35683 Онишківці

Село Онишківці відоме у документах, принаймні, від 1570 року. Його заснували лісоруби з-під Кременця, ймовірно, ще у XV столітті. Після знищення турками і татарами у 1648-1651рр. село письмово згадується 1670 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало близько двох сотень мешканців, на початку ХХ століття було три сотні, а нині село нараховує дві з половиною сотні осіб.

Спільнота католиків латинського обряду села належала до парафії Пресвятої Трійці у Птичі. Її чисельність спочатку була дуже незначною, зокрема, 1889 року вона налічувала лише 8 вірян, проте суттєво збільшилась у 20-х - 30-х роках ХХ століття за рахунок переселенців із Польщі.

48412 Осівці

Перша письмова згадка про село - 1421 року як Бусовче, згадується також 29 лютого 1440 року, 1453 року як Гусовче і 1465 року як Усівці. 1840 року тут проживало 842 мешканці, 1862 року - 1159, 1880 року - 1657, у тому числі 1192 українціі і 420 поляків, 1939 року - 2190, з них 1670 українців і 480 поляків, нині - понад тисяча осіб. Осівці від 2020 року входять до Чортківського району, а раніше були у Бучацькому.

Римо-католики села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Старих Петликівцях. У середині ХІХ століття їх було лише три сотні, а 1886 року, коли в присілку Гупало села Осівці освятили фундовану родиною місцевих власників Цивінських філіальну (ймовірно, муровану) каплицю, в якій іноді проводили богослужіння, - вже понад 440 вірних.

47728 Острів

Перші писемні згадки про Острів датуються 1431 та 1495 роками, а 1581 року поселення згадується як містечко. Проте у XVIII столітті знову стало селом. 1890 року тут проживало 1672 особи, з них 1272 українців та 343 поляків. Нині населення Острова - понад 1700 селян.

Спочатку римо-католики села належали до парафії св. Вацлава у Баворові. У схематизмі Львівської архідієцезії за 1865 рік вперше занотовано наявність в Острові філіальної каплиці (ймовірно, дерев'яної), яка у 1901-1904 роках вже вважалась занедбаною, а від 1906 року - втраченою. У 1907 році католики латинського обряду села за чисельності майже півтисячі вірних перейшли до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Буцневі.

80560 Острівчик-Пильний

Село Острівчик-Пильний відоме у документах, принаймні, від 1778 року - це найстаріша дата збережених записів цього села в римсько-католицькій парафії св. св. Станіслава єп. мч. у Буську. Проте, швидше за все, поселення значно старіше. 1880 року мало 676 мешканців, у тому числі 547 греко- і 88 римо-католиків, а нині його населення лише трохи перевищує чотири сотні осіб. 1990 року в назві села Острівчик-Пільний замінили букву 'і' на букву 'и'. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Як вже згадувалось вище по тексту, католики латинського обряду Острівчика-Пильного належали до парафії у Буську. У 1862 році, коли їх чисельність становила лише 22 вірних, у селі коштом місцевої власниці Юлії Маліновської було збудовано та освячено філіальну муровану каплицю, яку, ймовірно, фундатори використовували також як усипальницю. Ця святиня занотована майже у всіх схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи з 1866 року.

35800 Острог,
вул. князів Острозьких, 4A

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

У 1771 році на цвинтарі біля парафіяльного костелу Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі поруч із могилою єпископа Баківського Станіслава Бєганського, який був також препозитом острозьким, коштом настоятеля о. Йосифа Голуховського збудували невеличку муровану капличку, що отримала титул Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

81724 Отиневичі

Село вперше у джерелах згадується 4 квітня 1458 року, протягом століть було королівською власністю. Відоме тим, що 11 листопада 1837 року тут народився знаменитий живописець Артур Ґроттґер. 1880 року в Отиневичах проживало 759 мешканців, і лише півсотні з них були римо-католиками, нині ж село нараховує приблизно таку ж кількість осіб. Входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. Їх чисельність перед І світовою війною збільшилась до восьми десятків, а наприкінці 20-х років становила близько 120 вірян. Саме тоді відомий львівський архітектор Лаврентій Дайчак отримав від них замовлення на виготовлення проекту каплиці, що і було зроблено приблизно 1930 року.

80250 Павлів

Поряд із Павловом знайдено залишки давньоукраїнських поселень ХІІ-ХІІІ століть, а перша згадка про село датується 1400 роком. Згадується також у 1578, 1626 і 1654 роках. 1880 року тут проживало 1045 мешканців, з них лише 170 були римо-католиками, нині село має понад 3800 осіб. У селі жив, помер і був похований поет-романтик Корнель Уєйський, найвідоміший польський поет Східної Галичини. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Радехові. У 1807 році місцеві власники Павлова Коморовські збудували на своєму подвір'ї муровану каплицю. Схематизми Львівської архідієцезії до 1882 року її взагалі не згадують, потім називають приватною, в якій 'часто' звершувались богослужіння, а від 1903 року вважають громадською.

77421 Павлівка

Село Павлівка, яке до 1946 року називалось Павелче, відоме у документах із 1582 року. Є згадка також 20 червня 1591 року. У 1870 році тут проживало 1199 мешканців, 1880 року - 1226, 1939 року - 2109, нині село має понад 2200 осіб. До 2020 року входило до Тисменецького району.

Католики латинського обряду Павелчого належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Станіславові (нині - Івано-Франківськ). В середині ХІХ століття їх чисельність не перевищувала трьох десятків вірян, наприкінці цього століття збільшилась удвічі і становила вже шість десятків, перед Ісв. війною досягла дев'яти десятків, після неї зменшилась до семи десятків, а в середині 30-х років ХХ століття знову зросла до дев'яти десятків осіб. І досі вони своєї святині не мали.

80672 Паликорови

Паликорови у документах вперше згадуються 1501 роком. У 1857 році в селі проживало 492 особи, 1870 року - 653, 1880 року - 782, 1890 року - 833, 1901 року - 869, 1921 року - 974, 1931 року - 1417, 1939 року - 1510, у тому числі 1165 поляків і 340 українців, нині - майже 450 мешканців. Було третім (після Підкаменя і Бродів) населеним пунктом тодішнього Бродівського повіту за кількістю поляків. Входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Громада католиків латинського обряду села належала до домініканської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Підкамені та налічувала від трьох сотень (в середині XIX століття) до понад тисячі (перед ІІ світовою війною) вірних.

48154 Папірня

У 1765 році на півдні села Кобиловолоки землевласник Рафаїл Скарбек заснував папірню (підприємство з виробництва паперу), яка проіснувала до початку ХІХ століття. Навколо неї виникло поселення, яке з часом і отримало назву Папірня. Ще у 80-х роках цього століття воно вважалось присілком Кобиловолоків, проте пізніше стало самостійним селом. Нині тут проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Римо-католики Папірні разом із вірянами Кобиловолоків належали до парафії Пресвятої Трійці у Янові Теребовельському (нині - Долина). У 1893 році завдяки зусиллям та коштам янівського настоятеля о. Михаїла Ліци, а також пожертвам родини місцевих власників Дунін-Борковських і вірних, у селі було збудовано та освячено муровану філіальну каплицю.