45008 Ковель,
вул. Незалежності, 31

Існуюче раніше поселення Ковле 24 грудня 1518 року отримало магдебурзьке право, назву Ковель і статус міста, що було підтверджено 1611 року. У 1794 році Ковель став центром повіту. 1863 року тут проживало 3646 жителів, 1893 року - 15116, 1921 року - 21 тисяча, 1931 року - 27653, нині - понад 67 тисяч осіб. З радянських часів є районним центром.

Цвинтарна мурована каплиця парафії св. Анни (і Преображення Господнього) в Ковелі на католицькому кладовищі згадується у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії, починаючи із 1852 року, а отже могла бути збудована ще раніше.

47003 Козова

Перша писемна згадка про Козову - 1440 рік, згадується також у 1443, 1454, 1473, 1478, 1485, 1487 і 1492 роках. 1650 року отримала магдебурзьке право. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало понад 3600 мешканців, у тому числі близько 1500 римо- і 800 греко-католиків, 1939 року - 6500, з них понад 3300 поляків і більше 1400 українців, нині у селищі майже 9200 осіб. Козова була райцентром, а від 2020 року входить до Тернопільського району.

Цвинтар парафії св. Станіслава єп. мч. у Козовій було закладено не пізніше XVIII століття. У 1802 році чи навіть раніше місцевий власник Ян Мошинський збудував на ньому муровану каплицю з криптою, в якій ховали померлих членів цієї родини.

31226 Купель

Перша документальна згадка про поселення Купіль датується 1573 роком. Було містечком, в якому на початку ХХ століття проживало близькл 6500 мешканців, у тому числі приблизно 1560 католиків, нині ж село, яким Купіль є від 1944 року, нараховує менше восьми сотень осіб. У 1793-1923рр. - волосний центр, у 1923-1924рр. - райцентр, від 1932 року належав Волочиському району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

У 1853 році Вікентій Хилінський придбав маєтності в Купелі, проте наступного року помер. У 1859 році його син Едвард збудував на місцевому кладовищі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії сімейну готичну муровану каплицю-усипальницю, в якій впродовж наступних років аж до І світової війни було поховано кілька представників цієї родини, у тому числі Вікентія та самого Едварда, який помер 1881 року.

43005 Луцьк,
проспект Василя Мойсея, 8

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

Яровиця вперше згадується в документі 8 грудня 1322 року, у XVIIIст. стала власністю луцьких тринітаріїв. 1890 року село мало 240 мешканців, у 1910р. увійшло до Луцька.

Кафедральний собор Пресвятої Трійці у Луцьку після нищівного руйнування пожежею 5 вересня 1781 року замінили єзуїтським храмом свв. Петра і Павла, який досі є катедрою Луцької дієцезії. На початку XIXст. із кладовища поряд із бернардинським костелом Святого Хреста почали переносити католицькі могили на новий цвинтар за селом Яровиця вздовж Теремнівського тракту (у радянські часи - проспект Перемоги, частина якого нині - Василя Мойсея).

48215 Мала Лука

Вперше Мала Лука згадується письмово 1564 року. У 1880р. тут проживало 1198 мешканців, у тому числі 863 греко- і 220 римо-католиків, на початку ХХст. поляки складали 20% населення, а 1939 року село мало приблизно 1600 осіб, з яких вже 25% були поляками. Побувало аж у шести районах: Гримайлівському (до 1959р.), Скалатському (до 1962р.), Підволочиському (до 1965р.), Гусятинському (до 2020р.) і Чортківському (нині). Нараховує чотири з половиною сотні мешканців.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Тарноруді, а в другій половині ХІХ століття воно перебувало у власності однієї із гілок відомої та заможної галицької шляхетської родини Забєльських гербу Тшаска, представник якої 1808 року отримав графський титул.

44810 Луків,
вул. Тараса Шевченка

Перші письмові згадки про Луків (тоді - село Лукове) датуються 1510, 1537 і 1551 роками. У 1557р. поселення отримало магдебурзьке право. За прізвищем власника Мацейовського було перейменоване на Мацеїв і під цією назвою містечко згадується вже 1564 року. У 1838 році тут проживало майже 2000, 1860 року - 1879, на початку ХХст. - понад 2800, 1921 року - 2977, нині - менше 3000 осіб. У 1940р. Мацеїв став селищем (міського типу) та райцентром району, а 1946 року його перейменували на Луків, який у 1959р. увійщов до Турійського району, а 2020 року - до Ковельського.

У 1814 році на цвинтарі парафії свв. Станіслава єп. мч. і Анни у Мацеєві збудували муровану каплицю коштом Теклі Скоморовської (з Балабанів) після смерті її мужа Франциска. Ця святиня згадується, принаймні, від 1849 року аж до ліквідації мацеївської парафії у 1870 році. 1864 року була довжиною лише 20 ліктів, мала купол, покритий бляхою, та єдиний вівтар із образом Святої Родини.

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року, а дерев'яний костел було споруджено ще раніше. У ІІ половині XVIIIст. цей храм замінив новий дерев'яний костел, але він згорів 1785 року. Цього ж року парафію передали католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині, а римо-католики стали послуговуватись дерев'яною вірменською святинею. Коли 16 липня 1830 року згорів і цей храм, його замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії, спорудженим у 1834-1853 роках. 1872 року поруч з ним постала мурована каплиця св. Григорія Просвітителя.

80327 Магерів

Магерів відомий з кінця XIV століття, 20 січня 1591 року з ініціативи його власника Яна Магери отримав магдебурзьке право (і, вочевидь, назву), а 1595 року коштом його наступного власника Андрія Белжецького тут було засновано парафію. У радянські часи містечко до 1959 року було районим центром. Проживає у Магерові близько двох тисяч мешканців.

Мурована цвинтарна каплиця у Магерові збудована коштом чергових місцевих власників Комарницьких не пізніше 80-х років XIX століття. Після суттєвого пошкодження парафіяльного мурованого костелу Пресвятої Трійці у ній відправляли Меси до 1935 року, коли храм відновили та заново освятили.

11654 Малин,
вул. Городищанська

Малин вважається заснованим 891 року. У 40-х роках Xст. його разом з іншими древлянськими поселеннями знищила київська княгиня Ольга. Відновлений на рубежі XIII-XIV століть після руйнування в середині XIIIст. татаро-монголами. З часом отримав магдебурзьке право. У 1866р. містечко стало волосним центром, яке у 80-х роках налічувало близько 3600 мешканців, а 1900 року - 3360. У радянські часи спочатку був селом, 1938 року став містом, а ще раніше - райцентром. 2020 року перейшов до Коростенського району. Нині тут проживає понад 25 тисяч осіб.

Городище від 1973 року є частиною Малина, відоме від 1529 року. В середині XVIIIст. було садибою ключа, до якого належав Малин. 1796 року село мало 220 мешканців, 1864 року - 422, 1882 року - 448, 1900 року - 720.

Нечисленні католики латинського обряду Городища належали до малинської парафії та відвідували її костели (до кінця 60-х років XIXст. - Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, пізніше - св. Анни). 1864 року їх було лише два десятки, 1882 року - три десятки.

35364 Мартинівка

Мартинівку заснувала 23 липня 1873 року угодою про купівлю майже 279 гектарів землі на суму 4000 рублів сріблом спільнота чеських переселенців із сіл Вітєєвес, Богуньов і Рогозна округу Полічка. Спочатку мала статус колонії Грушвиці, а від 1887 року стала самостійною адміністративною одиницею. 18 квітня 1947 року відбулась рееміграція чеських колоністів в Судетську область Чехословаччини. Нині у селі проживає понад сотня мешканців.

Чеські переселенці в Мартинівці були римо-католиками та послуговувались храмом у сусідній Грушвиці. 1888 року вони заклали кладовище у своєму селі, а 1926 року спорудили там невеличку муровану каплицю. Цеглу для неї виготовили у сусідній Дібрівці в цегельні чеха Кубіна. Після 1947 року каплиця не використовувалась та поступово руйнувалась.