77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року, а костел (дерев'яний) мав бути спорудженим значно раніше. У другій половині XVIIIст. цей храм вже замінив новий дерев'яний костел з титулом Різдва Пресвятої Діви Марії, але згорів 1785 року. 14 квітня цього ж року парафію було передано католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині, а римо-католики стали послуговуватись дерев'яною вірменською святинею, спорудженою після того, як 1779 року згоріла попередня. Коли 16 липня 1830 року згорів і цей храм, його замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії, спорудженим у 1834-1853 роках.

48768 Литячі

Село Литячі (Летяче, Лятач) вперше писемно згадується у 1424 і 1428 роках, а також 11 травня 1464 року. 1880 року тут проживало понад 1400 мешканців, переважна більшість яких були українцями, нині ж Литячі нараховують лише трохи більше восьми сотень селян. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії у Язлівці, проте 1884 року увійшли до заснованої тоді ж парафіяльної експозитури у Берем'янах, яка 1921 року стала самостійною парафією. За чисельності близько 270 осіб вірні 1887 року збудували та освятили філіальну муровану каплицю (в деяких схематизмах Львівської архідієцезії в якості дати її спорудження подаються також 1867 та 1868 роки, що малоймовірно). У 30-х роках ХХ століття Литячі вже мали понад півтисячі римо-католиків.

78422 Лісна Тарновиця

Поселення Лісна Тарновиця вважається заснованим у 60-70-х роках XIV століття. 1765 року тут проживали лише 33 мешканці, а 1880 року їх вже нараховувалось 631 (566 українців, 50 поляків і 15 німців), з них 557 були греко- і 58 римо-католиками. Нині ж населення села склаладає понад 1600 осіб.

Католики латинського обряду Лісної Тарновиці належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Їх чисельність від початку ХХ століття до середини 30-х років збільшилась від 140 вірних до понад 440. Саме тоді у селі постало питання будівництва своєї святині.

80544 Лісок

Вперше у документах Лісок згадується 1476 року, але поселення є значно старшим, про що можуть свідчити рештки замку IX століття. 1880 року село мало 509 мешканців, з яких 226 були римо-, а решта - греко-католиками, нині ж тут проживає близько 360 осіб. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Святого Хреста у Новому Милятині і тривалий час своєї святині не мали. У 1925 році схематизм Львівської архідієцезії повідомив, що віряни Ліска, чисельність яких тоді становила 265 осіб, завершують будівництво філіальної мурованої каплиці, а наступні схематизми її вже датували 1926 роком.

79491 Львів-Брюховичі

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У 1867 році у Брюховичах на земельній ділянці, подарованій війтом поселення Мартином Дюллєю, постала дерев'яна каплиця. Дах будівлі та її окремі елементи були вкриті дерев'яним гонтом. Цього ж, 1867 року Кароліна Іскерська пожертвувала для каплиці образ Матері Божої Святого Скапулярію, який згодом набув неабиякої шани серед вірних.

79491 Львів-Брюховичі

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У 1867 році постала перша дерев'яна каплиця, а 1893 року завдяки Товариству власників нерухомості у Брюховичах та, зокрема, одному із його засновників Ігнатію Дрекслеру поблизу залізнодорожної станції збудували, в основному, та у липні освятили ще одну дерев'яну каплицю (так звану 'лісну'), облаштування якої завершили 1899 року. Проект святині виконав декан архітектурного факультету Львівської політехніки Густав Бізанц. Вівтар каплиці містив образ Святої Родини пензля Рейхана (копія картини Бартоломея Мурілло), подарований Робертом Домсою. Перед каплицею встановили металеву скульптуру Матері Божої Непорочної.

79037 Львів,
вул. Мазепи, 46

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Перша писемна згадка про поселення Збоїще, яке нині є частиною Львова, датується 1353 роком. Місцеві римо-католики до ІІсв. війни належали до парафії у Малехові, розташованої поблизу Львова.

Філіальну дерев'яну каплицю у Збоїщах почали будувати 1932 року коштом парафіян (найбільше пожертвував Ян Венгінський) на земельній ділянці, подарованій Теодором Богосевичем. Освячення наріжного каменя святині та будівельного майданчика відбулось 21 травня 1933 року, а спорудження каплиці завершили цього ж року. 20 жовтня 1935 року архієпископ Болеслав Твардовський освятив її під титулом Матері Божої Неустанної Допомоги. З 1937 року місцевих вірних та каплицю обслуговували оо.-капуцини.

81450 Максимовичі

Перша згадка про село Максимовичі датується 1375 роком. Населення - понад півтисячі мешканців.

Римсько-католицька спільнота Максимовичей належала до парафії св. Миколая у Лановичах. У 1923-1924 роках тут збудували муровану філіальну каплицю, яку освятили під титулом св. Антонія. У 70-х роках ХХ століття цю святиню знищили.

У 2007 році на частині фундаментів зруйнованої каплиці коштом колишньої мешканки Максимовичів, яка нині проживає у Польщі, та місцевих парафіян було споруджено нову каплицю, яку 16 вересня цього ж року освятив єпископ Мар'ян Бучек.

48111 Маловоди

Вперше Маловоди у документах згадуються 1785 року. 1805 року у селі проживало 172 особи, 1880 року - 485, 1943 року - 763. У червні 1945р. більшість місцевих поляків виїхала до Польщі, а звідти переселено українців. Нині село має менше трьох сотень мешканців. У 1940-1962рр. входило до Золотниківського району, потім - до Теребовельського, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові, проте після створення 1851 року парафіяльної експозитури, а потім і самостійної парафії у Росохуватці, перейшли до неї. Цього ж десятиліття у Маловодах на цвинтарі коштом місцевого землевласника Нерея (Йосифа?) Ярошинського було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1859 року під титулом св. Луки і Матері Божої з гори Кармель.

23514 Мальовниче

Невелике село Мальовниче, чисельність мешканців якого нині не перевищує чотирьох сотень, колись називалось Поціорове, а відоме воно, принаймні, з XIX століття.

Старші віряни Мальовничого, яке належить до парафії св. Франциска у розташованій поруч Козлівці, можуть розповісти легенди про те, як у їхньому селі ще у дореволюційні часи з'явилась скульптура святого Яна Непомукського з коркового дерева, з якою пов'язують різні дивовижні події. У 70-ті роки минулого століття для неї спорудили невеличку капличку.