KADIEJÓWKA (Sergo, Stachanów). Kaplica bez wezwania (2004). Ługański obw., miasta

94005 Кадіївка,
вул. К. Лібкнехта, 38/2,
+380 (6444) 458-17,
www: romancatholic.ucoz.ua

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Колишній кадіївський костел св. Антонія / св. Ігнатія був зруйнований радянською владою на початку 50-х років минулого століття. Тому місцева спільнота римо-католиків придбала 2004 року приватний будинок, в якому було облаштовано каплицю. 22 вересня цього ж року о. Гжегош Рапа відправив у ній першу Святу Месу.

KAMIENIEC PODOLSKI. Kościół katedralny p.w. św. Ap. Piotra i Pawła (1428 - 1430). Chmielnicki obw., Kamieniec Podolski r-n

32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Татарська, 20,
+380 (3849) 914-94,
f.b.: 1607289499556573

Miasto należało do Rusi Kijowskiej, w XIII-XIV wiekach do księstwa Halicko-Wołyńskiego, potem zawojowali je Tatarzy. W pierwszej połowie XIV wieku Kamieniec został centrum księstwa Podolskiego na czele z księciami Korijatowiczami, od 1362 roku należało do do państwa Litewsko-Ruskiego (w 1374 roku otrzymał prawo magdeburskie), od 1434 roku należało do Polski, od 1463r. - centrum województwa Podolskiego. W latach 1672-1699 należał do Turków. W składzie Rosji w 1795-1799 - centrum Podolskiego namiestnictwa, a w 1797-1917 - gubernii Podolskiej. Od 22 marca 1919 po listopad 1920 roku Kamieniec był stolicą Ukraińskiej Republiki Ludowej, w latach 1937-1941 - centrum Kamieniecko- Podolskiego obwodu, obecnie - centrum rejonu з населенням майже сто тисяч мешканців.

Приблизно 1370 року перший дерев'яний Петропавлівський костел у Кам'янці спорудили князі Коріятовичі, а 1375 року ця святиня стала кафедральною після заснування дієцезії. У 1428-1430 роках було споруджено корпус первинного готичного мурованого храму. У 1547-1563 роках збудовали каплиці Вірменської Матері Божої і Пресвятих Тайн. 1621 року костел було перебудовано та споруджено каплицю Непорочного Зачаття Матері Божої після пожежі 1616 року. У 1646-1648 роках споруджено сучасний пресбітерій, що докорінно змінило внутрішній устрій храму. У 1672-1699 роках під час турецької окупації святиню перетворили на мусульманську мечеть, а біля входу спорудили мінарет. 1717 року відбувся частковий ремонт собору.

KAMIENIEC PODOLSKI. Kościół p.w. św. Mikołaja Biskupa (1446). Chmielnicki obw., Kamieniec Podolski r-n

32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Домініканська, 1,
+380 (3849) 234-59

Miasto należało do Rusi Kijowskiej, w XIII-XIV wiekach do księstwa Halicko-Wołyńskiego, potem zawojowali je Tatarzy. W pierwszej połowie XIV wieku Kamieniec został centrum księstwa Podolskiego na czele z księciami Korijatowiczami, od 1362 roku należało do do państwa Litewsko-Ruskiego (w 1374 roku otrzymał prawo magdeburskie), od 1434 roku należało do Polski, od 1463r. - centrum województwa Podolskiego. W latach 1672-1699 należał do Turków. W składzie Rosji w 1795-1799 - centrum Podolskiego namiestnictwa, a w 1797-1917 - gubernii Podolskiej. Od 22 marca 1919 po listopad 1920 roku Kamieniec był stolicą Ukraińskiej Republiki Ludowej, w latach 1937-1941 - centrum Kamieniecko- Podolskiego obwodu, obecnie - centrum rejonu з населенням майже сто тисяч мешканців.

У 1370 році оо.-доміканці збудували у Кам'янці дерев'яний костел св. Миколая, єпископа. Цей храм згорів під час пожежі міста у 1420 році (збереглась тільки ікона Матері Божої Святого Розарія, яку пізніше вшановували як чудотворну). Приблизно у 1446 році було споруджено мурований домініканський храм у стилі пізньої готики. Костел перебудовувся у 1595, 1618 та 1626 роках (зокрема, так з'явились ренесансні та барокові каплиці Гуменецьких, Потоцьких і Дамецьких). Під час турецької окупації святиню замінили на мечеть, а монастир - на казарми для яничарів. У 1737-1754 роках храм відновили завдяки Михайлові Потоцькому.

KOPAJGRÓD. Kościół p.w. Zesłania Ducha Świętego / Wniebowzięcia (Uspinnya) Najświętszej Maryi Panny (1798 - 1800). Winnicki obw., Żmerynkowski r-n

23053 Копайгород,
вул. Центральна, 24,
+380 (4341) 324-44

Засноване у 1624 році на землях села Галчинець місто Новгород невдовзі отримало назву Копайгород та магдебурзьке право. На початку 80-х років тут проживало вісім сотень мешканців, 1893 року - 1628, 1905 року - 3913, нині - понад 1200 осіб. У 1920-1959 роках Копайгород був райцентром, потім увійшов до Барського району, а від 2020 року - до Жмеринського. Із 1956 року є селищем (міського типу).

3 березня 1635 року орендар та війт королівського Новгорода Лукаш Мясковський зобов'язався своїм коштом збудувати у містечку костел. Цей дерев'яний храм вже тоді отримав титул Успіння Пресвятої Дівм Марії та був знищений (можливо, не один раз) в буремні роки другої половини XVII століття. У 1710-х - 1720-х роках цю святиню востаннє відбудували з дерева.

KOROTYCZ. Kaplica {orionistek} (200? - 201?). Charkowski obw., Charkowski r-n

62455 Коротич,
f.b.: 105856936556870

Поселення Коротич засноване в середині XVII століття. Статус селища міського типу отримало 1938 року. Населяє його 5 тисяч мешканців.

В Україні сестри-оріоністки (згромадження Малих Сестер Місіонерок Милосердя) працюють від 1992 року, а через три роки вони почали служіння в Харкові. У 2000-х роках в партнерстві із Всеукраїнським благодійним фондом «Деполь Україна» сестри відкрили у своєму домі в Коротичі поблизу Харкова Центр матері та дитини для вагітних жінок і молодих жінок з дітьми до 5 років, які не мають постійного місця проживання і опинились в кризовій життєвій ситуації. Це великий будинок з усіма зручностями, в якому є кімнати для проживання на 2 людей, туалет, душ, ігрова кімната, кухня, їдальня та пральня. На території знаходиться зона для відпочинку, дитячий майданчик.

KOZIARÓWKA. Kościół p.w. Najświętszego Serca Pana Jezusa (1990 - 1992). Winnicki obw., Żmerynkowski r-n

23023 Козарівка,
вул. Першотравнева, 10

Wieś założył w 1583 roku Iwan Wuż. Koziarówka liczy mniej niż czterysta mieszkańców. Miejscowych katolików razem z wsiami Migałówka, Dibrowa, Harmaki i Ługowe jest około trzystu osób.

Dawniej wierni nie mieli własnej świątyni, nowy murowany kościół zbudowano w latach 1990-1992 dzięki staraniom parafian pod przewodnictwem przszłego biskupa ks. Bronisława Bernackiego. Kościół ozdobiono dzięki staraniom ks. Mikołaja Gucała.

ŁUGANSK. Kaplica p.w. Narodzenia Najświętszej Maryi Panny (1994). Ługański obw., miasta

91031 Луганськ,
вул. Мергельна, 102,
+380 (642) 58-46-58

У Запорізькі часи на території міста існували козацькі селища Кальміуської паланки Кам'яний Брід та Вергунка. У 1797 році навколо закладеного поблизу річки Лугань поряд із селищем Кам'яний Брід державного ливарно-гарматного заводу виникло селище Луганський Завод. 9 листопада 1882 року Луганський Завод, який злився з Кам'яним Бродом, отримав статус міста, назву Луганське і став повітовим центром. 5 листопада 1935 року місто перейменували на Ворошиловград, 3 червня 1938 року воно стало обласним центром. У 1958р. місту повернули назву Луганськ, проте у 1970-1990 роках знову називалось Ворошиловград. Населення - майже 4040 тисячі мешканців.

Перші католики (польського походження) поселились у Кам'яному Броді ще 1755 року, а пізніше - у селищі Луганський Завод. Чисельність католиків зростала також за рахунок інших переселенців із західних регіонів Російської імперії та з-за її меж. У 1902 році у Луганську постав молитовний дім парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бахмуті, а 1904 року на його місці було споруджено мурований костел Різдва Пресвятої Діви Марії коштом парафіян, серед яких окрім поляків були також австрійці, бельгійці, німці, французи та вірмени-католики. Їх ослуговували у різні часи оо. Даміан Сааков, Оттон Бем, Франц Козловський, Еммануїл Машуршан, Гавриїл Асланішвілі та Михайло Ягулов. Останній 1917 року опікувався двома з половиною тисячами вірян.