12724 Осичне

Перша документальна згадка про нинішнє село Осичне датується 1811 роком. Тоді у ньому проживало лише 7 мешканців, мало воно назву Гута Осична, яка вживалась і пізніше понад століття. 1906 року чисельність жителів зросла до 275 осіб, 1927 року їх було 312, причому переважну більшість складали поляки, нині село має лише півсотні осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Звягельського.

Католики латинського обряду Гути Осичної, які становили переважну більшість її населення, раніше належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах та своєї святині не мали. З відновленням церковного життя у пострадянські часи вони увійшли до парафії св. Анни (пізніше - Матері Божої Фатімської) у Довбиші.

30035 Пашуки

Село Пашуки вже існувало, принаймні, наприкінці XIX століття. Тоді тут проживало понад триста мешканців, тепер - трохи більше півтисячі.

Раніше місцеві римо-католики не мали своєї святині. І лише у 1991 році завдяки зусиллям о. Антонія Андрущишина їм вдалось збудувати каплицю на кладовищі, яку досі використовують в якості парафіяльного храму. До громади католиків латинського обряду в Пашуках належать також віряни із сусідніх Гути та Хоровців. А опікуються ними разом із вірянами із сусідніх Гути та Хоровців дієцезіальні священники з парафії Матері Божої Ченстоховської у Нетішені.

48310 Підлісне

Перша документальна згадка про Підлісне, яке до 1947 року називалось Дрищів, датується 1602 роком (на Тернопільщині був ще один Дрищів, який нині є Надрічним). Станом на початок 1939 року тут проживало понад 1400 мешканців (близько 1300 українців та менше сотні поляків). Село входило до Монастириського району, а після його ліквідації 19 липня 2020 року - до Чортківського. Нині чисельність селян незначно збільшилась.

Католики латинського обряду села, більшість яких становили українці, належали до парафії Святого Духа у Горожанці. 1894 року їх було майже чотири сотні. І тоді ж вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується неоготична мурована цвинтарна каплиця, споруджена родиною Щуровських. Вона виконувала також функцію публічної святині, в якій горожанківські душпастирі звершували богослужіння спочатку інколи, а потім (ймовірно, від 1927 року) регулярно щомісяця.

80664 Пеняки

Село вперше згадується у документах 1515 року як Пеняківці, є згадка також у 1532 році, а потім назву змінили на Пеняки. 1880 року тут проживало 1206 осіб, на початку ХХст. - 890, у тому числі 450 українців і 390 поляків, нині - понад півтисячі мешканців. 7 січня 1905 року у селі народився майбутній тайний єпископ Ян Ценський, родина якого володіла Пеняками. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Муровану каплицю у Пеняках при дворі власників села Бєльських розпочали будувати їхнім коштом на початку 60-х років XVIII століття. Принаймні, 1766 року вона вже згадується під час візитації архієпископа Вацлава Сераковського сасівської парафії св. Йоана Хрестителя, до якої належали місцеві римо-католики. Дата 1767, розміщена на фасаді святині, вказує на рік завершення її спорудження.

22420 Пиків

Пиків вважається заснованим не пізніше 1590 року, документально згадується у 1569-1570рр. чи навіть 1525 року, а також у 1594, 1603 та 1611 роках. Принаймні, із XVIIIст. подається як містечко, яке в царській Росії було центром волості, а в радянські часи коротко райцентром. У 80-х роках ХІХст. мало приблизно 2300 мешканців (Старий і Новий Пиків), 1903 року - 2356, 1905 року - 4658, нині тут проживає майже дві тисячі осіб. До 2020 року село входило до Калинівського району.

Мурованої каплиці на католицькому кладовищі парафії Пресвятої Трійці у Пикові, за даними схематизмів Кам'янецької дієцезії, у 1859-1860 роках ще не існувало, проте схематизми Луцько-Житомирської дієцезії її подають, починаючи, принаймні, від 1876 року аж до 1914 року. Оскільки не вдалось знайти жодної іншої інформації про цю каплицю, наче її взагалі не було, то гіпотетично її можна спробувати ототожнити із каплицею-усипальницею Романського.

48000 Підгайці,
вул. Шевченка

Вперше Підгайці згадуються якщо не 1397, то, принаймні, 1436 року, проте вважаються заснованими у 1015 році під назвою Тудинка. У 1539р. отримали магдебурзьке право, яке підтверджено 19 липня 1539 року, але у 1783 році втратилим статус міста, ставши містечком. Від 1867 року - повітовий центр. 1870 року тут проживало 4570 мешканців, у тому числі 1031 греко- і 900 римо-католиків. До 30 грудня 1962 року Підгайці були райцентром, 6 червня 1991 року знову стали районним центром, проте від 2020 року входять до Тернопільського району. Нині у місті проживає понад 2600 осіб.

Цвинтар в Підгайцях було закладено, ймовірно, на початку ХІХ століття. Мурована цвинтарна каплиця занотована в схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1862 року. Але, швидше за все, це не стосується сучасної неокласичної цвинтарної каплиці, а лише невеличкої необарокової, що стоїть неподалік від неї.

48150 Підгайчики

Вперше село у документах згадується 1469 року, потім - 1508 року. Наприкінці ХІХ століття у Підгайчиках чисельність переселених із Польщі поляків та їх нащадків, а також ополячених українців, удесятеро перевищила кількість тих мешканців, які залишились українцями. 1940 року вживану раніше назву 'Підгайчики Юстинові' спростили до 'Підгайчиків'. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а натомість сюди приїхало десь 240-280 українських родин із Польщі. Нині тут проживає понад дев'ять сотень осіб. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села (разом із вже не існуючим нині хутором Вибранівка) належали до парафії Пресвятої Трійці в Янові (Теребовельському). Ще 1885 року тут постала цвинтарна каплиця, яка виконувала подвійну функцію усипальниці родини місцевих власників Козебродських та публічної святині. Її було освячено 28 грудня цього ж року. В ній за відсутності в селі іншого римсько-католицького храму час від часу звершувались публічні богослужіння.

80670 Підкамінь

Перша згадка у документах про Підкамінь датується 1441 роком, проте поселення тут існувало ще в дохристиянські часи. Згадується також у 1464, 1471, 1475 і 1477 роках. 1569 року отримав міські права. 1880 року у містечку проживало 3312 мешканців, у тому числі півтори тисячі поляків, тисяча німців і вісім сотень українців, нині нараховує менше 1900 осіб. У 1939-1969рр. був райцентром, потім увійшов до Бродівського району, а 2020 року - до Золочівського. Із 1940р. є селищем (міського типу).

У 1796-1797 роках у Підкамені на заснованому 1787 року новому цвинтарі збудували муровану каплицю-усипальницю, в підземеллі якої хоронили членів родини Цетнерів та домініканців, у тому числі о. Садока Баронча OP - автора виданої у Львові 1858 року книжки 'Wiadomość o klasztorze WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu'.

80760 Поморяни

Поморяни виникли в середині XIVст., а вперше у документі згадуються 1391 року, є також письмові згадки у 1437 і 1446 роках. У 1456р. отримали міські права, підтверджені 1504 року. У 60-х роках XVIст. поруч зі старим містом заснували нове, яке 1564 року теж отримало магдебурзьке право. 1880 року у містечку проживало 4605 мешканців, у тому числі 2931 українців, 1381 поляків і 286 німців, у 1913р. - 4500, з яких 2950 були українцями, а 850 - поляками, нині селище має понад 1200 осіб. У 1940-1941 і 1944-1959 роках було райцентром.

Цвинтар у Поморянах спочатку був біля парафіяльного костелу Пресвятої Трійці, проте Прушинські, які володіли містечком у 1789-1876 роках, заснували нове парафіяльне кладовище, яке нині вважається старим, а всередині не пізніше 70-х років збудували родинну муровану каплицю-усипальницю.

48420 Переволока

Вперше село згадується 28 липня 1379 року у фундаційній грамоті парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, потім - 21 грудня 1439 року, 4 липня 1467 року, у 1469 році та 13 липня 1472 року. У 1857 році тут проживало 1902 мешканців, 1880 року - 2083, з них лише 30 були римо-католиками, нині - понад 2300 осіб. Переволока входила до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у сусідніх Старих Петликівцях. За непідтверженими даними, у першій половині XVII століття тут вже був свій костел, який знищили козаки і татари 1648 року.