисяч жителів, 1906 року - 2839, 1911 року - 3219, 1923 року - 2888, нині - понад 1600 осіб. Село входило до Андрушівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

У середині XVIIIст. католики латинського обряду Івниці належали до парафії у Ходоркові. Перший (дерев'яний) івницький костел збудували з фундації когось із родини Лентовських (засновницький акт від 9 липня 1754р.). Оснастили святиню коштом місцевого власника Яна Чарнецького, а консекрував храм під титулом Пресвятої Трійці 31 травня 1762 року єпископ Андрій Залуський, який заснував тут самостійну парафію (її 1767 року обслуговував о.-паулін Ян Чосновський).

30300 Ізяслав,
вул. Костельна, 1

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1594 році власник Заславля православний Іван IV Іванович Заславський з давнього роду Острозьких разом зі всією родиною перейшов на католицизм, а через 5 років, 24 червня 1599 року завдяки його пожертвам було закладено наріжний камінь першого католицького парафіяльного храму, який за проектом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени збудували із тесаного каміння у першій чверті наступного століття. Мав стати фамільною усипальницею роду. Парафія для забезпечення своєї діяльності отримала також село Збирів.

78621 Яблунів

У 1593 році король Сігізмунд ІІІ Ваза дозволив Станіславу Влодеку заснувати на землях села Стопчатова містечко, яке 1602 року отримало магдебурзьке право та було назване Влодковом. Проте наступні власники містечка Яблоновські у 1630-1640рр. перейменували його за своїм прізвищем на Яблунів. У 1940 році став селищем міського типу та райцентром, але 1962 року увійшов до Косівського району. Нині тут проживає понад дві тисячі мешканців.

Перша римсько-католицька святиня (звісно, дерев'яна) мала постати у містечку Влодків у першій половині XVIIст. після його заснування, а у першій половині наступного століття (за деякими даними, навіть раніше - 1683 року) її замінив черговий дерев'яний костел, що підтверджується як датованими сороковими роками цього століття предметами оснащення, так і документом 1760 року відновлення/заснування парафії.

34641 Яцьковичі,
вул. Зарічна

Село Яцьковичі було засноване у другій половині XIX століття родиною дрібних поміщиків Яцьковицьких і населене переважно українцями. А колишнє переважно польське село (Рудня) Поташня, що нині є частиною Яцьковичів, заснували мазури, які копали тут руду та випалювали цеглу, а відходи виробництва (поташ) висипали вздовж річки. 1943 року внаслідок братовбивчого українсько-польського конфлікту ці села були взаємно зруйновані. Нині у Яцьківцях проживає понад 1200 мешканців. Село входило до Березнівського району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

Католики латинського обряду Поташні і Яцьковичів, ймовірно, належали до парафії св. Каетана у Березному. У 1923-1924 роках у Поташні було засновано парафію, якою став опікуватись адміністратор о. Франциск Рутковський.

Завдяки його зусиллям і коштам близько трьох з половиною тисяч парафіян, що проживали також у трьох десятках навколишніх сіл і хуторів, 1925 року Поташня отримала перший (дерев'яний) костел св. Йосифа, Улюбленця Пресвятої Діви Марії. У 1927 році о. Рутковського замінив настоятель о. Йосиф Олександрович, наступного, 1928 року адміністратором став о. Раймонд Козич, ще через рік - о. Стефан Іваніцький, а 1932 року настоятелем призначили о. Фаустина Лісіцького. В середині 30-х років парафію перейняв настоятель о. Юлій Януш, який 1936 року розпочав у селі будівництво мурованого храму, що мав замінити дерев'яний, за проектом у стилі пізнього модерну молодого львівського архітектора Оттона Федака.

35112 Яловичі

Вважається, що у XII столітті тут був фермський двір князя Луцького Ярослава Ізяславовича, який жив у Ярославичах. Але перші документальні згадки про село датуються лише 1545 та 1564 роками. Нині у Яловичах, що раніше належали до Млинівського району, а від 2020 року - до Дубнівського, проживає дві сотні мешканців.

Перший (дерев'яний) костел в Яловичах постав у 60-х роках XVII століття за кошти власника села Самуеля Ісайковського та був переданий оо.-домініканцям, які приблизно тоді ж збудували для себе мурований монастир, використавши будівельні матеріали із частково зруйнованого місцевого замку. 1716 року завдяки Владиславу Кшишковському та коштам парафіян старий храм замінили новим, мурованим. Його консекрував 1820 року єпископ-помічник Луцько-Житомирський Ян Підгороденський. Аж до 1851 року парафія обслуговувалась домініканцями, а опісля перейшла до дієцезіального духовенства (монастир став парафіяльним будинком).

24500 Ямпіль

Поселення згадується у документах у першій половині XVIст., проте містечко вважається заснованим близько 1600 року. З 1797 року (за винятком 1794-1804рр.) Ямпіль був повітовим центром, у 1924р. став селищем (міського типу), 1932 року - райцентром, 1985 року отримав статус міста, 2020 року увійшов до складу Могилів-Подільського району. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 4305 мешканців, у тому числі 357 католиків, 1905 року - 6496, нині - понад 10 тисяч мешканців осіб.

Римо-католики містечка спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у далекій Мястківці, яка нині є Городківкою, а після заснування 1806 року самостійної парафії (Зіслання) Святого Духа у розташованій ближче Дзигівці, перейшли до неї. Ще наприкінці XVIII століття тут постала перша, ймовірно, дерев'яна святиня коштом місцевої власниці Катерини Орловської (у дівоцтві - Прушинської).