78278 Слобода

Село відоме у документах від 1646 року як Золотий Потік, пізніше згадувалось як містечко. 1722 року його мешканців звільнили від сторожової служби при Печеніжинському замку, внаслідок чого за ним закріпилась назва Слободи (Рунгурської). Від 70-х років ХІХст. Слобода поступово стала головним нафтодобувним осередком в Галичині і одним із найбільших в Європі. 1870 року у селі проживало 703 мешканців, 1880 року - 874, 1910 року - 1298, нині - більше тисячі осіб. 7 червня 1946 року Слободу Рунгурську перейменували на Слободу.

Вперше Слобода Рунгурська згадується у схематизмах Львівської архідієцезії приблизно у середині 70-х років ХІХст. разом із Ронгурами у складі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї, причому чисельність католиків латинського обряду тоді не перевищувала десятка осіб. У 1884 році тут вже було дві сотні вірних (переважно власники і працівники нафтовидобутку). І саме тоді з ініціативи місцевого промисловця Станіслав Щепановський на подарованій ним земельній ділянці коштом власників копалень та працівників збудували дерев'яну каплицю.

82166 Солонське

Перша згадка про Солонське походить з XV століття, проте тут було поселення ще у староруські часи, про що свідчить відкопане городище тих часів. Нинішнє населення - понад вісім сотень мешканців.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Знайдення Святого Хреста у Рихтичах.

У 1884 році завдяки коштам і зусиллям вікарія о. Андрія Курки у Солонському було збудовано дерев'яну філіальну каплицю, яку освятили наступного року. Мала вона лише один вівтар. У 1926 році було придбано та освячено три дзвони замість конфіскованих у Ісв. війну. 1929 року святиню відремонтовали завдяки зусиллям о. Т. Сапіти.

82166 Солонське

Перша згадка про Солонське походить з XV століття, проте тут було поселення ще у староруські часи, про що свідчить відкопане городище тих часів. Нинішнє населення - понад вісім сотень мешканців.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Знайдення Святого Хреста у Рихтичах.

Наприкінці першого десятиліття XXI століття збудована ще 1884 року дерев'яна філіальна каплиця стала непридатною для богослужінь, тому у 2010-2013 роках було споруджено новий дерев'яний костел.

78607 Смодна

Село Смодна вперше згадується у грамоті князя Свидригайла 1418 року. У 90-х роках XIX століття д-р Аполінарій Тарнавський заснував у селі оздоровчий заклад, який отримав неабияку популярність. У міжвоєнний період Смодна була частиною Косова. 1946 року колишній заклад Тарнавського відновили як санаторій 'Косів', що діє досі. У Смодні проживає понад 1800 мешканців.

На початку ХХ століття Смодна мала лише чотири десятки католиків латинського обряду, що належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Косові, проте зростаюча кількість пацієнтів закладу Тарнавського, серед яких було багато римо-католиків, спонукала до будівництва своєї святині. Філіальна дерев'яна каплиця на мурованому фундаменті в оздоровчому закладі Тарнавського постала його коштом 1900 року, а наступного, 1901 року її освятили.

Соколів

Соколів заснували на магдебурзькому праві 15 квітня 1511 року колишні руські бояри Дідушицькі, що стали католиками та отримали графський титул, на теренах присілка Соколівці їх 'родового гнізда' Дідушичів. У 1533, 1555, 1580, 1699 та 1704 роках містечко отримало від королів чергові привілеї. За винятком короткого часового проміжку Соколів аж до ІІ світової війни перебував у власності Дідушицьких. Його населення становили переважно поляки, євреї та німці. Містечко було знищене 1944 року, а його територію 1947 року приєднали до села Лани-Соколівські.

Перший дерев'яний костел у Соколові постав 1517 року коштом першого католика в родині Дідушицьких Івана (Яна), який 10 травня 1520 року фундував тут також парафію. Вже тоді цей храм мав титул св. Миколая. Проте його спалили татари у 1620-1621 роках. Наступна дерев'яна святиня була знищена у середині XVII століття під час козацьких війн. Третій дерев'яний костел збудували, ймовірно, у 80-х роках цього ж століття.

77753 Солотвин

Вперше згадується як Краснопіль у Галицькому літописі XIIст., є також згадка 1238 року. З розвитком соляного промислу назвали Солотвином, проте ще навіть у ХІХст. вживалась подвійна назва 'Краснопіль або Солотвин'. Від 1634 року був містечком. 1786 року тут проживало 1031 мешканців, 1921 року - майже три тисячі, у тому числі 70% українців і 10% поляків, 1939 року - 3250, з них 2010 українців, 320 поляків і 50 німців, нині - понад 3600 осіб. 1940 року Солотвин став селищем (міського типу) і райцентром, 1959 року увійшов до Богородчанського району, а 2020 року - до Івано-Франківського.

Перший дерев'яний костел у Краснополі-Солотвині та душпастирський осередок постали десь наприкінці 40-х - на початку 60-х років XVII століття. Місцевих римо-католиків обслуговували священники із парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Проте цей храм було зруйновано під час турецького нападу 1676 року.

48440 Сороки

Із стародавніх документів відомо, що село Сороки було засноване 15 грудня 1373 року. Воно також згадується у документах 1 січня 1457 року та 5 жовтня 1475 року. Нині у Сороках проживає понад тисяча мешканців, а належали вони до Городенківського району (тепер - Коломийський).

Ще наприкінці XVIII століття тут було лише дві родини римо-католиків, проте вже 1873 року їх чисельність становила майже 170 осіб. Саме тоді у Сороках коштом цих парафіян та при фінансовій допомозі з бернардинської парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, до якої вони належали, збудували дерев'яний костел та цього ж року його освятили.