48240 Хоростків,
вул. Б. Лепкого, 1Б,
+380 (3557) 515-17

Хоростків вперше письмово згадується 1423 (чи навіть 1340) року. У 1578р. отримав обмежене магдебурзьке право, а 1622 року вперше подається як містечко. На початку 80-х років ХІХст. мав 4900 мешканців, 1921 року - 6787, у тому числі 2591 українців і 2209 поляків, 1931 року - 6924. Від 1934 року є містом. Населення нині - понад 6600 мешканців. Входив до Гусятинського району, а від 2020 року - в Чортківському.

Парафія і костел (можливо, під титулом св. Йосифа Каласанського) у Хоросткові існували у I половині XVIIIст., проте 1748 року парафію ліквідував архієпископ Миколай Вижицький, приєднавши хоростківських вірян до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях.

У 1851 році у Хоросткові заснували парафіяльну експозитуру при збудованому 1850 року костелі св. Архангела Михаїла, який вже у 1856-1859 роках замінили більшим храмом св. Йосифа Каласанського. 1855 року вона стала капеланією, а у 1875р. її піднесли до рангу парафії. Від середини 30-х років ХХст. костел згадується під титулом св. Архангела Михаїла.

48240 Хоростків

Хоростків вперше письмово згадується 1423 (чи навіть 1340) року. У 1578р. отримав обмежене магдебурзьке право, а 1622 року вперше подається як містечко. На початку 80-х років ХІХст. мав 4900 мешканців, 1921 року - 6787, у тому числі 2591 українців і 2209 поляків, 1931 року - 6924. Від 1934 року є містом. Населення нині - понад 6600 мешканців. Входив до Гусятинського району, а від 2020 року - в Чортківському.

Парафія і костел (можливо, під титулом св. Йосифа Каласанського) у Хоросткові існували у I половині XVIIIст., проте 1748 року парафію ліквідував архієпископ Миколай Вижицький, приєднавши хоростківських вірян до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях.

У 1850 році в Хоросткові австрійська влада збудувала мурований костел, про який відомо лише те, що був під титулом св. Архангела Михаїла (принаймні, таке присвячення подає схематизм Львівської архідієцезії, складений на початок 1857 року). І вже 1851 року у містечку заснували парафіяльну експозитуру, яка охопила майже десяток навколишніх сіл та аж до 1886 року обслуговувалась експозитом (потім - настоятелем) о. Мареком Єзеніцьким. 1855 року стала капеланією.

12100 Хорошів,
майдан Соборний, 18,
+380 (4145) 223-65

Село вперше згадується у 1545 році як Олександрополь, назване так на честь його власника - боярина Олександра Пронського. З XVII століття поселення відоме під назвою Хорошів, Хорошки чи Горошки. 1912 року до сторіччя Вітчизняної війни 1812 року Горошки перейменували у Кутузове (належали цьому відомому полководцю з 1796 року), у 1921 році - у Володарськ (на честь більшовика В. Володарського), в 1927 році - на Володарськ-Волинський, а 2016 року повернули назву Хорошів. Нині - селище міського типу та районний центр з населенням понад 7600 мешканців.

Сучасний костел у Хорошеві споруджено, ймовірно, наприкінці XX - на початку XXI століть. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

78050 Хотимир

Поселення відоме у джерелах від 1399 року. Є згадки у 1431 та 1437 роках. З першої чверті XVI століття вважалось якщо не містом, то, принаймні, містечком. Після Ісв. війни Хотимир втратив цей статус, а 1934 року став центром гміни. У 1939р. тут проживало 3060 мешканців, з них 2850 українців (2150 греко-католиків та 700 римо-католиків), 50 поляків і 160 євреїв. До села також належала колонія Ігрища, в яку у міжвоєнний період поселили 160 польських переселенців. Нині у Хотимирі проживає менше дев'яти сотень селян.

Парафія у Хотимирі вважається заснованою 1602 року завдяки місцевому власнику Войцеху Хотимирському, проте, швидше за все, це було її відновлення, а постала вона значно раніше. Перші костели були дерев'яними, а один із них наприкінці XVI століття завалився від старості. 1598 року його замінив мурований коштом вже згаданого Войцеха Хотимирського храм.

90400 Хуст,
вул. 24 Жовтня, 45,
+380 (3142) 249-91,
f.b.: 419847565064577

Будівництво Хустського замку розпочалось 1090 року, а завершилось у 1191 році. Так виникло місто Хуст, яке у XIX столітті було центром повіту Марамороського комітату. 21.01.1919р. у Хусті Всенародний Конгрес угорських русинів утворив Центральну Народну Раду і ухвалив приєднати Закарпаття до України. 10.11.1938р. Хуст став столицею автономної Карпато-української держави, куди евакуювався уряд А. Волошина з Ужгороду. Тут також 15.03.1939р. зібрався Сойм Карпатської України. Нині є районним центром та (з 1998 року) містом обласного підпорядкування з населенням понад 28 тисяч мешканців.

Перша письмова згадка про місцеву парафію датується XIV століттям, проте вона, ймовірно, була заснована раніше. А під час реформації католики втратили костел та парафію, яку відновили лише 1765 року. Старий храм не вдалось повернути.

78255 Ценява

У документах село Ценява вперше згадується 1714 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало більше тисячі мешканців, з яких половина була римо-католиками, нині ж чисельність населення складає понад 1600 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. Коли їх кількість майже досягла семи сотень, у Ценяві 1902 року постав комітет будівництва костелу, завдяки зусиллям якого вже 1904 року на земельній ділянці, подарованій місцевим власником Константином Сівецьким, розпочали спорудження філіального мурованого храму коштом вірян Коломиї та Ценяви, а також з дотацій владних інституцій. Будівництво за спрощеним типовим проектом архітектора Тадеуша Обмінського на 400 осіб здійснювали коломийські муляри Кароль Очко та Йосиф Тимочковський.

80465 Цеперів

Село Цеперів згадується у 1405, 1444, 1563 та 1581 роках. Ймовірно, що на початку ХХ століття виникли присілок Едвардівка та хутір Цепухи із польськими колоністами. 1939 року загальна чисельність населення становила 730 осіб, з них 500 українців та 230 поляків. Село було у складі Кам'янко-Бузького району та 2020 року перейшло до Львівського. Нині тут проживає дві з половиною сотні мешканців.

До ХХ століття кількість римо-католиків у Цеперові не перевищувала двох десятків, а належали вони до парафії св. Якова Ап. у Кукезові. Проте вже від початку цього століття їх чисельність зросла до майже трьох сотень (за рахунок колонії Едвардівка). У 1907-1908 роках завдяки коштам та зусиллям о. Едварда Табачковського у селі збудували, в основному, філіальний мурований костел із червоної цегли.

48712 Цигани

Село Цигани, яке у 1945-1992 роках називалось Рудка, вперше письмово згадуються 1474 роком. Проживає тут близько 1300 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі-Подільській (Скалі-над-Збручем). У 1900 році, коли чисельність католиків латинського обряду у Циганах перевищила сім сотень, тут завершили споруджувати та освятили філіальний мурований костел. А в другій половині 30-х років кількість вірян у Циганах разом із невеличким селом Тересин сягнула півтори тисячі, і Цигани вийшли із складу парафії у Скалі.

30418 Цмівка,
f.b.: 439870723043528

Маленьке село Цмівка зараз нараховує близько двохсот мешканців, з них римо-католиків (разом із сусідніми селами) майже сотня.

У 1920-1922 роках тут було споруджено дерев’яний костел. У 1928 році радянська влада закрила храм і зробила з нього зерносховище. У 1989 році майбутній єпископ о. Станіслав Широкорадюк OFM розпочав клопотання щодо повернення святині, а протягом 1992-1994 років о. Петро Ботвін OFM обмурував цей костел цеглою. 1994 року храм освятив єпископ Ян Ольшанський MIC.

45233 Цумань,
вул. 1-го Травня, 1

Перша згадка у документах про Цумань датується 1557 роком. Вже через чверть століття поселення стало власністю родини Радзивілів, у володінні якої знаходилось аж до 1939 року. У 1940 році отримало статус селища міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Ківерцівського району. Нині ж Цумань вже у Луцькому районі та нараховує близько 12 тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці в Олиці. Свій мурований костел у романському стилі під титулом св. Аргентинуса вони отримали лише 1936 року (завдяки родині вищезгаданих Радзивілів), а виокремились у самостійну парафію у 1938-1939 роках. Відомо, що 1939 року настоятелем тут був о. Станіслав Селява, а потім - о. Стефан Завадський. Після 1943 року храм було закрито, а у 50-х роках перетворено на будинок культури.