12741 Олександрівка,
+380 (4141) 698-32, 698-33

Село Олександрівка відоме, принаймні, від початку ХХ століття. Нині його населення нараховує трохи більше півтисячі мешканців.

У 1998 році тут розпочав свою діяльність Будинок Милосердя св. Єлизавети (притулок для літніх самотніх людей) при організації 'Caritas-Spes Олександрівка', яким опікуються черниці-гоноратки. 8 жовтня 2011 року єпископ Станіслав Широкорадюк OFM освятив новий будинок цих монахинь (раніше сестри проживали у будинку притулку, а тепер у звільнених ними приміщеннях можна буде розмістити нових підопічних). У літній період тут функціонує табір для дітей.

61057 Харків,
вул. Гоголя, 4,
+380 (57) 706-25-54

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Після поділів Польщі 1772-1795рр. та Французької революції 1789р. до Харкова прибули католики з Польщі та Франції, а після відкриття у 1805р. університету - викладачі-католики з-за кордону. Меси проводились у 1-й Харківській гімназії та університеті приїзджими священиками, а 1829 року у Харків призначено першого постійного душпастиря - о.-францисканця Гемініана Чаплинського.

У 1830р. харківська католицька спільнота придбала земельну ділянку по вул. Малій Сумскій (нині - Гоголя) з великим двохповерховим будинком, який після перебудови став першим храмом (освячено 01.10.1832р. під титулом Пресвятої Діви Марії Святого Розарію). У 1850р. поряд з церквою споруджено цегляний будинок для священників, а також проведено реконструкцію святині. У 80-х роках XIXст. цей храм став надто малим для спільноти, що налічувала до 5 тисяч парафіян. 29 квітня 1887 року було освячено наріжний камінь костелу, проект якого у неоготичному стилі безоплатно виконав харківський архітектор Б. Михайловський. 15 грудня 1891 року настоятель о. П. Кісаржевський освятив новозбудований храм під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії, 26 липня 1892 року єпископ Ф. Симон освятив його головний вівтар.

28002 Хмельницький,
вул. Пілотська, 8/1,
+380 (382) 64-46-78, 78-42-00

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

Парафія у хмельницьких промислових мікрорайонах Раково і Дубово було засновано 1995 року, а 1997 року розпочали спорудження костелу, яким опікувався о. Віктор Ткач MIC. У єдиному костельно-монастирському комплексі збудовано також парафіяльний дім та будинок курії українського вікаріату оо.-маріянів.

22000 Хмільник,
вул. Шевченка, 7,
+380 (4338) 225-12,
www: kostel2khmilnyk2ua.wixsite.com/k...,
f.b.: kostel.khmilnyk

Перша письмова згадка про Хмільник датується 1362 роком, коли литовський князь Ольгерд розгромив в битві біля річки Синюхи перекопських цариків братів Котлубея, Качибея і Дмитра, яким належало Поділля. Він же і оволодів Хмільником. У 1434 місто стає центром староства Подільського воєводства, а 1448 року отримало від великого князя литовського Казимира IV Яґелончика магдебурзьке право, пізніше підтверджене королем Сиґізмундом. Із 1923 року Хмільник є районним центром, а з 1979 року його віднесено до категорії міст обласного підпорядкування, в якому нині проживає понад 27 тисяч мешканців.

Місцеві дерев'яний костел і парафія існували з 1603 року, проте святиню зруйнували турки. У 1728 році храм було відбудовано заново в стилі тосканського бароко, після оснащення його консекрував 20 серпня 1738 року єпископ Франциск Кобельський. У 1802 році святиню реставрували на кошти Михайла Залевського, а 1826 року її реконсекрував єпископ Франциск Мацкевич.

47841 Галущинці,
вул. Шевченка, 3,
+380 (3543) 323-35

Вперше Галущинці згадуються у 1533 та 1540 роках, а також 1607 року. Після війських спустошень XVI-XVII століть заселялись поляками із Польщі. 1880 року тут проживало 1338 мешканців, з яких 1169 були римо-католиками, 1921 року було 1694 осіб, на початок 1939 року - 1810 жителів (1720 поляків, 60 українців, 30 євреїв), а нині - майже сім сотень селян. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. 1720 року у Галущинцях збудовали дерев'яний костел, а 1786 року планували заснування парафії, проте безуспішно. У першій половині XIX століття храм згорів від удару блискавки (богослужіння здійснювали у греко-католицькій церкві). Але це не завадило 1851 року коштом пожертв вірян та одного з двох крупних місцевих землевласників (Ігнатія Гриневецького) створити парафіяльну експозитуру, до якої увійшло ще кілька сусідніх сіл.

11503 Коростень,
вул. Грушевського, 189а,
+380 (4142) 400-29,
f.b.: HonoratKorosten

Коростень (Іскоростень) вважається заснований 705 року, був столицею союзу племен древлян. Магдебурзьке право отримав 1589 року. Статус міста - з 1 січня 1926 року. Нині є районним центром та містом місто обласного підпорядкування з населенням понад 63 тисячі мешканців.

Сучасний мурований костел у Коростені споруджено, ймовірно, у 90-ті роки ХХ століття. Тут до кінця життя служив настоятелем і проживав відомий священик-емерит о.-прелат Амврозій Міцкевич. Парафію обслуговують дієцезіальні священники. До вересня 2013 року працювали також черниці згромадження Малих Сестер Ісуса Шарля де Фуко, зараз - із згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії.

79008 Львів,
пл. Катедральна, 1,
+380 (32) 272-56-82, 235-89–78,
www: lwowskabazylika.org.ua,
f.b.: 134360883320534

Від середини I тисячоліття тут були поселення білих хорватів та одне з найбільших їх святилищ. Їх держава охоплювала нинішні чеські, угорські, словацькі та південно-польські землі від Баварії на Заході та українські терени аж по Збруч на Сході. Проте наприкінці Xст., після її занепаду східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів як уділ для свого сина Лева (перша згадка про місто у документах датується 1256 роком). У 1272р. король Лев переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову у 1356р. магдебурзьке право. У 1434р., після скасування автономії Галичини як Королівства Руського утворено Руське воєводство з центром у Львові, а 1772 року Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії як столиця коронної провінції - Королівства Галичини і Володомирії. 1918 року, після приєднання Галичини до Польщі Львів став центром воєводства, а 1939 року, коли Галичина увійшли до складу УРСР, - центром області.

Християнство на біло-хорватські землі прийшло ще у 60-70-х роках IXст., а в документі 973 року вони вказані у межах Празької дієцезії латинського обряду. Перші католицькі храми (св. Йоана Хрестителя та Матері Божої Сніжної) у Львові споруджено ще у XIIIст. У 1412-1414рр. столиця Галицької архідієцезії латинського обряду, заснованої 1375 року, була перенесена до Львова.

Львівський кафедральний собор споруджено у готичному стилі у 1368-1480 роках. Частину катедри, зведену за проектом М. Нічки та завдяки зусиллям Галицько-Львівського архієпископа Я. Стрепи освятив 21 квітня 1405 року єпископ Матей з Перемишля. У 1481 році частково збудований храм консекрував Львівський архієпископ Я. Стшелецький, а його спорудження продовжувалось і далі. У 1760-1776 роках за архієпископа В. Сераковського катедру, яка тоді перебувала у поганому стані, відремонтували та перебудували у стилі бароко (архітектор П. Полейовський). 12 травня 1776 року храм став санктуарієм Матері Божої Милосердної, а 1948 року - санктуарієм Божого Милосердя. 1910 року катедра отримала статус малої базиліки. У першому десятилітті XX століття тут служив вікарієм майбутній єпископ о. Францішек Лісовський.