82100 Дрогобич,
Козловського, 57

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

У 1914 році у Дрогобичі з ініціативи настоятеля місцевої парафії св. Варфоломія о. Яна Шалайки за проектом міського будівничого Францішка Єллонка при дитячому виховному закладі св. Ядвіги, яким опікувались сс.-серафітки, розпочали будівництво костелу, але його перервала І світова війна.

32400 Дунаївці,
вул. Красінських, 24

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

В Дунаївцях від початку XVIIст. вже існував парафільний костел св. Архангела Михаїла, проте 1750 року місцевий власник Йосиф Потоцький запропонував збудувати ще й храм (і монастир) для капуцинів. У березні наступного року обрали земельну ділянку, а 24 квітня цього ж року єпископ Миколай Дембовський повідомив про заснування капуцинського костельно-монастирського комплексу. Хоча фундатор невдовзі помер, проте його син Станіслав підтвердив фундаційні зобов'язання щодо капуцинів.

23714 Куна

Куна існувала, принаймні, з XVст. чи навіть раніше, була надана Івану Слупичу литовськими князями Свидригайлами, проте вважається заснованою лише 1575 року. Згадується також 1595 року. Була містечком і центром волості. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало 1700 мешканців, 1893 року - 1506, 1905 року - 2032, нині - майже 1600 осіб.

Фундацію костельно-монастирського комплексу францисканців-капуцинів у Куні підписав 13 листопада 1773 року місцевий власник Захарій Ярошинський, отримавши в травні 1772 року згоду на неї єпископа Фелікса Турського, ординарія Луцької дієцезії, до якої тоді належали ці землі. Перші ченці оселились тут в тимчасовому дерев'яному будинку з каплицею ще у травні 1773 року. Тоді ж було засновано також і парафію.

80550 Куткір

Вперше Куткір згадується в документах 1475 року. Засноване тут 1727 року місто Мар'янів вже 1754 року знову називалось Куткором та згодом втратило міські права. 1880 року у селі проживало 819 мешканців, понад третина яких була римо-католиками, нині - близько 960 осіб. Село входило до Буського рацону, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Перший місцевий (дерев'яний) костел під титулом св. Юрія і Матері Божої було збудовано у 1719-1725 роках коштом засновника міста Юрія Антонія Лончинського. Проте ще навіть 1725 року, коли фундатор отримав для нього образ Матері Божої Сніжної із єзуїтського монастиря у Любліні, храму бракувало оснащення. Душпастирювали у Куткорі почергово домініканці, тринітарії та кармеліти босі (у 30-х роках тут служив також дієцезіальний священник о. Антоній Внуковський).

44200 Любешів,
вул. Незалежності, 95

Перша писемна згадка про Любешів від 18 вересня 1484 року. У 1693 році поселення отримало статус містечка. А 18 січня 1940 року було створено Любешівський район у складі Волинської області, центром якого став Любешів. Проживає у ньому майже 5800 мешканців.

У 1756 році родина власників Любешева Чернецьких склала пожертвування на осередок оо.-капуцинів, які прибули 5 травня цього ж року до Любешева. Єпископ Антоній Воллович 15 серпня 1756 року освятив наріжний камінь під будівництво храму і монастиря, яке розпочалось 1761 року. Спорудження припинилось у 1774 році, коли помер фундатор Ян Чернецький, і завершилось аж у 1786 році, коли єпископ Ян Каховський освятив храм під титулом св. Франциска Асизького.

79058 Львів,
вул. Замарстинівська, 134

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Наприкінці XIV століття майбутні замарстинівські землі придбав міщанин Андреас Зоммерштайн, котрий згодом спорудив тут маєток Зоммерштайнгоф. Німецька назва поступово трансформувалось у «Замарстинів». Село вважається заснованим 1423 року. До складу Львова увійшло 10 квітня 1930 року.

Місцеві римо-католики належали до львівської парафії св. Мартина. 1903 року архієпископ Йосиф Більчевський розпорядився виокремити це село із парафії з утворенням тут душпастирського осередку, опікуватись яким доручив францисканцям-капуцинам. Рада гміни Замарстинів виділили для цього земельну ділянку. 19 травня 1904 року настоятель парафії св. Мартина офіційно передав замарстинівську частину парафії оо.-капуцинам. Цього ж року було освячено наріжні камені під монастир (3 червня) та тимчасову дерев'яну каплицю (12 червня), яку освятили вже 31 липня.

77181 Маріямпіль

Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

У 1736-1738 роках у Маріямполі постав, в основному, костел Пресвятої Трійці парафії, перенесеної 1726 року із Делієва, а 1742 року місцевий власник Ян Яблоновський фундував тут також монастир капуцинів (24 січня архієпископ Миколай Вижицький схвалив цю фундацію, а 20 квітня було підписано фундаційний акт). Спочатку капуцинські будівлі були дерев'яними.

80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Капуцини прибули в Олесько 1733 року на запрошення Йосифа Жевуського, котрий у 1739 році надав їм фінансове забезпечення. Спочатку здійснювали душпастирство у невеликій каплиці поблизу будівництва костельно-монастирського комплексу, спорудженням якого займався о.-капуцин Анджей з Шидлівців (Мартин Добравський). Конвент, названий для увічнення пам'яті його засновників Йосифа та Антоніни на честь св. Йосифа та св. Антоніни, по своїй красі та оздобленню виявився найкращим поміж всіх капуцинських монастирів тодішньої Польщі. Костел, зокрема, було оздоблено гарними, масивними скульптурними композиціями, як зовні, так і з середини. Дата консекрації культової споруди невідома, проте це повинно було відбутись до 1751 року, коли у крипті храму відбулись перші поховання.

35800 Острог,
Семінарська, 2

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

3 квітня 1750 року місцевий землевласник Януш Сангушко пожертвував капуцинам земельну ділянку в Острозі під костельно-монастирський комплекс та землі поза містом. Спорудженням займався Самуель Лубківський, і спочатку він збудував невеличкі дерев'яні монастир і каплицю, а вже потім приступив до спорудження мурованих споруд за проектом придворного архітектора Сангушків Павла Фонтани. Проте вдалось йому збудувати лише монастир та розпочати спорудження святині.

31000 Старокостянтинів,
вул. Острозького, 45,
+380 (3854) 244-66,
f.b.: 1930356800552745

5 березня 1505 року вперше у документі згадується село Колищенці. На його землях 1561 року князь Костянтин Острозький заснував місто Костянтинів, яке цього ж року отримало магдебурзьке право. 1632 року його перейменували на Старокостянтинів, щоб не путати з іншим Костянтиновом (нині - Новокостянтинів). Був сотенним містом Української держави Богдана Хмельницького, від 1796 року - центром повіту, у радянські часи - райцентром, а 2020 року увійшоа до Хмельницького району. 1885 року тут проживало понад 18 тисяч мешканців, 1905 року - близько 17 тисяч, нині - майже 34 тисяч осіб.

Фундація костельно-монастирського комплексу капуцинів в Старокостянтинові місцевим власником князем Янушем Сангушко відбулась 13 липня 1750 року. 2 січня 1752 року о. Юзеф Голуховський з Луцька освятив хрест на місці його будівництва. 25 листопада 1752 року в невеличкому притулку поряд з дерев'яною капличкою оселились перші ченці. 9 лютого 1753 року о. Голуховський заклав та освятив наріжний камінь під спорудження костелу.