81500 Городок,
вул. Підгір'я

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На теренах парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку у XVIII - XIX століттях існувала каплиця св. Варвари на старому цвинтарі, коли ж хоронити стали на цвинтарі новому, то там теж збудували цвинтарну муровану каплицю, яка отримала титул св. Розалії.

80733 Галицьке

Село Галицьке, яке до 2024 року називалось Червоним, а до 1946 року - Ляцьким, ділилось на два поселення - Велике Ляцьке і Мале Ляцьке. Уперше документально згадується 14 жовтня 1370 року. 1880 року у Ляцькому Великому проживало 848 мешканців, а у Малому - 736, на початку 1939 року - 1210 (Ляцьке Велике) і 830 (Мале). Переважна більшість населення була українцями. Нині село нараховує понад 1700 осіб.

У схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи від 1862 року, у Малому Ляцькому в складі парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах подаються дві каплиці, одна з яких містилась у палаці, а друга - на високій горі поряд із селом. Остання і була родинним храмом-усипальницею місцевих власників Стшембошів.

24615 Городківка,
f.b.: 100068892696921

За переказами, існуюче у XIII-XIV століттях село Шумилів знищили татари, а наприкінці XVIст. тут заснували містечко М'ястківку. У ньому на початку 90-х років ХІХст. проживало понад 5500 мешканців, 1905 року - 8997, а нині село має понад 5600 осіб. 1946 року М'ястківку об'єднали із Раківкою, яка до 1917 була Ротмистрівкою, та назвали Городківкою. Село входило до Крижопільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

У XVIII столітті католицький цвинтар в Городківці розташовувався біля костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та містив дерев'яну дзвіницю із трьома дзвонами, і лише наприкінці цього чи, швидше за все, на початку наступного століть його перенесли.

81122 Ямпіль

За переказами, село Ямпіль (до 1947 року - Пруси) виникло ще у ХІІІ столітті як поселення полонених прусів, з якими вели боротьбу давньоукраїнські (руські) князі Роман та його син Данило. Проте як окреме село воно постало лише 1433 року, відокремившись від Сорок, хоча у документах згадується ще 1399 року. Населення - понад 2200 мешканців.

Останній костел св. Варфоломія у селі збудували у 1816-1822 роках, проте ще раніше, на початку цього століття львівським будівничим Йосифом Семлером була споруджена коштом місцевих власників Зузанни і Яна Стжембошів та костельного фонду, а також завдяки внескам окремих вірян цвинтарна необарокова каплиця в якості родинної усипальниці. Проте пізніше рештки Стжембошів перенесли в інше місце, а в каплиці знайшли спочинок померлі прусівські священики оо. Ковальський, Фелікс Томашевський, Вінцентій Бонковський і Ян Скужака.

30231 Ямпіль,
вул. Леніна

Ямпіль у минулому був Тихомлем (Тихомелею), містом удільних руських князів, заснованим у Х столітті. У 1535 році власники Тихомля Синюти продали його князю Янушу, єпископу Віленському, який і назвав його Янушполем. Ця назва згодом змінилась на Янпіль, а пізніше - на Ямпіль. 1569 року містечко отримало магдебурзьке право. Із 1938 року - селище міського типу. Нинішнє населення - трохи більше 1800 мешканців.

У 1646 році в Ямполі постав дерев'яний костел, який замінила 1723 року мурована коштом князів Вишневецьких святиня під титулом Преображення Господнього, консекрована у 1741 році єпископом Франциском Кобельським. Храм було відновлено 1850 року. У ІІ половині XIX століття парафія нараховувала понад 1700 вірян та мала чотири філіальних каплиці.

47264 Озерна

Озерна вперше згадується у документах 1469 року, а в 1472 році фігурує як два поселення - Велика і Мала Озерна. З часом старе поселення (Мала Озерна) щезло, а нове (Заозерна, Велика Озерна, згодом - Озерна) у 1542 та 1545 роках вже вважалось містечком, яке, правда, міські права отримало лише на початку XVII століття. 1880 року мало 4939 мешканців, з яких приблизно 1900 були греко- і 1440 римо-католиками, нині ж тут проживає менше чотирьох тисяч осіб. Від 1941 року є селом, що належало до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

У схематизмах Львівської архідієцезії мурована цвинтарна каплиця Баранських в Озерній у складі заснованої на початку 30-х років XVII століття парафії св. Йосифа вперше подається на початку 60-х років ХІХ століття. Споруджена вона була у 1857-1858 роках та освячена 1858 року під титулом св. Теклі на честь похованої тут у той час Теклі Баранської.

48552 Колиндяни,
вул. Підлісна, 23

Перша письмова згадка про Колиндяни датується 1481 роком. Після 1661 року отримали статус містечка під назвою Райгород, який згадується ще 1786 року, проте наприкінці цього століття став знову селом Колиндяни. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало майже тисяча греко- і дві з половиною сотні римо-католиків, 1900 року - 1716 мешканців, 1910 року - 1872, 1921 року - 1681, 1931 року -1776, 2018 року - 1652 осіб.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові. В середині ХІХст., коли їх чисельність становила приблизно 240 вірян, вони перейшли до новозаснованої експозитури в Озерянах, яка пізніше стала парафією св. Анни. Проте цвинтарна каплиця в Колиндянах постала раніше на два десятиліття, ще у складі борщівської парафії.

48650 Колодрібка

Перша письмова згадка про село датується 1446 роком, 1516 року мало статус містечка, назву Кодруб'є та магдебурзьке право, проте від 1530 року знову стало селом, яке згадується також 1546 року. У 1810р. тут проживало 746 мешканців, 1880 року - 1750 (переважна більшість - українці), 1900 року - 2068, 1910 року - 2072, 1921 року - 1827, 1931 року - 2076, нині - понад 1300 осіб. У 30-х роках ХХст. постала колонія польських переселенців Сміглувка. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду Колодрібки належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. Їх кількість впродовж другої половини ХІХ століття становила приблизно чотири десятки вірян, і своєї святині вони не мали.

81562 Комарно

За археологічними даними Комарно (у радянські часи - Комарне) заснували у ХІІст., одним з його перших власників був боярин Митко Друцький, проте перша документальна згадка про поселення датується 1427 роком. Є також згадка у 1450, 1454 і 1471 роках. 28 березня 1473 року отримало магдебурзьке право. У 1578 році тут проживало 435 мешканців, 1880 року - 5079, у тому числі приблизно 2000 греко- і 1000 римо-католиків, 1921 року - 5009, з них 2382 поляків і 1724 українців, нині - понад 3700 осіб. У 1940-1959рр. місто було райцентром, потім увійшло до Городоцького району, а від 2020 року належить Львівському.

В Комарні 1473 року, коли постало магдебурзьке право, також заснували парафію та збудовали перший (дерев'яний) костел коштом місцевого власника Станіслава Ходецького. Ймовірно, що цей храм протягом наступних майже двох століть перебудовувався (теж із дерева).

Колишній парафіяльний костел Різдва Пресвятої Діви Марії у Комарні, споруджений 1658 року, у 90-х роках ХХ століття віддали місцевим греко-католикам, тому католики латинського обряду від 1996 року змушені послуговуватись для задоволення своїх культових потреб цвинтарною готичною каплицею, яку збудував перед І світовою війною місцевий настоятель о. Владислав Фридель.

78600 Косів

Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, у 60-х роках XVIст. поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Як місто вперше згадується 1579 року, хоча вважається, що міські права надані лише 1654 року. З 60-х років XIXст. Косів був повітовим центром, у радянські часи став райцентром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте ця назва не прижилась. На початку 80-х років ХІХст. мав 2795 мешканців (більшість - українці), нині - дев'ять тисяч осіб.

Парафіяльний дерев'яний костел у Косові, що існував від початку XVIIIст., у 1777р. замінили іншим дерев'яним храмом, який 1881 року згорів. Тому у 1890-1897рр. постав мурований костел Матері Божої Святого Розарію. Але ще раніше, на початку 70-х років ХІХст. збудували муровану цвинтарну каплицю, яка двічі була парафіяльною святинею (у 80-х - 90-х роках ХІХст. після пожежі у костелі, а потім - у пострадянські часи).