48414 Зелене

Перша документальна згадка про село Зелене датується 1343 роком, згадується також у XV столітті, є письмова згадка 14 квітня 1611 року. У 1890 році тут проживало 788 мешканців, у тому числі 538 українців і 260 поляків, нині - менше півтисячі осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римо-католики села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Товстому. Від середини ХІХ століття до І світової війни їх чисельність становила приблизно дві сотні вірних, а після неї, 1923 року, коли кількість католиків латинського обряду у селі збільшилась майже на півсотні, у Зеленому розпочали будівництво філіальної мурованої каплиці.

60307 Зелений Гай

Зелений Гай (колишня назва Легучени-Тевтул) у документах вперше згадується 1754 роком. У 1946 році до села приєднали Голубівку, а пізніше ще й Гоголину. Нині проживає у селі майже 1900 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Йоана Непомуки у Боянах. Наприкінці ХІХ століття їх чисельність сягала сотні вірних, а перед І світовою війною їх чисельність становила півтори сотні. Раніше тут не було римсько-католицької святині.

80360 Зіболки

Село Зіболки вперше згадується у документах 1398 року та у 1402 році, є згадки також у 1543 і 1578 роках. 28 вересня 1658 року Теофіла з Даніловичів Собеська (мати майбутнього короля Яна ІІІ) подарувала село жовківським домініканцям (костел Успіння Пресвятої Діви Марії), у власності яких воно перебувало до кінця 30-х років ХХ століття. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало 1304 мешканців, з яких 1173 були греко- і 92 римо-католиками, нині - близько 1200 осіб. У 1949-1991 роках село називалось Підлісним. Було в складі Жовківського району та 2020 року перейшло до Львівського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Миколая у Куликові. За їх чисельності понад півтори сотні вірних у Зіболках 1901 року коштом місцевих власників (жовківських домініканців) було збудовано філіальну муровану каплицю, яку освятили 1902 року.

48441 Зубрець

Перша документальна згадка про Зубрець датуєтья 1775 роком. У 1880 році тут проживало понад півтори тисячі українців та менше сотні поляків, нині - теж понад півтори тисячі селян. Село входило до Бучацького району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші. У 1896 році, коли їх чисельність перевищила сотню, власник села Альфред Мисловський розпочав у Зубреці будівництво філіальної дерев'яної каплиці розміром 9 на 7 метрів із вежичкою та захристією, проте вже наступного року її було розібрано. Оскільки на її місці фундатор почав спорудження мурованої каплиці розміром 5 на 3 метра з криптою для трагічно померлого сина. 23 червня 1898 року цей храм було освячено.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

82544 Ільник

У 1431 році король Владислав ІІ Ягайло подарував ці землі угорському графу Івану Волоху та його синам, а поселення вперше у документах згадується 1490 роком. У 1538-1539 роках комісія королеви Бони провела ревізію цих земель та, зокрема, поділила село на Ільник Королівський та Ільник Землянський. Такий поділ зберігався, принаймні, до XIX століття включно. Нині у селі проживає понад півтори тисячі мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. 1932 року завдяки зусиллям турківського настоятеля о. Ігнатія Кулаковського постав комітет з будівництва в Ільнику власної дерев'яної каплиці. Цього ж року освятили фундамент під її спорудження, а наприкінці 1933 року будівництво каплиці, здійснене за рахунок коштів товариства «Bonus Pastor» та інших, було вже, в основному, завершене. Освячення відбулось 16 липня 1934 року.

44500 Камінь-Каширський

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканський мурований костельно-монастирський комплекс, а також приблизно у цей же час чи навіть раніше поряд на цвинтарі збудували муровану каплицю. Ймовірно, що саме нею послуговувалась парафія, коли у 1830-1837 роках здійснювалась перебудова костелу св. Архангела Михаїла.

48653 Касперівці

Перша документальна згадка про Касперівці датується 1469 роком. У 1619р. село отримало магдебурзьке право та назву Лутомірськ за прізвищем власника, проте занепало внаслідок частих турецько-татарських нападів. Від 1641 року Лутомірськ став містечком Касперівці, а після 1786 року втратив міський статус. 1880 року тут проживало 1333 мешканців, 1921 року - 1395, 1931 року - 1519, нині - понад 1100 осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. У середині ХІХ століття їх чисельність становила близько півтори сотні і залишалась приблизно на такому ж рівні до кінця першого десятиліття ХХ століття, коли Касперівці перейшли до новоствореної парафіяльної експозитури у Щитівцях.

03179 Київ,
вул. Шепетівська, 6,
+380 (44) 424-75-65,
f.b.: karmelitykyiv

Заснований наприкінці V - початку VI століть Київ на межі VIII - IX століть став головним містом Руської землі та столицею Руської держави. У 60-х роках IXст. відбулося перше хрещення Русі. Руську Церкву очолили митрополит Михайло та шестеро спеціально висвячених єпископів. Проте до 998 року, коли сталася подія, яка всупереч історичній правді названа хрещенням Русі, ще тричі наступали періоди язичеської реакції та християнського відновлення.

Святошин (Святошино, Святошине) - місцевість Києва, розташована за 10 км на захід від центру міста. У народі називався Святий ліс, у польських середньовічних джерелах згадується як Земля Свеншицька. У давнину був володінням київських монастирів. Заселення Святошина пов'язане з облаштуванням тут наприкінці XIX - на початку XX століть дачного селища. Київський святошинський житловий масив виник у 70-ті та 80-ті роки минулого століття.