81151 Давидів,
вул. Миру, 29

Вважається, що Давидів заснував у XII столітті князь Давид Ігорович, заселивши його полоненими половцями, проте у другій половині XIII століття поселення зруйнували татарські війська Бурундая. Перша згадка у документах про Давидів датується 20 березнем 1355 року, а 1415 року він отримав магдебурзьке право. Зі середини XVII і аж до ХХ століть був власністю львівських домініканців, які заселили його переселенцями з Польщі. Перед ІІсв. війною лише 10 відсотків місцевих мешканців були українцями, Після війни поляків переселили до Польщі, а звідти - українців. Нині тут проживає близько 4500 осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Парафію в Давидові фундував 6 листопада 1439 року його власник Станіслав Давидівський, а першим її душпастирем був о. Павло з Каньчуги (південно-східна Польща). Домініканці ж спочатку доручили парафію дієцезіальному священнику о. Якову Домарадзькому, проте той виявився недостойним душпастирем. Коли ж його спробували усунути з посади, то він, викравши костельне майно, утік, тоді архієпископ Ян Тарло заборонив йому духовне служіння. Від 1659 року парафію обслуговували домініканці, лише після 1815 року вона перейшла до дієцезіального духовенства.

59021 Давидівка,
Лісова, 7

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

59021 Давидівка,
вул. Банилівська, 40,
f.b.: 100064679836435

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

48146 Дарахів

Перша документальна згадка про Дарахів датується 1554 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад дві тисячі мешканців, з них дев'ять сотень були римо-католиками, а майже тисяча - греко-католиками. Нині населення села - понад півтори тисячі осіб. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Дарахова належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Струсові. Коли їх чисельність перевищила одинадцять сотень, у селі поблизу цвинтаря збудували філіальну муровану каплицю, яку 1903 року освятили під титулом св. Йоана Хрестителя. А вже 1908 року тут вперше зазначено існування парафіяльної експозитури. Через два роки було отримано дозвіл на створення самостійної парафії, проте реально вона постала лише 1925 року.

82443 Дашава

Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому нині проживає близько 2400 мешканців.

Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс, в якому 1904 року на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о. Тшопінського та салезіанців добудували муровану каплицю.

78023 Делева

Уперше в документах село згадується 1427 року, коли король Владислав Ягайло віддав його парафії свв. Миколая і Катерини у Коропці в якості фінансового забезпечення її діяльності, що залишалось незмінним аж до ХХ століття, та надав Делеві магдебурзьке право, обмежене юрисдикцією настоятеля коропецької парафії. Проте поселення є старшим, про що свідчать розташовані на його території два городища та шість давньоруських підплитових поховань. 1939 року в Делеві проживало 1950 мешканців, з них 1930 українців (1670 греко-католиків і 260 римо-католиків), 10 поляків та 10 євреїв. Нині ж тут понад 1700 селян. Належало село до Тлумацького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Зрозуміло, що нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Коропці. Першу каплицю (дубову) у Делеві було збудовано у другому десятилітті XVIII століття коштом коропецького настоятеля о. Ігнатія Божина. А наступна і вже мурована святиня постала 1912 року завдяки о. Михаїлу Папроцькому. Її збудували за найменшим (на 200 вірян) із трьох типових костельних проектів львівського архітектора Тадеуша Обмінського.

78442 Делятин
вул. 16 липня, 211a

Вперше Делятин згадується у документі від 9 березня 1400 року, потім - 16 травня 1440р. і 1 липня 1443р., а також 27 квітня 1495 року. Від 1554 року вважається містом, в якому 1579 року проживало 465 мешканців. Від 1772 року був центром повіту. 1880 року у Делятині проживало понад 4 тисячі осіб (понад чотири сотні римо-католиків), 1921 року - 3513 українців, 1576 євреїв та 875 поляків, нині ж - понад 8200 мешканців. З 1940 року є селищем міського типу (у 1940-1941рр. навіть був центром району).

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Хоча ще 1820 року архієпископ Андрій Анквіч пропонував створити у Делятині душпастирський осередок, до якого увійшли б 13 навколишніх сіл (450 вірних), проте капеланію під патронатом Релігійного Фонду було засновано урядом лише 31 липня 1857 року. Цього ж року на пам'ять про візит у Делятин цісаря Франца-Йосифа, що відбувся 1851 року, коштом центрального та місцевих урядів і добровільних пожертв розпочали будівництво сучасного мурованого костелу за проектом інженера Кюна, адаптованого Гумбертом.