81062 Прилбичі

Перша письмова згадка про Прилбичі датована 1376 роком, наступні - в 1437, 1453 і 1469 роках. Із XVIII століття аж до 1939 року село належало спольщеній родині Шептицьких зі старовинного українського боярського роду, з якої походять два греко-католицькі митрополити - Атанасій і Андрей (останній народився у Прилбичах). 1880 року Прилбичі мали 1106 мешканців (868 українців і 238 поляків), з яких 975 були греко- і 82 римо-католиками, нині - понад 2300 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці у Брухналі (нині - Терновиця). У цьому костелі, що перебував під патронатом Шептицьких, 9 серпня 1865 року охрещено майбутнього митрополита Андрея. Старий панський будинок у Прилбичах, де 29 липня 1865 року він народився, став затісним, тому поряд з ним збудовали двоповерховий палац, освячений 8 грудня 1872 року. У ньому була каплиця, яка пізніше згадується у схематизмах Перемишльської дієцезії разом із родинною каплицею-усипальницею.

80200 Радехів

Перша письмова згадка про Радехів (Радихів) датована 1472 роком, наступна - 1493 роком. 1752 року отримав магдебурзське право. 1880 року місто нараховувало понад 3500 мешканців, причому кількістю українці у десять разів переважали поляків. У 1911-1939 роках був центром повіту, а пізніше - центром району. Від 2020 року входить до Червоноградського району. Нині тут проживає понад 9700 осіб.

У 1775-1776 роках до Радехова перенесли парафію із Станина та розпочали будівництво мурованого костелу св. Анни, яке завершили 1828 року консекрацією храму під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. 1885 року на закладеному при заснуванні парафії кладовищі чергові власники міста Бадені збудували та освятили родинну муровану каплицю-усипальницю.

78114 Раковець

Раковець відомий у документах від 1440 року. Нині у селі проживає понад вісім сотень мешканців. Входило воно до Городенківського району, а тепер - до Коломийського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії в Обертині, а після створення парафіяльної експозитури у Воронові у 1903 році, яка 1925 року була піднесена до рангу самостійної парафії (Матері Божої), увійшли до складу останньої. У схематизмах Львівської архідієцезії поселення зазначено, починаючи від початку ХХ століття, а чисельність вірних у Раковці залишалась незмінною протягом чотирьох десятків років - на рівні приблизно сотні осіб. Муровану каплицю у селі на католицькому цвинтарі було збудувано 1835 року як усипальницю родини Дверніцьких. Пізніше вона перейшла до Левицьких.

81923 Репехів,
81712 Баківці

Перша згадка в документах про Репехів датується 1406 роком, згадується село також 1469 року, а розташовані поруч Баківці письмово відомі від 1475 року. Протягом століть села належали спільному власнику. 1880 року у Репехові проживало 458 мешканців, з яких 449 були українцями і 9 поляками, нині ж - понад дві з половиною сотні осіб, а в Баківцях сьогодні - понад 380. Села входили до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Католики латинського обряду двох сіл належали до парафії Пресвятої Трійці у Соколівці. В середині ХІХ століття їх чисельність в Баківцях перевищила шість десятків вірян, а в Репехові - три десятки, проте у перших роках ХХ століття Баківці мали вже 140 вірних, а Репехів - 130. Саме тоді і розпочали будівництво спільної мурованої каплиці.

77000 Рогатин

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком (входив до Галицько-Волинського князівства). 1366 року Рогатин згадується як фортеця, а 1390 року - як місто. У 1415р. галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин на місце села Філіповичі та домігся для нього магдебурзького права. Згадується також у 1433, 1440, 1443, 1444, 1460 і 1461 роках. 1849 року Рогатин став центром повітового староства, а 1939 року - райцентром. 1887 року тут проживало 6548 мешканців, з них 2407 греко- і 942 римо-католиків, у 1921р. - 5736, 1939 року - 8100, у том у числі 3000 українців, 1750 поляків, 100 українців-латинників, а нині - майже 8 тисяч осіб. Від 2020 року місто входить до Івано-Франківського району.

Впродовж тривалого часу у Рогатині постали: наприкінці XIXст. - мурована каплиця св. Вікентія де Поля у закладі шариток, у 50-х роках XVIIст - мурований шпитальний храм св. Варвари (Барбари), у середині 40-х років XVIIст. - мурований домініканський костел св. Гіацинта (Яцка), а 1538 року - мурований парафіяльний храм св. Миколая. Саме навколо останнього і ховали католиків латинського обряду.

81770 Руда

У XII-XIV століттях у Руді було укріплене городище. Під назвою Пилипова Руда село згадане в грамоті 29 червня 1394 року, потім - у 1435, 1461 та 1484 роках. 1623 року Руда отримала магдебурзьке право. У 1660 році містечко разом із прилеглими селами стало власністю Івана Виговського, який спочатку був генеральним писарем в гетьмана Богдана Хмельницького, а в 1657-1659 роках - гетьманом України. У другій половині ХІХ століття Руда мала близько восьми сотень мешканців, нині їх тут - трохи більше семи сотень. Входила до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

У 1605 році в Руді збудували дерев'яний костел св. Станіслава коштом місцевого власника Яна Даниловича, завдяки якому 1627 року тут також постала парафія. 1689 року Виговські відремонтували цей храм, а 9 червня 1737 року він згорів від удару блискавки. Наступного року святиню (теж з дерева) відбудував Костянтин Виговський. Костел мав три дерев'яні вівтарі (головний - св. Станіслава), дзвіницю на три дзвони та інше досить значне костельне оснащення. Храм згорів 1780 року, а парафію перенесли до дерев'яного костелу Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева.

81722 Рудківці

Перша документальна згадка про Руду, яку у радянські часи, щоб відрізнити від іншої Руди, перейменували на Рудківці, датується 1427 роком. 1880 року тут проживало 548 мешканців, у тому числі 517 українців, 19 німців і 12 поляків, нині - близько 460 осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Берездівцях. За непідтвердженою інформацією, ще у XVII-XVIII століттях у Руді на кладовищі було споруджено каплицю за проектом якогось італійського архітектора, проте у схематизмах Львівської архідієцезії аж до 1911 року немає жодної згадки про неї.