80520 Гута

Вважається, що поселення вже існувало, принаймні, 1600 року. 18 липня 1946 назва Гута Полонична була змінена на Гута. Нині тут проживає близько 240 мешканців. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду Гути спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Буську, а від 1864 року їх село у схематизмах Львівської архідієцезії вже подається у складі парафії св. Станіслава єп. мч. у Топорові (причому, під назвою Гута Полонична). Їх чисельність від середини ХІХ століття до середини 30-х років ХХ століття зросла від менше двох сотень вірних до понад чотирьох сотень.

82443 Дашава

Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому нині проживає близько 2400 мешканців.

Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків, що наприкінці ХІХ століття налічувала менше сотні вірних, належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс разом із земельною ділянкою, і 1904 року в цих господарських будівлях на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о. Тшопінського при допомозі салезіанців було добудовано муровану каплицю, яка мала бути тимчасовою, проте залишилась єдиною діюючою святинею аж до ІІ світової війни.

81730 Дем'янка-Наддністрянська

Села Дем'янка-Наддністрянська та Дем'янка-Лісна раніше були одним документально відомим, принаймні, від 1673 року поселенням, розділеним річкою Дністер. 1880 року тут (в обох селах) проживало 612 мешканців (427 греко-католиків, 123 римо-католиків). Нині Дем'янка-Наддністрянська має понад 220 селян. Входила до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Католики латинського обряду Дем'янки-Наддністрянської, як і Дем'янка-Лісної, належали до кармелітської парафії Пресвятої Трійці в Роздолі. На початку ХХ століття їх чисельність в обох селах становила разом близько 190 вірних, причому в Дем'янці-Наддністрянській було на двадцять вірян більше. Саме тоді тут коштом місцевих власників родини Відаєвічів постала філіальна мурована каплиця, будівництво якої завершили 1904 року, а освятили її 1907 року.

12422 Дениші

Село Дениші відоме із XVIII століття, колись називалось Дунаєць. У 1906 році у ньому проживало 586 мешканців, нині тут мешкає понад 1100 осіб.

Місцеві католики латинського обряду, принаймні, від 1790 року належали до парафії св. Казимира у Троянові та, не маючи власної святині, відвідували дерев'яний парафіяльний костел, споруджений в середині XVIII століття. У радянські часи та в пострадянський період вони користувались кафедральним собором св. Софії у Житомирі.

48531 Джурин

Перша письмова згадка про Джурин датується 1607 роком, проте село є старшим, про що може свідчити заснування наприкінці XVI століття Джуринської Слобідки. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало 1101 мешканців, які були католиками візантійського (973) та латинського (46) обрядів (решта - євреї), а нині чисельність населення складає понад 1100 осіб.

Римо-католики Джурина спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, а із створенням 1904 року систематизованої парафіяльної експозитури у Джуринській Слобідці перейшли до неї. У 1910 році, коли кількість вірян перевищила півтори сотні, завдяки зусиллям місцевого мешканця Михаїла Шушкевича у Джурині було закладено фундамент майбутньої філіальної мурованої святині. 18 серпня 1912 року її наріжний камінь освятив бучацький декан та настоятель о. Станіслав Громницький.

78354 Джурів

Першу письмову згадку про село містить документ короля Владислава від 29 червня 1394 року, а отже село існувало ще раніше, згадується також 28 квітня 1461 року. 1880 року тут проживало 2151 мешканців, переважну більшість яких становили українці, нині - майже 1700 осіб. Джурів входив до Снятинського району, а від 2020 року є частиною Коломийського.

Католики латинського обряду Джурова, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише трохи більше півсотні, належали до парафії Пресвятої Трійці у Заболотові, а наприкінці цього століття їх кількість перевищила дві сотні вірян.

48650 Дзвиняч

Перша писемна згадка про село датується 1517 роком, згадується також у 1566, 1612, 1636 та 1656 роках (називалось також Звиняче і Дзвиняче). 1791 року тут проживало 1641 мешканців, 1880 року - 1347 (переважно - українців), 1900 року - 1859, 1910 року — 1730, 1921 року - 1641, у тому числі 1340 українців і 290 поляків, 1931 року - 1730, нині - понад тисяча осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

У 1791 році згадується мурований костел у Дзвинячі, фундований Антонієм Х(о/а)нановським та споруджений, вочевидь, раніше, який того ж, 1791 року перетворили на церкву. За іншою інформацією, цей костел віддали греко-католикам місцеві власники (Вартановичі), оскільки католиків візантійського обряду у селі було набагато більше, ніж латинського. У будь-якому випадку, цей храм вже не належав римо-католикам, принаймні, від 1861 року. Нині він є церквою Успіння Пресвятої Богородиці Православної Церкви України.

48755 Дзвинячка

Поселення вперше документально згадується 1431 року, є згадка також 1442 року, проте під нинішньою назвою виступає значно пізніше. 1880 року в Дзвинячці проживало 1037 мешканців (переважна більшість - українці), 1900 року - 1345, 1921 року - 740, 1931 року - 785, нині - понад 100 осіб. У 1964-1991 роках називалась Комунарівкою. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Дзвинячки належали до парафії cв. Генріха, сповідника та послуговувались дворовою каплицею місцевих власників Кеншицьких-Козебродських, на запрошення яких від 1883 року у селі проживав (після заслання в Росію) в якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський.

8116? Диб'янки

У невеличкому селі Диб'янки сьогодні проживає менше трьох десятків мешканців.

Невелика римсько-католицька громада села до ІІ світової війни належала до парафії в. Станіслава єп. мч. у Щирці. Наприкінці 30-х років ХХ століття тут було збудовано муровану філіальну каплицю. Проте після війни цю каплицю за вказівкою радянської влади розібрали, а цеглу використали на спорудження стайні місцевого колгоспу.

У 2000-2004 роках у селі збудували нову муровану каплицю на місці колишньої. 11 вересня 2004 року її освятив єпископ Мар'ян Бучек.

77141 Дитятин

Першу письмову згадку про Дитятин містить грамота короля Владислава ІІ Ягайла від 10 березня 1424 року, якою село перейшло у довічне володіння львівських архієпископів. 1430 року Дитятин отримав магдебурзьке право; принаймні, у 1594-1615рр. згадувався як місто, але у другій половині XVIIст. втратив цей статус. На початку 80-х років ХІХст. мав 673 мешканців (475 греко- і 105 римо-католиків), 1939 року - 1210 (переважну більшість становили українці), а нині - лише півтисячі. Під час польсько-більшовицької війни 16 вересня 1920 року поблизу відбулася битва, звана «Польськими Термопілами». Село належало до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках, а на початку ХХ століття увійшли до новоствореної експозитури у Бокові, яка пізніше стала самостійною парафією св. Анни. Тоді у Дитятині було понад дві з половиною сотні вірян.