80723 Вижняни

Вижняни вперше документально згадуються у 1389 і 1397 роках, а також 1400 року, коли тут було засновано парафію з умовою переведення села на магдебурзьке право, що навряд чи було здійснено. 13 липня 1720 року король Август ІІ надав Вижнянам міські права. 1890 року тут проживало 789 мешканців (412 українців і 377 поляків), 1 січня 1939 року - 1150 (поляків було вже близько 75%), нині ж село має лише трохи більше трьох сотень осіб. Входило до Золочівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Мурований костел у Вижнянах розпочав будувати черговий місцевий власник Ян Клюс ще у 90-х роках XIV століття. Станом на 1400 рік храм вже був повністю збудований та оснащений, що дало можливість цього ж року архієпископу Львівському Якову Стрепі здійснити консекрацію святині та 25 серпня документально визначити межі фундованої тим же Клюсом парафії, приєднавши до неї ще два десятки сусідніх сіл.

47721 Забойки

Перша згадка у документах про село – 1564 рік. Принаймні, від середини ХІХст. більшість населення становили польські переселенці та їх нащадки. 1890 року у Забойках проживало 1423 мешканців (1193 поляків і 230 українців), 1921 року - 1547, у тому числі 1121 поляків і 407 українців, 1931 року - 1587, 1939 року - близько 1800, нині - вісім сотень осіб. 1944 року поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові, але відвідували греко-католицьку церкву в Забойках, в якій богослужіння здійснювали козлівські душпастирі. Наприкінці 80-х років ХІХст. вони зіткнулись із труднощами доступу до храму, створеними греко-католицьким парохом, тому в селі створили комітет будівництва власної святині на чолі із настоятелем о. Еразмом Нойбургом.

80552 Задвір'я

Перша письмова згадка про Задвір'я датується 1451 роком, згадується у документах також 1485 року. 1890 року у селі проживало 1680 мешканців, у тому числі 1404 українців і 276 поляків, нині - понад 1800 осіб. 17 серпня 1920 року біля Задвір'я відбулась битва між польськими оборонцями Львова та переважаючими силами більшовицької Першої Кінної армії, яка завершилась операційним успіхом поляків. Село входило до Буського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Святого Духа у Глинянах. У 1907-1908 роках при чисельності вірян майже сім сотень (разом із польськими переселенцями колонії Засічна) у Задвір'ї було збудовано філіальний мурований костел за типовим проектом на 400 осіб львівського архітектора Тадеуша Обмінського (одного із трьох проектів, виготовлених ним 1903 року на замовлення архієпископа Йосифа Більчевського для святинь Львівської архідієцезії).

77143 Загір'я-Кукільницьке

Першою письмовою згадкою про Загір'я, яке пізніше отримало уточнюючу назву Загір'я-Кукільницьке, як і про Дитятин, могла стати грамота короля Владислава ІІ Ягайла від 10 березня 1424 року, якою село передали у володіння львівських архієпископів. Принаймні, вже 1430 року воно згадується у документі як їхня власність. 1890 року Загір'я Кукільницьке і далі належало львівським архієпископам та нараховувало 780 мешканців (407 поляків і 373 українців), з яких 448 були римо- і 302 греко-католиками, нині ж тут проживає півтисячі осіб. Входило до Галицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках. Хоча їх чисельність була значною, наприклад, перед І світовою війною сягала семи сотень, проте навіть тривалий час після цієї війни Загір'я-Кукільницьке не мало своєї святині (напевно, тому, що знаходиться майже поруч із Кукільниками).

78264 Загайпіль

Перша письмова згадка про село датується 1400 роком, проте воно вважається заснованим на переломі XII - XIII століть. 1890 року Загайпіль мав 941 мешканців (893 українців, 31 німців і 17 поляків), з яких 761 були греко- і 149 - римо-католиками. Нині тут проживає понад вісім сотень селян.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яка нині присвячена св. Антонію. 1896 року, коли чисельність загайпільських римо-католиків перевищила дві сотні, у селі їх коштом та завдяки фінансовій допомозі Львівської курії було збудовано та освячено філіальну дерев'яну каплицю, в якій гвіздецькі душпастирі звершували богослужіння кожну другу неділю.

45535 Новий Загорів

Поселення Новий Загорів, яке ще навіть наприкінці ХІХст. називалось також Воля Загорівська, вважається заснованим 1567 року, хоча православний монастир на цих теренах існував, принаймні, від 1492 року, а, можливо, навіть від ХІІІ століття. У 90-х роках ХІХст. тут проживало приблизно дві з половиною сотні мешканців, нині - понад півтисячі осіб. Село входило до Локачинського району, а 2020 року стало частиною Володимирського.

У 60-х - 70-х роках XVI століття коштом місцевих власників Петра Загорівського та його дружини Федори (із Сангушків) було збудовано православну чернечу муровану церкву замість дерев'яної, спорудженої значно раніше. У першому двадцятилітті XVIIIст. (ймовірно, 1719 року) монастир прийняв унію, а в 80-х роках нові власники Чацькі завершили повну перебудову церкви Різдва Богородиці у бароковому стилі. У 1788р. до неї разом із монашими келіями прибудували 'теплий' храм Трьох Святих.

48745 Залісся

Залісся відоме документально із XV століття, у XVIст. і пізніше належало кам'янецьким єпископам, тому його також називали Заліссям Єпископським. 1890 року тут проживало 1844 мешканців (1468 українців і 376 поляків), 1900 року - 1964, 1921 року - 1517, 1931 року - 1629, 2014 року - понад вісім сотень осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. Якщо у середині ХІХ століття їх було менше двох сотень, то наприкінці цього століття - три сотні, а 1909 року, коли вони перейшли до новоутвореної парафіяльної експозитури у Новосілці Єпископській (нині - Збручанське), майже чотири сотні вірян.

47234 Залізці

Залізці (Заложці) письмово згадуються у 1432, 1441, 1477 та 1483 роках. У 1516 році отримали статус міста, а 1520 року - магдебурзьке право. 1890 року Залізці мали 7295 мешканців, у тому числі 3065 українців і 2846 поляків, 1910 року - 7275, 1921 року - 4773, 1939 року - 6 350, а нині - понад 2600 осіб. До 1962 року були райцентром, з 1961 року є селищем міського типу, яке входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Перший (мурований чи дерев'яний) костел у Залізцях не міг постати раніше 1511 року, коли місцева землевласниця Ядвіга Каменецька здійснила його фундацію. Можливо і справді він мав титул св. Антонія, як подають деякі джерела, хоча і не підтверджують церковні документи, але, швидше за все, таку присвяту пізніше приписали храму через святкування відпусту св. Антонія. 13 листопада 1547 року син фундаторки Ян Каменецький суттєво розширив фінансово-майнове забезпечення святині, що і стало офіційним початком парафії.

78284 Залуччя

Поселення Залуччя згадується у документах 1441 року та 5 травня 1449 року. Відоме тим, що на початку ІІ світової війни та перед втечею в Румунію стало місцем осідку президента Польщі Мосцицького. Нині тут проживає майже сім сотень мешканців.

Католики латинського обряду Залуччя належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині. 1876 року, коли їх чисельність становила близько 170 осіб, у селі коштом місцевого власника Миколая Кшиштофовича було споруджено та освячено під титулом св. Миколая публічну філіальну муровану каплицю, яка також слугувала родині фундаторів усипальницею.

47851 Зарубинці

Перша згадка у документах про Зарубинці датується 1649 роком, згадується також 1747 року. У 1890 році тут проживало 764 мешканців, у тому числі 438 українців і 316 поляків, 1921 року - 862, 1931 року - 1042, нині - півтисячі осіб. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Гримайлові. В середині ХІХ століття їх чисельність становила приблизно дві сотні, а 1887 року, коли у Зарубинцях іхнім коштом збудували та освятили муровану з обпаленої цегли невелику каплицю, в якій гримайлівські душпастирі нерегулярно звершували богослужіння, майже досягла трьох сотень вірних.