81500 Городок,
вул. Львівська

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На Львівському передмісті Городка, на теренах парафії Воздвиження Святого Хреста, принаймні, від 1717 року існував дерев'яний костел св. Варвари, який вже 1762 року вважався дуже занедбаним. Остання згадка про нього датується 1818 роком. На його місці не пізніше середини ХІХ століття збудували муровану каплицю св. Варвари. Вона вважалась цвинтарною, бо навколо колишнього храму було кладовище, проте пізніше стали хоронити на новому місці, де постала інша цвинтарна каплиця - св. Розалії.

11560 Горщик,
вул. Героїчна, 37

Поселення Горщик вже існувало, принаймні, 1650 року, бо тоді було позначене на карті боліт Полісся Даніеля Цвікера. 1906 року тут проживало понад півтисячі мешканців, а нині його населення складає 2400 осіб.

Раніше місцеві католики латинського обряду належали до парафії в Ушомирі, проте своєї святині не мали. Від 1990 року до них приїжджав о. Амброзій Міцкевич із Бердичева та звершував богослужіння в будинку родини Мостович. 22 лютого 1992 року в Горщику було зареєстровано парафію, і о. Амброзій став її першим настоятелем.

80511 Грабова

Село Грабова вважається заснованим на переломі XV - XVI століть. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало 912 мешканців, з яких 512 були римо- і 352 греко-католиками, нині ж його населення складає лише чотири сотні осіб. Грабова входила до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Буську. В середині ХІХ століття їх чисельність перевищувала сім сотень, через якийсь час становила понад вісім сотень, проте пізніше значно зменшилась (ймовірно, через те, що з Грабової виділилось кілька присілків в якості самостійних поселень).

82634 Гребенів

Гребенів вперше письмово згадується у XVI столітті, хоча поселення пов'язують із битвою у 1015 році між військами князів Святополка І і Святослава Володимировича (останній загинув та був тут похований). 1869 року у селі проживало десь 230 мешканців. У 20-х - 30 роках ХХ століття Гребенів завдяки місцевим мінеральним водам став популярним курортом, де відпочивало і лікувалось близько 2500 осіб за сезон, нині ж він нараховує майже шість сотень селян. Входив до Сколівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Римо-католики Гребенова належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Сколему стрийського деканату. Лише на початку 30-х років ХХ століття, коли внаслідок зростаючої популярності курорту збільшилась кількість відпочивальників-католиків, а чисельність місцевих вірян майже досягла чотирьох десятків, було прийнято рішення щодо спорудження філіального дерев'яного костелу на мурованому фундаменті.

45095 Грушівка

У 1882 році кілька десятків (можливо, близько сімдесяти) польських родин із Мазовії закупили у місцевих власників Мікуловських частину лісу поблизу села Грушівка, де заснували поселення Засмики. У другій половині 1943 року - першій половині 1944 року село стало базою формування 27 Волинської дивізії піхоти Армії Крайової, яка пізніше вийшла із Засмик, а польське населення репатріювали до Польщі. Нині Засмики є частиною невеликого села Грушівка, в якому проживає менше двох сотень мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Анни у Ковелі і своєї святині не мали. 1927 року в Засмиках сформували самостійну парафію, виділивши її із ковельської, та, ймовірно, розпочали будівництво свого костелу (можливо, при цьому послуговувались тимчасовою каплицею).

80520 Гута

Вважається, що поселення вже існувало, принаймні, 1600 року. 18 липня 1946 назва Гута Полонична була змінена на Гута. Нині тут проживає близько 240 мешканців. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду Гути спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Буську, а від 1864 року їх село у схематизмах Львівської архідієцезії вже подається у складі парафії св. Станіслава єп. мч. у Топорові (причому, під назвою Гута Полонична). Їх чисельність від середини ХІХ століття до середини 30-х років ХХ століття зросла від менше двох сотень вірних до понад чотирьох сотень.

82443 Дашава

Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому нині проживає близько 2400 мешканців.

Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків, що наприкінці ХІХ століття налічувала менше сотні вірних, належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс разом із земельною ділянкою, і 1904 року в цих господарських будівлях на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о. Тшопінського при допомозі салезіанців було добудовано муровану каплицю, яка мала бути тимчасовою, проте залишилась єдиною діюючою святинею аж до ІІ світової війни.

81730 Дем'янка-Наддністрянська

Села Дем'янка-Наддністрянська та Дем'янка-Лісна раніше були одним документально відомим, принаймні, від 1673 року поселенням, розділеним річкою Дністер. 1880 року тут (в обох селах) проживало 612 мешканців (427 греко-католиків, 123 римо-католиків). Нині Дем'янка-Наддністрянська має понад 220 селян. Входила до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Католики латинського обряду Дем'янки-Наддністрянської, як і Дем'янка-Лісної, належали до кармелітської парафії Пресвятої Трійці в Роздолі. На початку ХХ століття їх чисельність в обох селах становила разом близько 190 вірних, причому в Дем'янці-Наддністрянській було на двадцять вірян більше. Саме тоді тут коштом місцевих власників родини Відаєвічів постала філіальна мурована каплиця, будівництво якої завершили 1904 року, а освятили її 1907 року.

12422 Дениші

Село Дениші відоме із XVIII століття, колись називалось Дунаєць. У 1906 році у ньому проживало 586 мешканців, нині тут мешкає понад 1100 осіб.

Місцеві католики латинського обряду, принаймні, від 1790 року належали до парафії св. Казимира у Троянові та, не маючи власної святині, відвідували дерев'яний парафіяльний костел, споруджений в середині XVIII століття. У радянські часи та в пострадянський період вони користувались кафедральним собором св. Софії у Житомирі.

48531 Джурин

Перша письмова згадка про Джурин датується 1607 роком, проте село є старшим, про що може свідчити заснування наприкінці XVI століття Джуринської Слобідки. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало 1101 мешканців, які були католиками візантійського (973) та латинського (46) обрядів (решта - євреї), а нині чисельність населення складає понад 1100 осіб.

Римо-католики Джурина спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, а із створенням 1904 року систематизованої парафіяльної експозитури у Джуринській Слобідці перейшли до неї. У 1910 році, коли кількість вірян перевищила півтори сотні, завдяки зусиллям місцевого мешканця Михаїла Шушкевича у Джурині було закладено фундамент майбутньої філіальної мурованої святині. 18 серпня 1912 року її наріжний камінь освятив бучацький декан та настоятель о. Станіслав Громницький.