31226 Купель

Перша документальна згадка про поселення Купіль датується 1573 роком. Було містечком, в якому на початку ХХ століття проживало близькл 6500 мешканців, у тому числі приблизно 1560 католиків, нині ж село, яким Купіль є від 1944 року, нараховує менше восьми сотень осіб. У 1793-1923рр. - волосний центр, у 1923-1924рр. - райцентр, від 1932 року належав Волочиському району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

У 1853 році Вікентій Хилінський придбав маєтності в Купелі, проте наступного року помер. У 1859 році його син Едвард збудував на місцевому кладовищі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії сімейну готичну муровану каплицю-усипальницю, в якій впродовж наступних років аж до І світової війни було поховано кілька представників цієї родини, у тому числі Вікентія та самого Едварда, який помер 1881 року.

48215 Мала Лука

Вперше Мала Лука згадується письмово 1564 року. У 1880р. тут проживало 1198 мешканців, у тому числі 863 греко- і 220 римо-католиків, на початку ХХст. поляки складали 20% населення, а 1939 року село мало приблизно 1600 осіб, з яких вже 25% були поляками. Побувало аж у шести районах: Гримайлівському (до 1959р.), Скалатському (до 1962р.), Підволочиському (до 1965р.), Гусятинському (до 2020р.) і Чортківському (нині). Нараховує чотири з половиною сотні мешканців.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Тарноруді, а в другій половині ХІХ століття воно перебувало у власності однієї із гілок відомої та заможної галицької шляхетської родини Забєльських гербу Тшаска, представник якої 1808 року отримав графський титул.

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року, а дерев'яний костел було споруджено ще раніше. У ІІ половині XVIIIст. цей храм замінив новий дерев'яний костел, але він згорів 1785 року. Цього ж року парафію передали католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині, а римо-католики стали послуговуватись дерев'яною вірменською святинею. Коли 16 липня 1830 року згорів і цей храм, його замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії, спорудженим у 1834-1853 роках. 1872 року поруч з ним постала мурована каплиця св. Григорія Просвітителя.

80327 Магерів

Магерів відомий з кінця XIV століття, 20 січня 1591 року з ініціативи його власника Яна Магери отримав магдебурзьке право (і, вочевидь, назву), а 1595 року коштом його наступного власника Андрія Белжецького тут було засновано парафію. У радянські часи містечко до 1959 року було районим центром. Проживає у Магерові близько двох тисяч мешканців.

Мурована цвинтарна каплиця у Магерові збудована коштом чергових місцевих власників Комарницьких не пізніше 80-х років XIX століття. Після суттєвого пошкодження парафіяльного мурованого костелу Пресвятої Трійці у ній відправляли Меси до 1935 року, коли храм відновили та заново освятили.

11654 Малин,
вул. Городищанська

Малин вважається заснованим 891 року. У 40-х роках Xст. його разом з іншими древлянськими поселеннями знищила київська княгиня Ольга. Відновлений на рубежі XIII-XIV століть після руйнування в середині XIIIст. татаро-монголами. З часом отримав магдебурзьке право. У 1866р. містечко стало волосним центром, яке у 80-х роках налічувало близько 3600 мешканців, а 1900 року - 3360. У радянські часи спочатку був селом, 1938 року став містом, а ще раніше - райцентром. 2020 року перейшов до Коростенського району. Нині тут проживає понад 25 тисяч осіб.

Городище від 1973 року є частиною Малина, відоме від 1529 року. В середині XVIIIст. було садибою ключа, до якого належав Малин. 1796 року село мало 220 мешканців, 1864 року - 422, 1882 року - 448, 1900 року - 720.

Нечисленні католики латинського обряду Городища належали до малинської парафії та відвідували її костели (до кінця 60-х років XIXст. - Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, пізніше - св. Анни). 1864 року їх було лише два десятки, 1882 року - три десятки.

35364 Мартинівка

Мартинівку заснувала 23 липня 1873 року угодою про купівлю майже 279 гектарів землі на суму 4000 рублів сріблом спільнота чеських переселенців із сіл Вітєєвес, Богуньов і Рогозна округу Полічка. Спочатку мала статус колонії Грушвиці, а від 1887 року стала самостійною адміністративною одиницею. 18 квітня 1947 року відбулась рееміграція чеських колоністів в Судетську область Чехословаччини. Нині у селі проживає понад сотня мешканців.

Чеські переселенці в Мартинівці були римо-католиками та послуговувались храмом у сусідній Грушвиці. 1888 року вони заклали кладовище у своєму селі, а 1926 року спорудили там невеличку муровану каплицю. Цеглу для неї виготовили у сусідній Дібрівці в цегельні чеха Кубіна. Після 1947 року каплиця не використовувалась та поступово руйнувалась.

4830? Монастириська

Спочатку поселення називалось Підгородне, потім - Монастирище. Вперше у документах згадується у 1433 та 1437 роках, з 1454 року відоме як місто з магдебурзьким правом. У 1773-1782рр. було центром дистрикту Галицького циркулу Королівства Галичини та Володимирії. У 80-х роках ХІХ століття мало майже три з половиною тисячі мешканців, у тому числі 1741 римо- та 408 греко-католиків. З 1940 року (за винятком 1962-1966рр.) Монастириська були райцентром, а нині з населенням близько п'яти з половиною тисяч осіб входять до Чортківського району.

Міський цвинтар було закладено, швидше за все, на початку XIX століття (принаймні, найстаріша могила датується тут 1833 роком). 1828 року родина Потоцьких, яким належали Монастириська від 1630 року по 1844 рік, збудувала на ньому свою каплицю-усипальницю в такому ж класичному стилі, як і споруджений раніше палац. Ця дата вказана в книзі 'Miasto kresowe Monasterzyska. Cmentarz katolicki' уродженця Монастириськ Збігнєва Жиромського (Вроцлав, 2013). Правда, місцеві краєзнавці вважають, що каплиці вже 400 років.