21000 Вінниця,
вул. Соборна, 12,
+380 (432) 35-02-21,
www: vinkap.net,
f.b.: VinkapCappuccini

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

У 1746 році на запрошення вінницького старости Людовіка Калиновського до Вінниці приїхали перші брати-капуцини, щоб заснувати тут монастир. Спорудження сучасного монастирського мурованого храму у стилі тосканського бароко було завершено 1761 року, коли його консекрував 18 лютого єпископ Луцький Антоній Еразм Воллович. У 1874-1884 роках настоятелем служив майбутній єпископ Кирило Любовидзький. 1888 року царський уряд змусив капуцинів залишити свій останній монастир в Україні. Служити у храмі дозволили тільки дієцезільним священникам.

44700 Володимир,
вул. Ковельська, 1

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Перший парафіяльний дерев'яний костел у Володимирі постав ще у другій половині XIVст., обслуговувався домініканцями і мав титул Пресвятої Діви Марії, а перший парафіяльний дерев'яний храм свв. Йоахима i Анни збудували 1554 року з фундації княжни Анни Збаразької, проте він (чи черговий дерев'яний) згорів 1736 року.

82100 Дрогобич,
Козловського, 57

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

У 1914 році у Дрогобичі з ініціативи настоятеля місцевої парафії св. Варфоломія о. Яна Шалайки за проектом міського будівничого Францішка Єллонка при дитячому виховному закладі св. Ядвіги, яким опікувались сс.-серафітки, розпочали будівництво костелу, але його перервала І світова війна.

32400 Дунаївці,
вул. Красінських, 24

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

В Дунаївцях від початку XVIIст. вже існував парафільний костел св. Архангела Михаїла, проте 1750 року місцевий власник Йосиф Потоцький запропонував збудувати ще й храм (і монастир) для капуцинів. У березні наступного року обрали земельну ділянку, а 24 квітня цього ж року єпископ Миколай Дембовський повідомив про заснування капуцинського костельно-монастирського комплексу. Хоча фундатор невдовзі помер, проте його син Станіслав підтвердив фундаційні зобов'язання щодо капуцинів.

31635 Збриж

У 1565 році на землях сіл Ярослав та Хорівці, відомих у джерелах із ІІ половини XV століття, Лянцкоронськими було засновано містечко з назвою 'Нове-Бржезьє' (вони писались 'з Бржезья'), яка поступово перетворилась на 'Збриж'. 1629 року поселення отримало магдебурзьке право. 1793 місто розділив кордон по Збручу - більша частина відійшла до Російської імперії. Нині Збриж є селом, в якому проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Належало до Чемеровецького району, а тепер - до Кам'янець-Подільського.

Родина власників містечка Тарло фундувала у ньому костельно-монастирський комплекс капуцинів, що було затверджено 13 квітня 1744 року Кам'янець-Подільським єпископом Миколаєм Дембовським. Ченці оселились поряд із дерев'яною каплицею свв. Антонія та Йоана Непомуцького. Урочисте внесення Пресвятих Дарів до каплиці відбулось 1 серпня 1744 року. 14 червня 1749 року закладено наріжний камінь під будівництво монастиря, а 23 квітня 1753 року єпископ Миколай Дембовський освятив наріжний камінь храму. Проте спорудження комплексу затягнулось, а після смерті фундатора у 1772 році капуцинам довелось продовжувати його власним коштом.

23714 Куна

Куна існувала, принаймні, з XVст. чи навіть раніше, була надана Івану Слупичу литовськими князями Свидригайлами, проте вважається заснованою лише 1575 року. Згадується також 1595 року. Була містечком і центром волості. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало 1700 мешканців, 1893 року - 1506, 1905 року - 2032, нині - майже 1600 осіб.

Фундацію костельно-монастирського комплексу францисканців-капуцинів у Куні підписав 13 листопада 1773 року місцевий власник Захарій Ярошинський, отримавши в травні 1772 року згоду на неї єпископа Фелікса Турського, ординарія Луцької дієцезії, до якої тоді належали ці землі. Перші ченці оселились тут в тимчасовому дерев'яному будинку з каплицею ще у травні 1773 року. Тоді ж було засновано також і парафію.

80550 Куткір

Вперше Куткір згадується в документах 1475 року. Засноване тут 1727 року місто Мар'янів вже 1754 року знову називалось Куткором та згодом втратило міські права. 1880 року у селі проживало 819 мешканців, понад третина яких була римо-католиками, нині - близько 960 осіб. Село входило до Буського рацону, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Перший місцевий (дерев'яний) костел під титулом св. Юрія і Матері Божої було збудовано у 1719-1725 роках коштом засновника міста Юрія Антонія Лончинського. Проте ще навіть 1725 року, коли фундатор отримав для нього образ Матері Божої Сніжної із єзуїтського монастиря у Любліні, храму бракувало оснащення. Душпастирювали у Куткорі почергово домініканці, тринітарії та кармеліти босі (у 30-х роках тут служив також дієцезіальний священник о. Антоній Внуковський).

79058 Львів,
вул. Замарстинівська, 134

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Наприкінці XIV століття майбутні замарстинівські землі придбав міщанин Андреас Зоммерштайн, котрий згодом спорудив тут маєток Зоммерштайнгоф. Німецька назва поступово трансформувалось у «Замарстинів». Село вважається заснованим 1423 року. До складу Львова увійшло 10 квітня 1930 року.

Місцеві римо-католики належали до львівської парафії св. Мартина. 1903 року архієпископ Йосиф Більчевський розпорядився виокремити це село із парафії з утворенням тут душпастирського осередку, опікуватись яким доручив францисканцям-капуцинам. Рада гміни Замарстинів виділили для цього земельну ділянку. 19 травня 1904 року настоятель парафії св. Мартина офіційно передав замарстинівську частину парафії оо.-капуцинам. Цього ж року було освячено наріжні камені під монастир (3 червня) та тимчасову дерев'яну каплицю (12 червня), яку освятили вже 31 липня.

44200 Любешів,
вул. Незалежності, 95

Перша писемна згадка про Любешів від 18 вересня 1484 року. У 1693 році поселення отримало статус містечка. А 18 січня 1940 року було створено Любешівський район у складі Волинської області, центром якого став Любешів. Проживає у ньому майже 5800 мешканців.

У 1756 році родина власників Любешева Чернецьких склала пожертвування на осередок оо.-капуцинів, які прибули 5 травня цього ж року до Любешева. Єпископ Антоній Воллович 15 серпня 1756 року освятив наріжний камінь під будівництво храму і монастиря, яке розпочалось 1761 року. Спорудження припинилось у 1774 році, коли помер фундатор Ян Чернецький, і завершилось аж у 1786 році, коли єпископ Ян Каховський освятив храм під титулом св. Франциска Асизького.

77181 Маріямпіль

Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

У 1736-1738 роках у Маріямполі постав, в основному, костел Пресвятої Трійці парафії, перенесеної 1726 року із Делієва, а 1742 року місцевий власник Ян Яблоновський фундував тут також монастир капуцинів (24 січня архієпископ Миколай Вижицький схвалив цю фундацію, а 20 квітня було підписано фундаційний акт). Спочатку капуцинські будівлі були дерев'яними.