8130? Мостиська
За непідтвердженими даними, перша писемна згадка про поселення є в Галицько-Волинському літописі з 1244 року, проте більш ймовірною першою згадкою в документах є інша дата - 1392 рік. 1404 року Мостиська отримали магдебурзьке право, підтверджене у 1491 році, а 1434 року стало центром староства. З 1867 року місто було повітовим осередком, а з 1940 року - районним центром (нині належить до Яворівського району). Населення - понад 9 тисяч мешканців.
Мурована каплиця на старому цвинтарі у Мостиськах була споруджена 1893 року коштом місцевих парафіян. Це невелика скромна будівля з необароковими архітектурними елементами. Заслуговують уваги кам'яні скульптури святих Луки та Марка зверху на фасаді, виготовлені у другій половині XVIII століття. Не відомо, коли і звідки вони тут опинились.
80544 Новосілки
Перша документальна згадка про село Новосілки, як і сусідніє село Лісок (Ліско), датується 1476 роком. Новосілки відомі тим, що 1843 року тут поховали основоположника нової української літератури в Галичині та місцевого греко-католицького пароха о. Маркіяна Шашкевича. У другій половині XIX століття це село, щоб відрізнити від інших чисельних Новосілок, стали називати (за назвою сусіднього села) Новосілки Лісецькі (Ліскі). 1880 року Новосілки мали 997 мешканців, з яких 173 були римо-католиками, нині ж тут проживає понад півтисячі осіб. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.
Католики латинського обряду Новосілок належали до парафії Святого Хреста у Новому Милятині і своєї святині не мали аж до 30-х років ХХ століття. Саме тоді за чисельності вірян майже дві з половиною сотні осіб в Новосілках було споруджено філіальну муровану каплицю на кладовищі.
78060 Обертин
Уперше Обертин (Подмертин) у джерелах згадується у 1384 та 1416 роках, потім - 1437, 1438, 1440, 1456, 1472, 1490, 1492 року. У 1553 році отримав магдебурзьке право, змінивши назву на Ніголтів, яка вживалась менше століття. 1746 року було підтверджено магдебурзьке право. У 1940-1962 роках Обертин був центром району, потім належав до Тлумацького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського. Нині - селище міського типу з населенням понад 3100 мешканців.
Римо-католики Обертина спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Жукові, від 1757 року - до новоутвореної місцевої католицької парафії вірменського обряду, яка 14 червня 1785 року перейшла до Львівської латинської архідієцезії. Переосвячений дерев'яний костел отримав титул св. Апостола і Євангеліста Матвія та простояв до 1889 року, коли розпочали будівництво мурованого храму, який консекрували 1905 року.
24320 Ободівка
Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.
У XIX столітті будівництво культових споруд жорстко регламентувалось царською владою. Особливо це стосувалось католицьких святинь та ще й у період, який наставав після повстань у колишній Речіпосполитій, поглинутій Російською імперією. Оскільки в Ободівці вже був парафіяльний костел св. Архангела Михаїла, споруджений ще 1822 року, то узгодження будівництва тут каплиць-усипальниць давалось легше.
24320 Ободівка
Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.
В Ободівці вже був парафіяльний костел св. Архангела Михаїла, споруджений Собанськими ще 1822 року, проте з якихось причин ця родина не стала ним послуговуватись для захоронення своїх померлих, а, ймовірно, у 40-х - 50-х роках XIXст. збудувала для цього на місцевому католицькому кладовищі каплицю-усипальницю (недалеко від каплиці-усипальниці Бжозовських).
78125 Вікно
Село Вікно документально відоме із 1453 року, згадується також у 1485р., а 1591 року вважалось містечком, проте втратило цей статус у XVII столітті. 1880 року тут проживало 1278 греко- і 76 римо-католиків, нині - понад 1300 осіб. Зі середини XVIIIст. селом володіла родина Ценських, а після смерті Тадеуша було у власності його сина - майбутнього таємного єпископа Яна Ценського, який тут господарював у 1929-1933 роках до поступлення в семінарію. Входило до Городенківського району, а від 2020 року - до Коломийського.
Вікнянські католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Городенці. У 1857 році, коли у селі його власник Удальрик Ценський збудував на місцевому цвинтарі та освятив родинну муровану каплицю-усипальницю, яка півстоліття служила громадською, їх було 117 вірян.
12724 Осичне
Перша документальна згадка про нинішнє село Осичне датується 1811 роком. Тоді у ньому проживало лише 7 мешканців, мало воно назву Гута Осична, яка вживалась і пізніше понад століття. 1906 року чисельність жителів зросла до 275 осіб, 1927 року їх було 312, причому переважну більшість складали поляки, нині село має лише півсотні осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Звягельського.
Католики латинського обряду Гути Осичної, які становили переважну більшість її населення, раніше належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах та своєї святині не мали. З відновленням церковного життя у пострадянські часи вони увійшли до парафії св. Анни (пізніше - Матері Божої Фатімської) у Довбиші.