14000 Чернігів,
вул. Київська, 20,
+380 (462) 67-66-44

Наприкінці VIIст. тут виникло укріплене городище, яке стало центром племені сіверян. З IXст. поселення увійшло до складу Київської Русі, а вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком. В XI-XIII століттях був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. У 1353р. Чернігів увійшов до складу Великого князівства Литовського і Руського, а 1503 року - до Великого князівства Московського. У 1618р. перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623р. місто отримало магдебурзьке право, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства. Зі середини XVIIст. Чернігів увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. Після ліквідації Гетьманської Держави з 1782р. був центром Чернігівського намісництва, з 1797р. - Малоросійської губернії, з 1808р. - Чернігівської губернії. У 1925-1932рр. Чернігів був центром Чернігівської округи, а з 1932р. є обласним центром. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

У 1992-1993 роках у Чернігові було зареєстровано владою спільноту римо-католиків, яка ціле десятиліття безуспішно добивалась повернення старої святині Успіння Пресвятої Діви Маріїта св. Йоана Хрестителя, спорудженої у І половині XIX століття. Тому 2002 року зусиллями оо.-облатів почалося будівництво нового храму та монастирського будинку.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.

97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

03150 Київ,
вул. Велика Васильківська, 75,
+380 (44) 269-50-44, 268-78-51,
www: nicolasparish.org.ua,
f.b.: 1345237968828726

Założony na przełomie V-Vi wieków Kijów w VIII- IX wiekach został głównym miastem Ziem Ruskich i stolicą państwa Ruskiego. Kościołowi Ruskiemu przewodniczył metropolita Mychajło i sześcioro specjalnie wyświęconych biskupów. Jeszcze przed 998 rokiem, kiedy to stało się wydarzenie, wbrew prawdzie historycznej nazywane chrztem Rusi, trzykroć następowały okresy nawrotu do pogaństwa i odnowienia chrześcijaństwa.

Станом на 1895 рік у Києві нараховувалося 33771 римо-католиків, а єдиний існуючий у місті костел св. Олександра міг розмістити не більше півтори тисячі вірних. 8 грудня 1896 року близько тисячі його парафіян звернулися до київського генерал-губернатора графа Олексія Ігнатьєва з клопотанням дозволити будівництво у Києві ще одного храму, який би носив титул св. Миколая на честь імператора. Наприкінці січня 1897 року Київська міська Дума запропонувала ділянку міської землі, що знаходилася на окраїні, на Великій Васильківській вулиці № 75 (цю землю використовували орендарі під склад лісоматеріалів). 30 березня 1898р. міністр внутрішніх справ Горемикін Л., звертаючись до генерал-губернатора Ігнатьєва, дав офіційний дозвіл на спорудження костелу.

34550 Клесів,
вул. Дзержинського, 12а

Засноване на початку XX століття поселення Клесів отримало статус селища міського типу 1940 року. У 1940-1959 роках був районним центром. Нині у ньому проживає понад 4600 мешканців.

У 1930 році завдяки настоятелю парафії у Томашгороді о. Франциску Топольницькому у Клесові було споруджено дерев'яну каплицю святої Варвари. У 1946 році святиню перетворено на будинок культури, а на фундаментах костелу, який почали будувати у післявоєнні роки, облаштували пилораму.

79013 Львів,
вул. Бандери, 8,
f.b.: MariaMagdalenaLwow

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

На початку XVII століття у Львові Я. Годний та В. Келяр спорудили домініканський мурований костельно-монастирський комплекс на землі та за кошти, подаровані Анною Пстроконською. У 1612 році архієпископ Ян Замойський освятив тимчасовий вівтар тодішнього храму (святиня тоді була лише частиною нинішнього костелу). У 1753-1758 роках костел було добудовано, і 1758 року його консекрував єпископ Самуєль Гловинський. Від лютого 1944 року по листопад 1945 року тут працював вікарієм майбутній архієпископ Перемишльський о. Ігнатій Токарчук. 22 жовтня 1962 року святиню закрили.

08704 Обухів,
вул. Каштанова, 22А,
+380 (4472) 619-48, 619-49,
www: triitsia.com,
f.b.: trojcaomi, 1270887173003654

Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в документах 1362 роком. У XVI столітті Лукавиця внаслідок татарських спустошень зменшилась до одного хутора, де проживав селянин Обух. За його іменем це поселення і отримало нову назву. У 1648-1654 роках Обухів став сотенним містечком Київського полку. У 1834 році йому надали статус ярмарського містечка. У 1923 році Обухів став районним центром, 1979 року отримав статус міста, а 10 липня 2010 року його віднесли до категорії міст обласного значення. Населення - понад 33 тисячі мешканців.

7 січня 1995 року настоятель однієї з київських парафій о. Ян Крапан відправив у приватному приміщенні першу Службу Божу для римо-католиків Обухова, надалі сюди приїжджали священники з Києва. 4 квітня 1996 року була заснована місцева парафія, 21 травня того ж року її зареєструвала обласна адміністрація у Києві. З 3 липня 1996 року обухівськими римо-католиками стали опікуватись оо.-облати.

36002 Полтава,
вул. Марата, 16,
+380 (5322) 208-75,
f.b.: rkc.poltava

Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року згадує сіверське місто під назвою «Лтава» (ймовірно, що від назви річечки Лтава, правої притоки Ворскли). Згодом місто назвали «По-Лтава», як таке, що розташоване по Лтаві. За останніми дослідженнями часом заснування Полтави вважається 899 рік, а сучасна назва міста зафіксована у документах 1430 року. З 1648 до 1775 роки Полтава була військово-адміністративним центром Полтавського полку в складі Гетьманської України. У 1802р. стала губернським центром, а в радянські часи - обласним. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

Наприкінці XVIIIст. полтавець І. Котляревський на основі полтавського діалекту народної мови створив українську літературну мову. Але нині полтавці все частіше відмовляються від корінної мови Русі на користь так званої 'російської', яку штучно створили у Московії наприкінці XVIII - на початку XIX століть на основі місцевого діалекту церковно-слов'янської мови - православної латині. Століттями русинів-українців лякали жупелом КАТОЛИЦЬКОЇ ЛАТИНІЗАЦІЇ, проте навіть в Західній Україні, де зберігся найбільший католицький вплив, розмовляють досі корінною мовою, тоді як інша частина Русі, особливо Лівобережжя, все більше переходить на модернізований варіант ПРАВОСЛАВНОЇ ЛАТИНІ!

З початку 90-х років XX століття полтавських римо-католиків обслуговували оо.-мар'яни з Харкова. Оскільки старий полтавський костел Воздвиження Хреста Господнього ще до війни знищила радянська влада, то у 1994 році було придбано старий будинок на вул. Марата, 16, і після невеликого ремонту вже на Різдво там відправили першу Месу. 3 грудня 1994 року єпископ Ян Пурвінський (парафія тоді належала до Києво-Житомирської дієцезії) затвердив статут парафії, а 17 березня 1995 року статут було зареєструвано рішенням Полтавського облвиконкому.

34200 Рокитне,
вул. Незалежності, 38,
+380 (3635) 228-48,
f.b.: 1081560245189885

Рокитне вважається заснованим 1888 роком як Охотникове. У 1922 році поселення перейменували на Рокитне. За радянської влади стало селищем міського типу та райцентром, а від 2020 року входить до Рівненського району. Проживає у Рокитному близько 6700 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську, а від 1921 року - до новоутвореної парафії св. Станіслава у Томашгороді. Спочатку богослужіння відбувались у місцевій склодувні, проте 1926 року у Рокитному збудували філіальну дерев'яну каплицю, яку освятив 8 грудня цього ж року о. Станіслав Фіялковським з дозволу єпископа Адольфа Шельонжека.

07100 Славутич,
вул. Добринінський Квартал, 8,
+380 (4479) 301-49

Славутич заснували у 1986 році як місто для переселенців після Чорнобильської катастрофи. Є містом обласного підпорядкування з населенням понад 25 тисяч мешканців.

З 1995 року оо.-облати з парафії Зіслання Святого Духа у Чернігові відправляли Меси у приватних домівках, різних залах і клубах. У 2000 році міська влада надала земельну ділянку для будівництва каплиці та монастиря. Перша Служба Божа відбулася ще у підвалах незакінченого будинку священика 21 травня 2001 року, в день св. Євгена.