2100? Вінниця,
вул. Добролюбова, 48,
+380 (432) 52-08-55

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

У 1960 році було закрито єдиний на той час у Вінниці римсько-католицький храм Діви Марії Ангельської, який перетворили на антирелігійний лекторій. Проте парафіяни збиралися на молитви по хатах та на кладовищах, зокрема, на могилі останнього настоятеля костелу о. Марцелія Високінського, а 1971 року облаштували каплицю у придбаній хаті.

48371 Вістря

Перша писемна згадка про Вістря датується 18 лютого 1437 року. У 80-х роках ХІХ століття село мало понад 1200 мешканців, з них менше двох сотень були римо-католиками. Нині тут проживає понад тисяча осіб. Входило до Монастириського району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села Вістря належали до парафії св. Миколая у Коропці. У 1912 році, коли їх чисельність становила близько 260 вірних, вони власноруч у центрі села спорудили філіальну муровану каплицю, для якої земельну ділянку та будівельне каміння подарував власник сусідніх Гориглядів та місцевої каменоломні Людвик Вишневський. Цього ж року храм було освячено. 1932 року дахівку цієї каплиці замінили бляхою.

82513 Вовче

Поселення Вовче відоме, принаймні, з 1519 року. У 1969-1991 роках називалось Середа (за прізвищем спiвробiтника НКВС). Чисельність мешканців села перевищує дві тисячі.

В австрійські часи тут поселились німці-католики, які спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці, а від початку ХХ століття - до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Лімній. Ймовірно, що дерев'яна каплиця, яка постала 1900 року завдяки зусиллям експозита о. Йосифа Дзєдзіца і коштам парафіян та інших жертводавців, замінила існуючу раніше, про яку інформація відсутня. Цього ж року каплицю освятили. Грунтовне її відновлення, частково профінансоване коштом єпископа Кароля Фішера, відбулось у 1934-1935 роках, коли у Вовчому проживало понад 160 вірян.

47224 Вовчківці

Перша письмова згадка про Вовчківці датується 1724 роком. 1921 року тут проживало 484 жителів, 1931 року - 862, нині ж - лише дві з половиною сотні осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Анни у Зборові. Якщо наприкінці ХІХ століття їх чисельність навіть не досягала сотні вірних, то вже 1912 року була лише трохи меншою двох сотень. Саме тоді їхнім коштом та завдяки зусиллям зборівського настоятеля о. Сильвестра Янушкевича у Вовчківцях збудували муровану філіальну каплицю, в якій зборівські душпастирі проводили богослужіння двічі на місяць.

44530 Ворокомле

Ворокомле (Ворокомль, Ворокомель) вперше у документах згадується 1502 року. В середині XIX століття село нараховувало шість сотень мешканців, наприкінці цього століття близько - 740, 1911 року - 1183, нині ж тут проживає приблизно 1900 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Архангела Михаїла у Камені-Каширському. 1856 року місцевий власник Леон Красицький завершив будівництво досить великої мурованої каплиці, в крипті якої було поховано його дружину Антоніну, що померла 1853 року (потім тут знайшли вічний спочинок також інші члени цієї родини).

48273 Гадинківці

Перша згадка в документах про Гадинківці датується 1483 роком, згадуються також у 1491, 1564 і 1578 роках. У 80-х роках ХІХст. село мало майже 1100 мешканців (приблизно 840 греко- і 240 римо-католиків), нині тут проживає більше тисячі осіб. Українців у селі було значно більше, ніж поляків, проте кількісь останніх суттєво збільшилась у 20-х - 30-х роках ХХст. після розселення колоністів із Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Спочатку католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. У схематизмі Львівської архідієцезії 1862 року вперше згадується каплиця в Гадинківцях, в якій інколи проводили богослужіння для майже 330 місцевих вірян. За інформацією схематизму 1864 року, вони перейшли до новоствореної парафіяльної експозитури в Жабинцях, яка пізніше стала парафією. Причому, їх чисельність чомусь зменшилась до 220 осіб, а каплиця взагалі не згадується.

48742 Гермаківка

Гермаківка вперше у документах згадується 1641 року, проте є інформація, що це село раніше називалось Качурівкою, проте було спалене турками. У 80-х роках ХІХ століття Гермаківка, яка тоді належала родині Бліхтерів, мала майже 2250 селян, 340 з яких були римо-католиками, а пізніше і аж до 1939 року село було власністю родини Баворовських. Нині тут проживає близько 1850 мешканців. Належало до Борщівського району, а від 2020 року - до Чортківського.

У першому десятилітті ХХ століття чисельність католиків латинського обряду у селі зросла до півтисячі, а належали вони до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. Саме тоді коштом місцевих власників Баворовських та вірян і було збудовано в Гермаківці філіальну муровану каплицю, яку освятили 1907 року. Тут кривчицькі душпастирі звершували богослужіння три неділі в місяць та в кожні свята.

81034 Глиниці

Село Гнійниці відоме у документах із 1495 року. До нього було приєднане сусіднє поселення Воля Гнійницька, і тепер у цьому об'єднаному селі, яке отримало більш благозвучну назву Глиниці, проживає понад 1300 мешканців.

На початку XVII ст. була у Гнійниці каплиця, проте невідома її подальша доля. До ІІсв. війни римо-католики сіл Гнійниці та Воля-Гнійницька належали до парафії св. Якова Ап. у Краковці та налічували відповідно майже півтисячі та понад півтисячі осіб. Власну філіальну муровану каплицю у Волі-Гнійницькій спорудили перед І світовою війною. У радянські часи каплицю закрили, а віддали вірним 1991 року.

80351 Глинськ

На околиці села збереглось давньоруське городище XI - XIII століть, яке вперше як Щекотів згадується у літописі під 1242 роком, але перша письмова згадка саме про Глинськ (Глинсько) датується 1463 роком. 1880 року село мало понад 1300 мешканців, а нині тут проживає майже 1700 селян. Село входило до Жовківського району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду Глинська належали до парафії св. Лаврентія у Жовкві. 1900 року (за чисельності близько двох сотень осіб) вони вирішили збудувати у селі свою святиню. Під це земельні ділянки подарували Йоанна Гавронська та Марія з Опалінських Регата. Але накопичених будівельних матеріалів та грошей не вистачило на те, щоб розпочати спорудження.

81740 Гніздичів

Поселення Гніздичів вперше згадується в документах у 1462 та 1491 роках. У XVII столітті вже вважалось містечком. У 80-х роках ХІХ століття мало близько 1200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Від 11 травня 1957 року Гніздичів є селищем міського типу, в якому нині проживає понад чотири тисячі осіб. Входив до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Кохавина (нині є південною частиною Гніздичева) постала у середині XVII століття на землях містечка Руда. Тут було утворено санктуарій, присвячений Матері Божій, навколо якого і виросло це поселення.

За переказами, 1646 року власниця Руди Анна Воянківська натрапила у місцевому лісі на образ Матері Божої з Дитятком, що висів на дубі. Спочатку його пробували помістити у рудівському костелі св. Станіслава, проте, за легендою, він повертався на старе місце. І вже коштом наступної власниці містечка Терези Виговської 1680 року на цьому місці було збудовано дерев'яну каплицю, до якої урочисто внесли ікону.