BERDYCZÓW. Kościół p.w. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Maryi Panny (1634 - 1642). Ogulnoukraiński sanktuarium Matki Bożej Szkaplerznej (2011). Żytomierski obw., Berdyczowski r-n

13312 Бердичів,
вул. Соборна, 25,
+380 (4143) 240-42,
www: sanctuary.karmel.org.ua,
f.b.: karmelberdychiv

У 1430 році великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий котрого Бердич і заснував тут хутір, який згодом назвали Бердичевом. В 1483 року кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. У 1846 році Бердичів став повітовим містом. За кількістю жителів у середині XIXст. Бердичів займав п'яте місце на теренах сучасної України (після Одеси, Києва, Львова та Харкова). У 1923р. місто стало центром однойменного району та округу, нині є районним центром з населенням понад 75 тисяч мешканців.

2 березня 1634 року єпископ А. Шолдирський освятив у Бердичеві наріжний камінь під будівництво нижнього костелу оо.-кармелітів, а 22 липня 1642 року нижній храм урочисто відкрито та освячено під титулом Непорочного Зачаття П.Д.М., св. Михаїла Архангела, св. Йоана Хрестителя та св. Йоана Євангеліста. У 1739-1754 роках на підвалинах нижнього храму споруджено новий бароковий костел за проектом Я. де Вітте, подібним до львівської святині св. Юра роботи Б. Меретина (розписував храм Ф. Веніаміно). 1754 року єпископ К. Солтик консекрував верхній костел, а 1756 року коронував подарованими Папою Бенедиктом XIV коронами чудотворний образ Матері Божої, переданий кармелітам для верхнього храму ще 1642 року Я. Тишкевичем. У 1864 році після закриття монастиря царською владою святиня стала парафіяльною. У 1918-1926 роках храм знову перейняли кармеліти босі.

GWOZDAWA. Kościół p.w. Niepokalanego Serca Najświętszej Maryi Panny (2001 - 2006). Żytomierski obw., Berdyczowski r-n

13322 Гвіздава,
вул. Щорса, 1а,
+380 (4143) 990-21

Przeważna większość niedużej wsi Gwozdawa, liczącej około dwustu mieszkańców, to Polacy.

Спільнота римо-католиків у Гвіздаві утворилась 1990 року. Сюди щонеділі доїжджав майбутній єпископ о. Віталій Скомаровський, а відправлялись Меси спочатку у приватному будинку, а потім в адаптованій каплиці у старому клубі. 1999 року місцева влада виділила земельну ділянку під будівництво храму, яке розпочалось 2001 року. Будівництво завершили тоді, коли гості з Польщі привезли кошти на його добудову. 20 czerwca 2004 roku w kościele pierwszą Mszę świętą jako swoją prymicyjną odprawił pochodzący z Gwozdawy ks. Edward Kożuchowski.

KIJÓW - Światoszyn. Kaplica p.w. Podwyższenia Krzyża Pańskiego (199? - 200?). Kijowski obw., Status specjalny

03179 Київ,
вул. Шепетівська, 6,
+380 (44) 424-75-65,
f.b.: karmelitykyiv

Założony na przełomie V-Vi wieków Kijów w VIII- IX wiekach został głównym miastem Ziem Ruskich i stolicą państwa Ruskiego. Kościołowi Ruskiemu przewodniczył metropolita Mychajło i sześcioro specjalnie wyświęconych biskupów. Jeszcze przed 998 rokiem, kiedy to stało się wydarzenie, wbrew prawdzie historycznej nazywane chrztem Rusi, trzykroć następowały okresy nawrotu do pogaństwa i odnowienia chrześcijaństwa.

Святошин (Святошино, Святошине) - місцевість Києва, розташована за 10 км на захід від центру міста. У народі називався Святий ліс, у польських середньовічних джерелах згадується як Земля Свеншицька. У давнину був володінням київських монастирів. Заселення Святошина пов'язане з облаштуванням тут наприкінці XIX - на початку XX століть дачного селища. Київський святошинський житловий масив виник у 70-ті та 80-ті роки минулого століття.

NOWOWOŁYŃSK. Kościół p.w. Matki Bożej Częstochowskiej i św. Józefa (1999 - 2016). Wołyński obw., Włodzimierski r-n

454?? Нововолинськ

Місто виникло на землях сіл Дорогиничі, Низкиничі, Будятичі та Русовичі Іваничівського району. Перша згадка про Низкиничі належить до першої половини XV століття. У 1570р. згадуються села Будятичі і Русовичі, а 1583 року - Дорогиничі. У 1951 році селищу шахтарів на території вугільних шахти, створених у цих селах, надали назву Нововолинськ. У 1957 році воно стало містом районного підпорядкування, а 1958 року його віднесли до міст обласного підпорядкування. Нині тут проживає понад п'ятдесят тисяч мешканців.

Мурований костел у Нововолинську постав коштом парафіян у 1999-2016 роках за проектом місцевих архітекторів Михайла Вісьтака і Валерія Кондратюка (раніше на цих землях римсько-католицьких святинь не було).

UŚCIŁUG. Kaplica pw. Matki Bożej Różańcowej (1810). Wołyński obw., Włodzimierski r-n

44731 Устилуг,
вул. Олени Хохол, 1

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. Статус міста та районного центру - із січня 1940 року, проте 1956 року Устилуг перестав бути райцентром. Населяє його лише трохи більше двох тисяч мешканців.

Колишній парафіяльний костел Пресвятого Імені Ісуса капуцинського костельно-монастирського комплексу радянська влада розібрала 1960 року (разом із монастирем). Проте збереглась каплиця на кладовищі, споруджена 1810 року, в якій у радянські часи було облаштовано магазин.

WŁODZIMIERZ WOŁYNSKI. Kościół p.w. św. Joachima i św. Anny (1752). Wołyński obw., Włodzimierski r-n

44700 Володимир,
вул. Ковельська, 1

Перша літописна згадка про місто Володимир згадується 988 року у «Повісті минулих літ». У ХІІ столітті місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324 році місто отримало магдебурзьке право, підтверджене 1509 року. У 1795 році місто стало повітовим центром Волинської губернії Російської імперії, тоді його перейменували на Володимир- Волинський, щоб відрізнити його від російського Владимира на Клязьмі. У 1921 році Володимир-Волинський став повітовим центром Волинського воєводства Польщі. Нині - районний центр з населенням близько 38900 мешканців. 15 грудня 2021 року повернено назву Володимир.

У 1554 році у Володимирі було збудовано дерев'яний костел на пожертви Анни Збаразької, який згорів 1736 року. Будівництво сучасного барокового мурованого храму завершили 1752 року коштом єпископа Адама Оранського, котрий цього ж року його консекрував. Парафією опікувались оо.-капуцини. У 1832 році російський уряд монастир ліквідував.