47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Вперше мурована замкова каплиця у Баворові згадується у 1600 році, а 1666 року занотовано пошкодження козаками поховань Баворовських і Збараських, що знаходились у ній. Настоятель місцевої парафії св. Вацлава звершував у цьому храмі богослужіння кожних середи і п'ятниці.

81530 Бар

Перша згадка у документах про невелике село Бар, яке нині налічує лише трохи більше двох сотень мешканців, датується 1610 роком.

Римо-католики поселення належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. Філіальна каплиця у Барі постала завдяки зусиллям та частково коштам настоятеля цієї парафії о. Мартина Августина. Проте за одними даними її спорудили як дерев'яну 1893 року, а за іншими - у 1897 році вона вже була мурованою. Земельну ділянку під святиню надала родина Романовичів, а до фінансування її спорудженя долучились і самі парафіяни, і власник сусіднього Косова. У храмі знаходився образ Матері Божої Непорочної XVIIст. з костелу у Мильчицях, який у Барі був оточений великою шаною. У 1909 року тут з'явилась парафіяльна експозитура, проте священик проживав не у цьому селі, а у сусідньому Милятині. А в 1925 році у Барі створили парафію, до якої увійшло також село Косів.

81551 Бартатів

Вперше це поселення під назвою 'Бартольтова корчма' згадується 1433 року як королівський подарунок Львівській архідієцезії, а 1 жовтня 1442 року за проханням архієпископа Яна Одровонжа село перевели на німецьке (магдебурзьке) право. Бартатів залишався власністю архідієцезії аж до ХХ століття. Нині у селі проживає понад сім сотень мешканців. Входило воно до Городоцького району, а від 2020 року - до Львівського.

Місцеві римо-католики, яких у селі у 80-х роках ХІХ століття було майже три сотні (греко-католиків - понад чотири сотні), належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Оброшиному. На початку ХХ століття за фінансової підтримки архієпископа Йосифа Більчевського у Бартатові розпочали спорудження мурованої філіальної каплиці. Будівництвом керував інженер Томаш Кшивородзький. Спорудження святині, в основному, завершилось 1911 року, проте внаслідок браку коштів будівельні та оздоблювальні роботи продовжувались ще довго.

80612 Бе́рлин

Село Бе́рлин вперше письмово згадується 1431 року, є також згадка у 1471 році. 1880 року тут проживало понад півтори тисячі мешканців, нині - понад 1300 осіб. У 1946-1992 роках називалось Хмільове. Входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Католики латинського обряду Бе́рлина належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Бродах. В середині XIX століття їх було менше сотні, наприкінці - дві з половиною сотні, перед І світовою війною - майже три сотні, а в середині 30-х років ХХ століття - понад 230 вірян.

48514 Біла

На околиці Білої є залишки чотирьох давньоруських городищ, у тому числі Моклекова (Мокляківа), згаданого у Шалівському літописі у 1211 та 1214 роках. Перша ж писемна згадка про Біле (Велике Біле) датується 1442 роком. Стало містом, але цей статус втратило у середині XVII століття. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало майже 3200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Нині у Білій майже 3600 селян.

У 1484 році Давид Бучацький заснував у «своєму місті Велике Біле костел Різдва Славної Діви Марії» та парафію, першим її настоятелем став о. Станіслав. Проте разом із втратою міських прав приблизно у 1670 році Біла перейшла до домініканської парафії у Чорткові, до якої належала аж до ІІ світової війни. 1899 року завдяки зусиллям чортківського преора о. Мар'яна Кручека OP у Білій постала та була освячена філіальна мурована каплиця з вівтарем Матері Божої.

44713 Білин

Село Білин вважається заснованим 1653 року. Перед ІІ світовою війною переважна більшість його населення була польською. 9 квітня 1944 року німецькі окупанти майже повністю знищили село (із січня 1944 року тут був осередок концентрації 27 Волинської дивізії піхоти АК). Нині у селі проживає трохи більше чотирьох сотень осіб.

Католики латинського обряду Білина належали до парафії святих Йоахима i Анни у Володимирі. Свою святиню у селі вони отримали лише на початку 30-х років ХХ століття.

30343 Білогородка,
вул. Центральна

Перша документальна згадка про Білогородку датується 1400 роком, проте виникла вона раніше, про що свідчать збережені в центрі села залишки давньоукраїнського городища. 1880 року була містечком та мала чотири тисячі мешканців, 1911 року - 6310, нині - понад 1600 осіб. Входила до Ізяславського району, а від 2020 року є частиною Шепетівського.

Дерев'яний костел в Білогородці був збудований 1749 року (його спорудження приписують архітектору Паоло Фонтані). Можливо, що це була не перша святиня у містечку, бо є підстави вважати, що парафія тут існувала вже 1720 року.

48644 Блищанка

Перша писемна згадка про село міститься в документі 1530 року. У 1655 році у Блищанці проживало 7 сімей, 1880 року - 1049 мешканців (переважна більшість - українці), 1921 року - 1171, 1931 року - 1339, нині - майже сім сотеннь осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Їх чисельність в середині ХІХ століття становила близько 180 вірян, наприкінці цього століття - майже дві сотні, а 1911 року, коли в схематизмах Львівської архідієцезії вперше згадуться каплиця в Блищанці у фермерському будинку Томашевського, в якій щонеділі та на свята проводили богослужіння, - понад 220 осіб.

82300 Борислав,
вул. Степана Бандери, 45

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у ІІ половині ХІХст. Борислав. об'єднали з Тустановичами (з присілкамии Волянка і Попелі), Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. 1880 року тут проживало 15500 мешканців, у тому числі 28% українців і 10% поляків, 1931 року - 41000 (48% поляків і 23% українців), нині - понад 32 тисячі осіб.

Нечисленні римо-католики латинського обряду у відомій із XVІст. Мражниці належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі. В середині XIX століття їх кількість не перевищувала десяти осіб, проте наприкінці цього століття становила більше двох сотень вірян, а в середині 20-х років ХХ століття досягла трьох сотень. Тоді місцеві католики латинського обряду вже перебували у складі парафіяльної експозитури у Волянці-Бориславі-Тустановичах, яка 1928 року стала самостійною парафією св. Варвари.

47730 Буцнів

Поселення Буцнів (Бучнів) вперше у документах згадується у 1464 році, 1469 року отримало маґдебурзьке право. Наступні письмові згадки - у 1473, 1501, 1504 та 1564 роках. 1838 року Буцнів втратив статус міста. У 80-х роках цього століття село нараховувало понад півтори тисячі мешканців, більшість яких була греко-католиками. Нині тут проживає майже півтори тисяч осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. Ще 1882 року вони, декларуючи готовність збудувати костел, звернулись до Львівської курії з проханням щодо заснування у Буцнові парафію. І вже у 1887-1888 роках задяки коштам міцевого власника Теодора Серватовського та вірян Буцнова і сусідніх Серединок цей храм за проектом львівського архітектора Юліана Захаревича було, в основному, споруджено.