81714 Нові Стрілища
Перша документальна згадка про Стрілища датується 1375 роком, згадуються також у 1416р., а вже 1417 року отримали магдебурзьке право. 1513 року місто відділилось від Стрілищ, які стали називати Старими Стрілищами, та отримало назву Нові Стрілища. 1880 року містечко мало 2400 мешканців, 1931 року - 1913, нині - понад вісім сотень. Селище (міського типу) було у 1940-1941 та 1944-1959 роках райцентром, потім увійшло до Жидачівського району, а від 2020 року - у Стрийському.
Парафію (і костел) Святого Духа фундував у Стрілищах 27 лютого 1444 року місцевий власник Прокіп Тептукович. У 1532 році її фінансово-майнове забезпечення збільшила Анна із Олеська, а 1581 року фундацію парафії відновила Софія Ходоровська. Очевидно, саме тоді і був збудований черговий храм, який архієпископ Ян Соліковський 1600 року називає новим. Проте вже у 1615 і 1623 роках парафія і її святиня згадуються як 'спустошені' внаслідок турецько-татарських нападів.
80533 Олесько
Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.
Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).
Капуцини прибули в Олесько 1733 року на запрошення Йосифа Жевуського, котрий у 1739 році надав їм фінансове забезпечення. Спочатку здійснювали душпастирство у невеликій каплиці поблизу будівництва костельно-монастирського комплексу, спорудженням якого займався о.-капуцин Анджей з Шидлівців (Мартин Добравський). Конвент, названий для увічнення пам'яті його засновників Йосифа та Антоніни на честь св. Йосифа та св. Антоніни, по своїй красі та оздобленню виявився найкращим поміж всіх капуцинських монастирів тодішньої Польщі. Костел, зокрема, було оздоблено гарними, масивними скульптурними композиціями, як зовні, так і з середини. Дата консекрації культової споруди невідома, проте це повинно було відбутись до 1751 року, коли у крипті храму відбулись перші поховання.
35800 Острог,
Семінарська, 2
Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.
3 квітня 1750 року місцевий землевласник Януш Сангушко пожертвував капуцинам земельну ділянку в Острозі під костельно-монастирський комплекс та землі поза містом. Спорудженням займався Самуель Лубківський, і спочатку він збудував невеличкі дерев'яні монастир і каплицю, а вже потім приступив до спорудження мурованих споруд за проектом придворного архітектора Сангушків Павла Фонтани. Проте вдалось йому збудувати лише монастир та розпочати спорудження святині.
81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а
У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.
Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.
48440 Сороки
Із стародавніх документів відомо, що село Сороки було засноване 15 грудня 1373 року. Воно також згадується у документах 1 січня 1457 року та 5 жовтня 1475 року. Нині у Сороках проживає понад тисяча мешканців, а належали вони до Городенківського району (тепер - Коломийський).
Ще наприкінці XVIII століття тут було лише дві родини римо-католиків, проте вже 1873 року їх чисельність становила майже 170 осіб. Саме тоді у Сороках коштом цих парафіян та при фінансовій допомозі з бернардинської парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, до якої вони належали, збудували дерев'яний костел та цього ж року його освятили.
31000 Старокостянтинів,
вул. Острозького, 45,
+380 (3854) 244-66,
f.b.: 1930356800552745
5 березня 1505 року вперше у документі згадується село Колищенці. На його землях 1561 року князь Костянтин Острозький заснував місто Костянтинів, яке цього ж року отримало магдебурзьке право. 1632 року його перейменували на Старокостянтинів, щоб не путати з іншим Костянтиновом (нині - Новокостянтинів). Був сотенним містом Української держави Богдана Хмельницького, від 1796 року - центром повіту, у радянські часи - райцентром, а 2020 року увійшоа до Хмельницького району. 1885 року тут проживало понад 18 тисяч мешканців, 1905 року - близько 17 тисяч, нині - майже 34 тисяч осіб.
Фундація костельно-монастирського комплексу капуцинів в Старокостянтинові місцевим власником князем Янушем Сангушко відбулась 13 липня 1750 року. 2 січня 1752 року о. Юзеф Голуховський з Луцька освятив хрест на місці його будівництва. 25 листопада 1752 року в невеличкому притулку поряд з дерев'яною капличкою оселились перші ченці. 9 лютого 1753 року о. Голуховський заклав та освятив наріжний камінь під спорудження костелу.
81340 Судова Вишня
Вперше Вишня згадується у Галицько-Волинському літописі 1230 роком, міські права отримала 1368 року. Від 1545р. тут проводились сесії перемишльського суду, тому Вишню стали називати Судовою, проте у документах ця назва зафіксована вперше лише 1741 року. У 1867р. стала центром повіту (до 1918 року). 1880 року мала 3983 мешканців, у тому числі 2013 українців, 1280 поляків і 674 німців, з яких 2362 були греко- і 458 римо-католиками; наприкінці 30-х років ХХст. - понад 5000, а нині - понад 6500. У 1939-1941 та 1944-1959рр. була райцентром, потім увійшла до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.
Францисканці-реформати прибули у Судову Вишню 1730 року на запрошення Яна Семенського, який надав їм кошти на костел і монастир. Цього ж року на землі, подарованій королем Августом ІІІ, було розпочато будівництво мурованого храму за проектом архітектора Павла Фонтани. У 1741 році єпископ-помічник Перемишльський Андрій Пруський консекрував святиню, яка мала сім вівтарів. У 1852 року розпочався культ чудодійного образу св. Антонія Падуанського з вівтаря, присвяченого цьому святому. Відтак Судова Вишня стала значним паломницьким центром, який відвідували чисельні прочани під час відпусту 13 червня.
44731 Устилуг
Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. На початку 90-х років XIXст. у містечку проживало 1666 мешканців, 1906 року - 4177, 1921 року - 3728, нині місто має понад дві тисячі осіб. У 1940-1956рр. було райцентром.
У 1745 році місцева власниця Роза Розалія Поцейова із Загоровських уклала фундаторський акт про виділення коштів на будівництво в Устилузі костельно-монастирського комплексу францисканців-капуцинів - першого на Волині. І вже наступного року сюди прибули перші ченці. Спорудження їхніх будівель розпочалось 11 травня 1751 року. 16 травня цього ж року між фундаторкою та архітектором Павлом Фонтаною було укладено угоду, яка регламентувала весь будівельний процес, загальною вартістю 120 тисяч злотих із поквартальною оплатою.
77011 Фрага
Фрага вважається заснованою 1460 року. У XVI - XIX століттях інколи згадується як містечко. У другій половині XIXст. була вже селом, в якому 1881 року проживало 546 мешканців (перважно українців), 1939 року Фрагу населяло 910 осіб, у тому числі 800 українців і 100 поляків, нині ж її населення - близько шести з половиною сотень мешканців. У 1946-1993 роках село називалось Ягодівкою. Входило до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.
Перша фразька невелика святиня, що стояла на горбі (на місці об'явлень Матері Божої), згадується 1593 року. 1682 року місцевий власник Станіслав Яблоновський оселив при цьому (чи черговому) храмі оо.-бернардинів, які збудували поряд дерев'яний монастир, проте лише 7 лютого 1700 року підписав акт надання Фраги бернардинам.
47301 Чорний Ліс
Село Чорний Ліс виникло у 80-х роках XIX століття, а його першим поселенцем вважають українця Максима Олещука, одруженого на полячці Марії (мали 8 синів, записаних українцями, та 5 дочок польської національності). Нині тут проживає півтори сотні селян.
Католики латинського обряду села належали до парафії св. Антонія у Збаражі. У 1912-1913 роках коштом австрійської влади та збаразьких бернардинів споруджено муровану філіальну неоготичну каплицю на земельній ділянці, подарованій родиною Плавуцьких. 1913 року каплицю освячено під титулом св. Анни. У вересні 1930 року каплицю знову було освячено (можливо, після дооснащення чи ремонту), але вже під титулом Марії Сєвної.
Костели і каплиці України