83004 Донецьк,
вул. Артема, 191,
+380 (622) 57-78-74,
f.b.: 1727394587474018

На території сучасного Донецька запорізькі козаки у XVIIст. та донські козаки наприкінці XVIIIст. заснували слободи, зокрема, Олександрівку, перша згадка про яку датується 1779 роком. Саме біля неї 1841 року з'явились три перші вугільні шахти, а промисловий видобуток вугілля почався у 60-х роках. Разом з будівництвом шахт та металургійного заводу, які розпочав засновник «Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництв» валлієць Джон Юз, влітку 1869 року на місці села Олександрівка виникла Юзівка. У травні 1917 року отримала статус міста, у 1924р. її перейменували на Сталін, 1929 року - на Сталіно, яке 1932 року стало обласним центром. 1961 року місто отримало назву - Донецьк. Населення - понад 900 тисяч мешканців.

Серед технічного персоналу, який обслуговував започатковане у Юзівці виробництво, було багато римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Маріуполі. 1892 року на кошти вже згаданого «Новоросійського товариства» у Юзівці збудували муровану святиню св. Йосифа, яку схематизми Тираспільської дієцезії називають молитовним домом.

31212 Яхнівці

За переказами, історія села Яхнівці розпочалась наприкінці XV століття, проте перша писемна згадка про нього датується 1845 роком. Проживає тут нині понад 8 сотень мешканців, частина яких має польське етнічне походження.

У 1893 році в Яхнівці збудували каплицю під титулом святого Архангела Михаїла, яка у 20-х роках ХХ століття була зруйнована радянською владою. З відродженням релігійного життя богослужіння у селі відправляли у пристосованому будинку. 1 листопада 1991 року під керівництвом о. Яна Білецького віряни розпочали будівництво мурованого костелу, який 8 травня 1992 року освятив єпископ Ян Ольшанський MIC під попереднім титулом.

32315 Кам'янець-Подільський,
вул. Нігинське шосе, 38,
+380 (3849) 438-55,
www: serceisusa.km.ua,
f.b.: serceisusa1

Miasto należało do Rusi Kijowskiej, w XIII-XIV wiekach do księstwa Halicko-Wołyńskiego, potem zawojowali je Tatarzy. W pierwszej połowie XIV wieku Kamieniec został centrum księstwa Podolskiego na czele z księciami Korijatowiczami, od 1362 roku należało do do państwa Litewsko-Ruskiego (w 1374 roku otrzymał prawo magdeburskie), od 1434 roku należało do Polski, od 1463r. - centrum województwa Podolskiego. W latach 1672-1699 należał do Turków. W składzie Rosji w 1795-1799 - centrum Podolskiego namiestnictwa, a w 1797-1917 - gubernii Podolskiej. Od 22 marca 1919 po listopad 1920 roku Kamieniec był stolicą Ukraińskiej Republiki Ludowej, w latach 1937-1941 - centrum Kamieniecko- Podolskiego obwodu, obecnie - centrum rejonu з населенням майже сто тисяч мешканців.

Świątynia została zbudowana w latach 1810-1812 jako kaplica cmentarna pod wezwaniem Wszystkich Świętych. Po II wojnie światowej była wykorzystywana jako magazyn materiałów budowlanych.

57334 Киселівка,
вул. Соборна, 6

Село заснували у 30-х роках ХІХст. переселенці-католики з польських, литовських та білоруських земель, які опинились тут не з власної волі, а за царським указом після Листопадового повстання. Спочатку воно називалось Поляцьким, проте, принаймні, від 1876 року вже мало назву Киселівка. 1886 року тут мешкало 558 осіб, нині ж (до війни) - понад 1200 мешканців. До 2020 року село входило до Снігурівського району.

Місцеві римо-католики належали до парафії свв. Пія і Миколая у Херсоні. У 1850-1852 роках у Киселівці на високому місці біля цвинтаря постала мурована каплиця, споруджена коштом графині Целестини Панкратьєвої та вірян, яка, принаймні, від 1876 року вже мала статус філії херсонської парафії, що від 1887 року титулувалась лише святим Миколаєм. В середині 80-х років постав проект перебудови киселівської каплиці на повноцінний костел (правда, не реалізований). У 1897 році єпископ Тираспольський Антоній Церр консекрував належно оснащений храм під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (згадується під цією присвятою ще 1876 року).

54001 Миколаїв,
вул. вул. Захисників Миколаєва, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph-mk.org,
f.b.: joseph.org.ua

Південна частина міста (Вітовка) отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року замок. З кінця XVст. місцеві поселення (Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші) пов'язані із запорізькими козаками. У 1789р. Вітовку перейменували на Богоявленськ та заклали Миколаїв на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга. У 1863р. тут проживало понад 64 тисячі мешканців, 1897 року - 92 тис., 1926 року - майже 105 тис., 1939 року - понад 168 тис., нині - близько 430 тисяч осіб. Із 1937 року Миколаїв є центром області та району. 2022 року присвоєно відзнаку «Місто-герой України»

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року відкрили римсько-католицький храм (ймовірно, дім молитви), який був присвячений св. Йосифу, хоча деякі джерела подають титул св. Миколая, сплутавши цю святиню із костелом св. Миколая у Миколаєві на Хмельниччині. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та польська.

32327 Слобідка-Гуменецька,
вул. Косовського, 6

У 1851 році Слобідку-Гуменецьку вперше згадують у документах як окреме село. Тоді його називали Триугольня, а орієнтиром, який відрізняв цей населений пункт, була корчма при дорозі. Сьогодні тут проживає понад сім сотень жителів.

З 1991 року у селі проводилась постійна катехизація, а влітку відправлялись Богослужіння на цвинтарі. У 1994 році було зареєстровано парафіяльну спільноту та розпочато під опікою о. Романа Тварога TChr із Кам'янця-Подільського будівництво власного мурованого костелу. Храм освятив єпископ Ян Ольшанський MIC.

32445 Слобідка-Рахнівська

У селі Слобідка-Рахнівська проживає менше шести сотень мешканців, з них римо-католиками є (разом із шістьма сусідніми селами) десь 300-400 осіб.

Раніше католики латинського обряду обходились без власної святині, а відвідували парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Залісцях. Але на початку дев’яностих років минулого століття завдяки зусиллям о. Романа Тварога TChr із Кам’янця-Подільського у селі було збудовано свій мурований костел, який у 1995 році освятив єпископ Ян Ольшанський MIC. Місцевих вірян обслуговують оо.-христосівці (towarzystwo Chrystusowe dla Polonii Zagranicznej) із кам'янець-подільської парафії Пресвятого Серця Господа Ісуса.

31245 Тарноруда,
вул. Гагаріна

Поселення Тарноруда, яке, за переказами, постало ще у середині XIVст., отримало магдебурзьке право у 1583 році. Наприкінці XVIIIст. (після поділу Польщі) кордон по Збручу розділив Тарноруду на два поселення - лівобережне (нині у Хмельницькій обл.) та правобережне (зараз у Тернопільській обл.). Нині у лівобережній Тарноруді проживає понад вісім сотень селян. Село належало до Волочиського району, а тепер - до Хмельницького.

У 1643 році коштом родини Сенявських на місці дерев'яного храму, спорудженого у ІІ половині XIV століття, було збудовано мурований костел, який освятив Кам'янецький єпископ Стефан Рупневський. 1754 року Чарторийські перебудовали храм у пізньобароковому стилі.

31200 Волочиськ,
вул. Незалежності, 1в,
+380 (3845) 366-53,
f.b.: 100021768071113

Po raz pierwszy Wołoczyska jako wieś Wołoczyszcze wspomniane są w akcie Podolskim książąt Zbaraskich z dnia 9 lipca 1463 roku. W 1557 roku książę Władysław Zbaraski otrzymał prawo na założenie w Wołoczyskach miasteczka. Od 1923 roku Wołoczyska jest centrum rejonu, status miasta otrzymało w 1970 roku. Населення - понад 19500 мешканців.

W 1722 roku kosztem Józefa Potockiego zbudowano tu drewniany kościół.

Kosztem kolejnych właścicieli Moszyńskich w latach 1823-1817 powstała murowana świątynia, którą poświęcił w 1817 roku biskup Jan Podgorodeński.

Władze sowieckie w 1936 roku zamknęły kościół i przebudowały go dla potrzeb fabryki detali elektrycznych. Dnia 18 maja 1993 roku dawną świątynię oddano katolikom. Dzięki staraniom ks. Sławomira Burakowskiego kościół częściowo odrestaurowano. Na drugim piętrze urządzono kaplicę під титулом св. Йосифа, Обручника Марії, gdzie w niedzielę odprawiane są Msze święte.