АНТОНІВ. Колишня каплиця без титулу (193?). Тернопільська обл., Чортківський р-н

48544 Антонів

У польських джерелах заснування села Антонів датують початком XIX століття і пов'язують із його власником Антоном Лянцкоронським, тоді як в українських вважають, що село вперше згадується наприкінці XVIII століття. У другій половині XIXст. тут проживало близько півтисячі мешканців, з них дві сотні (переважно переселенці-мазури із Польщі) були римо-католиками. Наступного століття до ІІсв. війни чисельність селян становила сім-вісім сотень, а нині - лише трохи більше трьох сотень.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у розташованому поряд містечку Товсте. Відомо, що станом на 1936 рік, коли їх кількість зросла до 240 вірних, схематизм Львівської архідієцезії подає каплицю в Антонові як таку, що ще знаходиться в процесі будівництва. Ймовірно, що до ІІ світової війни її не встигли впорядкувати, оснастити та освятити.

АНТОНІВ. Колишня каплиця-усипальниця без титулу {Підгорських} (1811). Київська обл., Білоцерківський р-н

09052 Антонів

У давньоукраїнські часи тут було місто Розволожжя, яке після руйнування татаро-монголами стало селом із такою ж назвою, проте як Антонів вперше згадується 1471 року. Було містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії знову стало селом. 1880 року в Антонові проживало 2115 мешканців, з яких лише 32 були католиками, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Сквирського району, а від 2020 року - до Білоцерківського.

Нечисленні католики латинського обряду Антонова належали до парафії св. Архангела Михаїла у Володарці. Наприкінці 1800 - на початку 1810 років родина Підгорських, яка від 1771 року аж до 1917 року володіла селом, збудувала на місцевому цвинтарі муровану каплицю-усипальницю.

БАВОРІВ. Колишня замкова каплиця без титулу (1759). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Вперше мурована замкова каплиця у Баворові згадується у 1600 році, а 1666 року занотовано пошкодження козаками поховань Баворовських і Збараських, що знаходились у ній. Настоятель місцевої парафії св. Вацлава звершував у цьому храмі богослужіння кожних середи і п'ятниці.

БАВОРІВ. Колишня цвинтарна каплиця без титулу (185?). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Католицьке кладовище у Баворові місцевої парафії св. Вацлава є одним із найстаріших на Тернопільщині і постало не пізніше 1805 року. Там, зокрема, серед збережених могил початку ХІХ століття є також пам'ятник баворівському настоятелю о. Антонію Соєцькому, який помер 1815 року, проте цвинтарна каплиця була збудована, ймовірно, десь на початку другої половини цього століття.

БАРАНІВКА. Колишня каплиця без титулу (1908 - 1909). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47516 Баранівка

Баранівка вперше письмово згадується 1441 року у книгах галицького суду, є також згадка у документах 1469 року. У 80-х роках ХІХ століття нараховувала понад 380 селян, з них приблизно по 175 римо- та греко-католиків, нині ж у селі проживає понад дві сотні мешканців. Належало до Береженського району, а від 19 липня 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Баранівки спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У 1908-1909 роках у селі коштом вірян та, ймовірно, місцевих власників Потоцьких було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1910 року. Поруч із храмом постала також мурована дзвіниця.

БАРАШІ. Каплиця cв. Антонія Падуанського (2008). Житомирська обл., Звягельський р-н

11255 Бараші,
вул. Героїв Майдану, 18

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

Колишній дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах, споруджений 1795 року, знищила радянська влада 1935 року, тому вірянам довелось шукати іншу будівлю, придатну для облаштування в ній каплиці.

БАРТАТІВ. Колишня каплиця Пресвятої Трійці (1911 - 1924). Львівська обл., Львівський р-н

81551 Бартатів

Вперше це поселення під назвою 'Бартольтова корчма' згадується 1433 року як королівський подарунок Львівській архідієцезії, а 1 жовтня 1442 року за проханням архієпископа Яна Одровонжа село перевели на німецьке (магдебурзьке) право. Бартатів залишався власністю архідієцезії аж до ХХ століття. Нині у селі проживає понад сім сотень мешканців. Входило воно до Городоцького району, а від 2020 року - до Львівського.

Місцеві римо-католики, яких у селі у 80-х роках ХІХ століття було майже три сотні (греко-католиків - понад чотири сотні), належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Оброшиному. На початку ХХ століття за фінансової підтримки архієпископа Йосифа Більчевського у Бартатові розпочали спорудження мурованої філіальної каплиці. Будівництвом керував інженер Томаш Кшивородзький. Спорудження святині, в основному, завершилось 1911 року, проте внаслідок браку коштів будівельні та оздоблювальні роботи продовжувались ще довго.

БАШТАНКА. Каплиця Божого Милосердя (200?). Миколаївська обл., Баштанський р-н

56100 Баштанка,
вул. Миколаївська, 2
+380 (51) 582-51-29

Заснували Баштанку на початку XIX століття переселенці із Полтавщини та Чернігівщини, і називалась вона до 1928 року Полтавкою. Статус міста отримала 1987 року, є районним центром з населенням понад 12 тисяч мешканців.

Із 1997 року сюди стали приїжджати оо.- христосівці із парафії в. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Миколаєві, богослужіння проводили у приватному будинку. Протягом кількох років вони згуртували тут спільноту вірян та допомогли зареєструвати місцеву парафію. Завдяки фінансовій допомозі тодішнього єпископа- помічника Кам'янець-Подільського Леона Дубравського OFM у Баштанці було придбано будинок на околиці міста, в якому і облаштували каплицю.

БЕРЕГОВО - Ардово, Чопівка (Берегсас). Каплиця цвинтарна св. Емеріха (Імре) (1907). Закарпатська обл., Берегівський р-н

90200 Берегово,
вул. Перені, 5а

Місто Лампертаза (Lamperthaza) було засноване 1063 року принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели І. 1247 році для відбудови міста після руйнування військами хана Батия король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії. У 1271 року місто стало центром комітату Берег, у 1342 році отримало статус вільного королівського міста, а 1396 року Березький комітат з центром у Лампертсасі був подарований подільському князеві Феодору Корятовичу. 1504-го вперше з'являється назва Берегсас (Beregszasz). 1946 року отримало статус міста та центру округи, від 1953 року - районний центр. Населення нині - майже 24 тисячі мешканців.

Село Чопівка (Чепівка) приєднали до Берегова 1958 року, а в історичних документах воно називалось як Ордов (1332р.), Ордо (1347р.), Заазордо (1480р.) та Ардо (1550р.). Ця назва походить від угорського слова «ердо» - ліс (місцеві мешканці століттями працювали в наколишніх королівських лісах). У XIXст. поселення спочатку мало назву Берегсасвейг, проте 1887 року вже фігурує в документах як Вейгардо, а з 1913 року - Берегардо.

БЕРЕЖАНИ - Хатки. Колишня каплиця без титулу (1891). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47501 Бережани,
вул. Хатки

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

У Хатках, які спочатку були селом, а потім стали передмістям Бережан, проживали окрім українців також заможні польські родини та поляки-працівники залізниці, які, переважно, були римо-католиками. І належали вони до парафії у Бережанах. А парафіяльні записи щодо місцевих вірян існували, принаймні, від 1777 року.

Фільми

Статус