11255 Бараші,
вул. Героїв Майдану, 18

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

Колишній дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах, споруджений 1795 року, знищила радянська влада 1935 року, тому вірянам довелось шукати іншу будівлю, придатну для облаштування в ній каплиці.

11714 Березівка,
вул. Центральна, 22

Березівка відома у джерелах від 1601 року. Називалась також Польова Березівка. Наприкінці XIX століття тут проживало близько шести сотень мешканців, нині ж - понад дев'ять сотень осіб. Село входило до Любарського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Місцеві католики латинського обряду, швидше за все, раніше належали до парафії свв. Архангела Михаїла і Яна Непомуцького у Любарі та послуговувались її філіальним мурованим 1803 року костелом у розташованій поруч Великій Волиці, бо своєї святині не мали.

32011 Бубнівка

Перша письмова згадка про Бубнівку збереглась в документах 1775 року під назвою Цицвірівці, проте вже, принаймні, у другій половині ХІХ століття село називалось Бубнівкою (причому, Малою Бубнівкою у Юринецькій волості, щоб відрізнити її від іншої, Великої Бубнівки Трительниківської волості того ж Проскурівського повіту). Нині тут проживає чотири з половиною сотні мешканців. Село входило до Городоцького району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Швидше за все, католики латинського обряду до І світової війни належали до парафії Пресвятої Трійці у Сатанові, проте своєї святині не мали, а послуговувались парафіяльним костелом, який у 30-х роках зруйнувала радянська влада.

70036 Богатирівка,
вул. Центральна, 146,

Село Богатирівка (назва походить від балки Богатирьової) заснували у 1920-х роках вихідці з інших сіл різних регіонів України. Нині тут проживає понад 1200 мешканців. Належало до Вільнянського району, а тепер - до Запорізького.

Місцеву римсько-католицьку парафію було утворено 15 квітня 2003 року. Приблизно тоді ж і збудували тут каплицю, яку освятили 8 серпня 2004 року. Спочатку парафію обслуговували дієцезіальні священники, пізніше - оо.-салетини (zgromadzenie Księży Misjonarzy Matki Boskiej z La Salette), а тепер знову дієцезіальні священники.

08151 Боярка,
вул. Покровська, 62

Біля городища Будаївка часів Київської Русі розрослося село Будаївка, яке вперше в документах згадується початком XVI століття. Тривалий час власником села була Києво-Печерська лавра. З будівництвом у 60-х роках XIXст. залізниці Київ- Фастів біля Будаївки 1870 року виникла залізнична станція, яку назвали іменем сусіднього села Боярки, перейменованого пізніше на Тарасівку. Біля цієї станції виросло дачне селище, яке невдовзі злилося із Будаївкою. З 1921 по 1923 роки Будаївка була волосним центром, у 1923-1930 роках - центром району. Статус міста Боярка отримала 30 грудня 1956 року, коли були об'єднані в єдине місто Боярка, Будаївка, Нова Тарасівка та селище Газовиків. Нині тут проживає понад 35 тисяч мешканців.

Каплиця у Боярці була облаштована у звичайному будинку не пізніше початку 2000-х років.

47740 Великі Бірки

Вперше Великі Бірки згадуються письмово 10 березня 1410 року як Борки чи Борек, потім - у 1469 та 1470 роках. 15 червня 1530 року поселення отримало магдебурзьке право, але реалізація якого наступила значно пізніше. Від 1785 року знову вважається селом. 1880 року тут проживало понад 1600 мешканців (римо- та греко-католиків - приблизно порівно), 1921 року - понад 2200 (1183 українців, 1052 поляків). У 1940-1962 роках Великі Бірки були районним центром, потім - входили до Підволочиського району, а від 1966р. - до Тернопільського. Із 1978 року є селищем міського типу, яке нині нараховує понад 3400 мешканців.

Римо-католики села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові- Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. У 1889-1891 роках вони збудували у Великих Бірках власний мурований філіальний храм, який було освячено 1901 року під титулом Відвідин Пресвятої Діви Марії.

823?? Борислав,
вул. Володимира Великого

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у І половині ХІХ століття його 20.05.2010р. об'єднали з Тустановичами разом з присілками Волянка і Попелі, а також з Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. До 21 травня 1959р. був містом обласного підпорядкування Дрогобицької області, а від 30.12.1962 - Львівської. Нині тут проживає понад 33 тисячі мешканців.

До 1885 року місцеві римо-католики, які належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі, не мали власної святині.

Спільнота римо-католиків у Бориславі була зареєстровна 1991 року. Колишні місцеві римсько-католицькі святині (зокрема, костели cв. Варвари у Тустановичах та Христа Царя у Мражниці) віддали греко-католикам та православним. Тому у 1995-1998 роках на місці колишнього польського цвинтаря (недалеко від костелу cв. Варвари) було споруджено тимчасову дерев'яну каплицю, яку освятив 7 червня 1998 року архієпископ Мар'ян Яворський.