84500 Бахмут,
вул. Соборна, 8,
+380 (6274) 229-78

Розповсюджена версія про заснування Бахмута у 1571 році не відповідає дійсності. Острог на річці Бахмут збудували слобідські козаки у 1703 році, перший його опис складено 1704 року, а наприкінці цього століття він вже вважався містом. У 1924 році Бахмут перейменували на Артемівськ на честь революціонера-більшовика Артема (Ф. Сергєєва). Нині - місто обласного значення та районний центр. У лютому 2016 року йому повернули стару назву Бахмут. Населення - близько 80 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики (в основному - переселенці з Європи та західної частини Російської імперії) вже 1865 року придбали дерев'яний будинок, в якому облаштували молитовний дім (каплицю). До 1876-1877 років бахмутську парафію, чисельністю понад 1100 вірних, адміністрував о. Конрад Легович, якого замінив о. Валентин Шамотульський. У 1899-1903 роках адміністратор о. Болеслав Анджейкович обслуговував Бахмут та майже два десятки навколишніх населених пунктів, копалень і заводів, у тому числі Луганськ, Горлівку і Кадіївку.

816657 Берездівці,
+380 (3261) 260-10,
f.b.: Brzozdowce

Берездівці відомі у джерелах з 1410 року, коли у селі постала парафія, проте поселення старіше, про що свідчить, принаймні, збудований раніше костел. Згадуються також у 1435-1441, 1455 і 1497 роках. 1526 року Берездівці отримали магдебурзське право. У 1833 році містечко мало 1342 мешканців, 1880 року - 1920, у тому числі 652 греко- і 628 римо-католиків, 1931 року - 1672, а нині - понад 1700 осіб. Село входило до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Отже, 16 вересня 1440 року місцевий власник Бенко (та його син Станіслав із села Жабокруки, яке від 1974 року називається Квітневим) склали фундаційний акт парафії у Берездівцях, пожертвувавши для неї село Чижичі. А дерев'яний костел Різдва Пресвятої Діви Марії Бенко за згодою архієпископа Галицького Якова Стрепи Бенко збудував ще раніше. 5 січня 1439 року Маргарита, власниця сусідніх Ляшок (нині - Долішнє і Горішнє) та Мильчиць, відписала парафії певні маєтності, що підтвердив у 1497 році Ян Сенявський.

58000 Чернівці,
вул. Шевченка, 2,
+380 50 5931196,
f.b.: serceisusa

Чернівці (Черн) відомі з ХІІ століття, коли давньоукраїнські буковинські землі були частиною Галицького та Галицько- Волинського князівств. Пізніше Чернівці згадуються 8 жовтням 1408 року, а у 80-ті роки XV століття стали центром повіту та отримали статус міста. В Австрійській імперії місто з 1787 року було центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. стало столицею окремої Буковинської провінції. З 1940р. після об'єднання Чернівецького та Хотинського повітів Чернівці є обласним центром. Проживає у ньому понад 266 тисяч мешканців.

У Чернівцях 7 червня 1891 року було освячено фундамент майбутнього костелу оо.-єзуїтів за участю архієпископа Северина Моравського. Мурований храм збудували (архітектор Й. Лайснер) на пожертви місцевих парафіян та католиків з Галичини у 1891-1894 роках. 25 листопада 1894 року архієпископ Северин Моравський освятив костел. У 1909-1910 роках святиню розбудували, розширили.

89307 Драчино,
f.b.: drachyno.sds

Село Драчино засноване переселенцями з Німеччини і Словаччини у першій половині XIX століття. Нині тут проживає понад дев'ять сотень мешканців (95 відсотків вважають рідною мову українську).

Мурований костел у селі збудували 1861 року. Через сотню років, 1960 року храм повністю зруйнувала радянська влада. З падінням комуністичного режиму місцеві віряни тривалий час збирались на богослужіння на місці знищеної святині, а літом 2017 року на цій території розпочали спорудження власного костелу.

82100 Дрогобич,
вул. Данила Галицького, 12,
+380 (3244) 399-75,
www: parafiarzymskokatolickadrohobycz...,
f.b.: 100067161090200

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

У другій половині XIVст. місцеві римо-католики отримали дерев'яну церкву Пресвятої Діви Марії в якості костелу (за іншими даними - дерев'яний храм під тим же титулом спорудили 1370 року), а парафію при цій святині, за переказами, фундував ще король Казимир ІІІ. Причому, цей костел в якості філіального прослужив католикам латинського обряду до 1788 року, коли його перенесли до Новошичів як греко-католицьку церкву.

82100 Дрогобич,
вул. Трускавецька

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

У 1790 році у Дрогобичі заснували міське кладовище по вулиці Трускавецькій (колишня Грюнвальдська), на якому хоронили вірян парафії св. Варфоломія та інших (воно лише на чотири роки молодше від знаменитого Личаківського у Львові). Вхідна брама містить напис на латині «Нехай тлінне зодягнеться в нетлінне», а зверху - жіночу скульптуру у римському одязі при хресті.

22133 Махнівка,
вул. Шкільна, 8,
+380 (4342) 320-38

Поселення Махнівка (у 1935-2016рр. - Комсомольське) постало на землях, які 1430 року Каленик (предок магнатів Тишкевичів) отримав від князя Свидригайла. У 1767р. Протазій Потоцький зробив його своєю резиденцією, після чого Махнівку називали 'малою Варшавою'. 1791 року отримала привілеї містечка, у 1796-1846рр. була центром повіту, від 1845р. - центром волості. У 1885р. тут проживало 955 мешканців, 1897 року - 5343, нині - понад 3400 осіб. У 1923-1962рр. була райцентром, потім належала до Козятинського району, а 2020 року увійшла до Хмільницького.

У 1628 році у Махнівці місцевий власник Януш Тишкевич фундував бернардинський костельно-монастирський комплекс (ченці також обслуговували парафію), проте через двадцять років їх храм та монастир знищили козаки Максима Кривоноса. А відновлену пізніше святиню 1690 року зруйнували повстанці Семена Палія.

81300 Мостиська,
Богдана Хмельницького, 5

За непідтвердженими даними, перша писемна згадка про поселення є в Галицько-Волинському літописі з 1244 року, проте більш ймовірною першою згадкою в документах є інша дата - 1392 рік. 1404 року Мостиська отримали магдебурзьке право, підтверджене у 1491 році, а 1434 року стало центром староства. З 1867 року місто було повітовим осередком, а з 1940 року - районним центром (нині належить до Яворівського району). Населення - понад 9 тисяч мешканців.

У XVI столітті у Мостиськах було споруджено мурований костел оо.-домініканів, монастир яких заснували ще за короля Владислава Ягайла. 1705 року святиню реконструювали. 20.12.1788р. австрійська влада ліквідувала монастир, а храм закрила (сіносховище). 1880 року викуплений костел було освячено як філіальний мостиської парафії. У 1881 році святиню віддали оо.-редемтористам. 1888 року було завершено ремонт костелу. У 1900-1901 роках храм розбудували за проектом Й. Яроліма (добудували бічні нефи, вежу тощо); Ю. Кручковський здійснив розпис інтер'єру святині. 25 березня 1902 року костел консекрував єпископ Йосиф Пельчар.

80734 Новосілки

Село Новосілки, яке у джерелах вперше згадується 1397 роком, називали також Новосілками Загальчиними (Загальчицькими) чи Гологірськими, а в радянські часи до 1989 року - Новосілкою. 1880 року тут проживало 1050 мешканців, 1904 року - 1371, 1923 року - 1282, у тому числі 929 поляків і 341 українців, 1939 року - 1430, нині село має лише трохи більше чотирьох сотень осіб.

У 1664-1665рр.у Новосілках постали мурований костел Всіх Святих та парафія, проте вже 1705 року вона подається серед тих, що перестали існувати. Увійшла до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах та більше (попри здійснювані від 1783 року зусилля) не відновлювалась. У 1810-1819рр. храм у Новосілках, яким римо-католики перестали послуговуватись, отримали католики візантійського обряду замість дерев'яної церкви, що згоріла.

57500 Очаків,
вул. пос. Западний 9/3,
+380 (515) 43-78-90

W czasach Rusi Kijowskiej i Wielkiego Księstwa Litewskiego miasto nazywało się Daszów, w 1480r. zdobyty przez Chanat Krymski. Latem 1492r. chan (car) Krymski Mengli I Girej w liście do swojego wasala wielkiego księcia Moskiewskiego Iwana III zawiadamiał go o swoim zamiarze zbudowania nad Dnieprem miasta i prosił go o pieniądze, które otrzymał. Miasto zbudowano na miejscu Daszowa. Dostało nazwę Kara Kermen lub Dżan Kerman. Od 1526 roku pozostawał we władaniu Turcji pod nazwą Aczi Kale (Aczie Kale), nazwa ta z czasem transformowała się na Oczaków. Na miejscu zrujnowanej tureckiej twierdzy w 1792r. założono miasto portowe Oczaków, króre zostało centrum gubernii terenów między Południowym Bugiem i Dniestrem na Północ od morza. Obecnie - centrum rejonu з населенням понад 14 тисяч мешканців.

Nieliczni miejscowi katolicy należeli do parafii św. Józefa w Mikołajowie i nie mieli własnej świątyni. Od 1996r. zaczęli tu dojeżdżać księża z Mikołajowa, jeden z nich kupił w Oczakowie niedaleko morza (300 m) parcelę z nie dobudowanym domem, żeby urządzić tu kaplicę i ośrodek rekolekcyjno-wypoczynkowy. We wrześniu 2007r. w Oczakowie zjawił się stały proboszcz, on to i zakończył budowę. Dnia 26 sierpnia 2010r. po raz pierwszy obchodzono tu odpust parafialny, uroczystościom przewodniczył biskup Bronisław Bernacki. 23 sierpnia 2015 roku biskup Bronisław poświęcił kościół, a 27 sierpnia 2016 roku dokonał aktu konsekracji.