45540 Шельвів

Перша документальна згадка про Шельвів датується 1577 роком. Нині у селі проживає понад півтисячі мешканців. Входило до Локачинського району, а від 2020 року є частиною Володимирського.

Черговий власник Шельвова Михайло Гуровський 14 серпня 1764 року пожертвував кошти на встановлення латинської вівтарії у місцевій греко-католицькій церкві, душпастирі якої зобов'язувались проводити святкові богослужіння для римо-католиків, а наступного, 1765 року збудував при своєму палаці муровану каплицю св. Архангела Михаїла. 26 серпня цього ж року її за згодою єпископа Антонія Волловича афілювали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Конюхах, 4 вересня храм освятив настоятель о. Андрій Камоцький.

78623 Шешори

Перша документальна згадка про поселення Шешори датується 1427 роком, наступна - 1445 роком. 1880 року село мало 1496 мешканців (1315 українців, 155 поляків і 26 німців), з яких 1315 були - греко- і 154 - римо-католиками. 1921 року тут проживало 1807 осіб, у тому числі 1391 українців і 397 поляків, нині ж село нараховує менше двох тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові, але 1778 року вони увійшли до парафії Пресвятої Трійці у Пістині. Відомо, що в Шешорах 1857 року було лише 162 вірних, а 1936 року - вже три сотні.

77556 Шевченкове

Вперше у документі село Велдіж (Велдіч), як до 7 червня 1946 року називалось Шевченкове, згадується 1469 року. Наступні письмові згадки датуються 1515 і 1578 роками. 1857 року в селі проживало 1766 осіб, 1921 року - 1469 українців, 456 поляків та близько 250 інших національностей, а 1939 року Велдіж нараховував 2910 мешканців, у тому числі 1890 українців (греко-католиків), 600 поляків та 50 українців (римо-католиків). Нині тут проживає понад 2100 селян. Шевченкове входило до Долинського району, а від 2020 року - до Калуського.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Долині. 1846 року у Велдіжі коштом Релігійного фонду постала капеланія, до якої увійшло 18 сусідніх сіл, проте богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві. Лише у 1852-1857 роках було споруджено дерев'яний костел, який 27 червня 1858 року освятив під титулом св. Йосифа долинський декан та настоятель о. Конрад Шмутс. А 27 липня 1868 року цей храм консекрував архієпископ Львівський Франциск Вежхлейський.

56143 Шляхове

Поселення заснували на місці хутору Делакура наприкінці 60-х - на початку 70-х років XIX століття переселенці із німецької колонії Карлсруе (нині - Степове) та назвали його Новим Карлсруе (Neu-Karlsruhe, Ней-Карлсруе). 1887 року їх було 204, 1896 року - 218, 1912 року - 149, 1916 року - 133, нині тут проживає вісім десятків осіб. Під час Ісв. війни називалось Делакурівкою, 1946 року стало Червоною Зіркою, а 2016 року - Шляховим.

Переселенці були католиками латинського обряду, належали до парафії в Карлсруе. На новому місці увійшли до складу парафії св. Йосифа у Миколаєві. Є згадка про існування в Ней-Карлсруе молитовного будинку у 1896 році, проте схематизми Тираспольської дієцезії це не підтверджують.

48630 Шутроминці

Шутроминці - давнє село, відоме, принаймні, із XV століття. Нині у ньому проживає понад шість сотень мешканців. Раніше належало до Заліщицького району, а тепер - до Чортківського.

Католики латинського обряду у другій половині ХІХ століття належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Червонограді, проте вже на початку ХХ століття увійшли до парафіяльної експозитури, а пізніше душпастирського осередку Воздвиження Святого Хреста в Устечку. Їх чисельність протягом цього періоду була незначною - не більше півсотні вірян, але це не завадило їм 1932 року збудувати у селі мурований філіальний костел із червоної цегли. Ймовірно, що цю святиню так і не було освячено, і вона не отримала титулу.

47521 Шибалин

Шибалин вперше письмово згадується 1475 року. У 90-х роках ХІХ століття тут проживало понад півтори тисячі мешканців, з них лише 15 поляків, хоча римо-католиків було близько чотирьох сотень. Нині населення села - понад 1200 осіб. До 19 липня 2020 року входило до Бережанського району, а тепер - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У 1899-1900 роках у Шибалині було споруджено філіальну каплицю. Під час І світової війни вона зазнала спустошення та була повністю зруйнована австрійсько-угорськими солдатами. Сучасний мурований храм постав вже після війни завдяки зусиллям настоятеля парафії о. Броніслава Лімановського: за чисельності вірних майже шість з половиною сотень осіб земельну ділянку під його будівництво освятили 19 квітня 1925 року, а наріжний камінь заклали та освятили 21 червня цього ж року.

57063 Широколанівка,
вул. Центральна, 98

У 1809 році на місцевості '12 криниць' була утворена колонія німців-переселенців, яка отримала назву Ландау. 1811 року тут проживало 233 мешканців, 1889 року - 1698, 1903 року - 2381, 1918 року - 2403. Під час Ісв. війни перейменували на Святопокровське, проте ця назва не прижилась. У радянські часи село називалось Карл Лібкнехт, було у 1925-1939рр. центром німецького національного району. У березні 1944 року розпочалась депортація німців із цієї та інших німецьких колоній. Приблизно у той же час перейменували на Широколанівку. У 1945-1957рр. - райцентр, до 2020 року входило до Веселинівського району. Нині має понад 1800 осіб.

Поселенці були римо-католиками та спочатку належали до парафії св. Северина у Северинівці на Одещині, проте 1811 року в Ландау постала своя парафія. Першим душпастирем тут був о.-єзуїт Антон Янн, який жив у приватному помешканні і проводив богослужіння в одному із казенних будинків.

80240 Середпільці

Вперше у документах Середпільці згадуються 1494 роком, потім - 1531 року, а 1578 року село було майже повністю знищене татарами. Нині у ньому проживає близько півтисячі мешканців. Входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаттю Пресвятої Діви Марії у Радехові. Лише на початку ХХ століття вони за чисельності понад 170 вірних отримали власну святиню. Філіальна мурована каплиця була збудована на південній околиці села навпроти кладовища коштом місцевої власниці Марії Стецької та освячена 1901 року.

35351 Тайкури

Перша згадка про Тайкури датується 1528 роком. 3 квітня 1614 року поселення отримало магдебурзьке право. У радянські часи містечко Тайкури стало невеликим селом з півтисячним населенням.

Бароковий костел, який у містечку постав 1710 року коштом його чергового власника Лаврентія Пепловського, мав бути родинною усипальницею (до речі, його син Ян Павло у 1731р. також фундував у Тайкурах греко-католицьку Свято-Покровську церкву, яку із входженням Волині в Російську імперію зробили православною). Храм св. Лаврентія консекрував 1727 року єпископ Стефан Рупневський. Правда, за іншою інформацією первинний костел у Тайкурах збудували ще у другому десятилітті XVII століття, і після завданих військовими діями у другій половині цього століття руйнувань його було відновлено саме 1710 року.

82055 Тарнавка,
хутір Звягель

Колишнє село Звягель, яке у радянські часи як хутір приєднали до відомої із 1785 року Тарнавки, згадується документально 1443 року як Свелівці, 1553 року як Зухлівці, у XVIIст. - як Звяхлівці. У 1880 році в Тарнавці проживало 552 осіб (540 українців і 12 поляків), а Звягель мав 1890 року 366 мешканців (358 українців і 8 поляків), 1921 року - 396, 1931 року - 414, 1952 року - 48 (хутір). У 2018 році населення всієї Тарнавки разом із хутором Звягель становило 320 осіб.

Католики латинського обряду Тарнавки та Звягеля спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, а в середині ХІХст. перейшли до новозаснованої експозитури в Озерянах, яка пізніше стала парафією св. Анни. Тоді Тарнавка нараховувала понад сотню вірян, а Звягель - менше півсотні.