90520 Усть-Чорна,
вул. Верховинська, 84,
+380 (3134) 763-78,
f.b.: 463138803872666

Усть-Чорна виділилась із заснованої австріськими колоністами Німецької Мокрої як окреме поселення 1815 року під назвою Кьонігсфельд (Königsfeld - «Королівське поле»). Друга хвиля колоністів прийшла 1832 року з Угорщини (нині - територія Словаччини). Селище міського типу із 1957 року, в якому нині проживає понад півтори тисячі мешканців.

У 1815 році австрійські колоністи збудували в Усть-Чорній 8 хатин та маленьку капличку, а сучасний мурований костел було споруджено 1890 року. У 1997 році в Усть-Чорній постала парафія. Є орган 1890 року.

48341 Устя-Зелене

Вперше згадується Устя-Зелене (Горожане, Ружане) у 1436 та 1438 роках, є згадки також у 1443, 1448, 1461, 1464 і 1467 роках. 1548 року отримало магдебурзьке право, від 1564 року було центром староства. У 1880р. у містечку проживало 2464 мешканців (1352 українців, 828 німців і 2894 поляків), нині село має менше шести сотень осіб. Входило до Монастириського району, а а від 2020 року є частиною Чортківського.

У місцевому замку у другій половині XVIст. існувала мурована каплиця свв. Якова та Анни. 16 травня 1579 року в Усті-Зеленому заснували парафію коштом власника містечка Миколая Мєлецького. Парафіяльний костел згадується у 1600 і 1623 роках. 1718 року цей чи наступний дерев'яний храм описується як старий і непридатний для богослужінь, мав він каплицю фундації Мавриція Курдвановського, три вівтарі (головний Пресвятої Трійці та бічні Матері Божої Ченстоховської і св. Анни) та дзвіницю із трьома дзвонами.

80771 Ушня

У документі від 18 листопада 1452 року поселення Ушня (Vschnya) згадується як королівське село, є також згадка 1452 року. Проте пізніше село стало частиною Білого Каменя, від якого відмежувалось лише 1614 року. У 1869р. мало 1295 мешканців, 1880 року - 1677 (1398 поляків, 279 українців), причому 1170 були римо- і 411 греко-католиками. 1900 року в Ушні проживало 2088 осіб, у тому числі близько півтори тисячі римо-католиків, а нині село нараховує менше півтисячі мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені. Наприкінці ХІХ століття виникла необхідність спорудження власної святині, оскільки греко-католики заборонили їм відвідувати свою церкву, де вони мали свій вівтар. Земельну ділянку під храм пожертвували сестри милосердя, яким Йосиф Шнайдер подарував частину своїх маєтностей у селі, та сам власник. За взірець взяли костел у Білому Камені.

11571 Березневе,
вул. Центральна, 1

Поселення, яке отримало назву від річки Уж (в давнину - Уша), у літописах згадується у 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска, а перші документальні згадки про Ушомир датуються кінцем XVII століття. У другій половині XVIIIст. був містечком та налічував близько півтисячі мешканців, 1866 року - 1731, 1906 року - 2282, а нині є селом із населенням понад 1300 осіб.

Ймовірно, що засноване 1921 року село Березневе, яке 1960 року увійшло до відомого від 1818 року села Пугачівка, колись було частиною Ушомира.

Перший (дерев'яний) костел в Ушомирі споруджено 1767 року коштом заможної родини Дубровських. 1781 року Анна Дубровська передала цей храм кармелітам разом із фундованим нею (та іншими членами родини) фінансовим забезпеченням його діяльності. Був невеликим, мав титул св. Анни і три вівтарі.

90352 Фанчиково,
вул. Головна, 11

Фанчиково існувало вже у 1271 році. Село, в якому проживає понад 5 тисяч переважно україномовних мешканців має чотири церкви - римсько-католицьку, греко-католицьку, реформатську та православну.

У XIV столітті у Фанчиковому було засновано парафію. Ймовірно, що тоді ж (або навіть раніше) спорудили сучасний мурований костел. Проте за часів реформації парафія припинила своє існування. А своїм відродженням у 1756 році вона може завдячувати о. Яношу Комарові. Якийсь час філією місцевої парафії була навіть спільнота вірян Виноградова.

08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

В документах Фастів, який до 1939 року називався Хвастовом, вперше згадується 1390 роком, хоча є припущення, що міг існувати у Xст. як Фаст чи Фост, та в XIст. як Фущево. У 1601р. місто отримало магдебурзьке право. Від другої половини XVIст. аж до часів єпископа Михайла Пивницького було власністю київських (потім - луцько-житомирських) єпископів. З 1923 року - районний центр, від 1938 року - місто. 1880 року тут проживало 7536 мешканців, нині - майже 44 тисяч осіб.

Перший костел (дерев'яний) було споруджено та парафію засновано 1593 року власником Фастова єпископом Йосифом Верещинським, який настільки добре розбудував містечко, що воно навіть понад два десятиліття називалось Новим Верещином. У 1620р. черговий власник єпископ Богуслав Радошевський оселив у Фастові єзуїтів, які збудували тут свій храм (теж дерев'яний) із чудотворним образом Господа Ісуса, проте 1644 року виїхали до Києва. У 1638р. наступний власник єпископ єпископ Олександр Соколовський запросив до міста бернардинів, які теж отримали свою святиню (дерев'яну).

77011 Фрага

Фрага вважається заснованою 1460 року. У XVI - XIX століттях інколи згадується як містечко. У другій половині XIXст. була вже селом, в якому 1881 року проживало 546 мешканців (перважно українців), 1939 року Фрагу населяло 910 осіб, у тому числі 800 українців і 100 поляків, нині ж її населення - близько шести з половиною сотень мешканців. У 1946-1993 роках село називалось Ягодівкою. Входило до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Перша фразька невелика святиня, що стояла на горбі (на місці об'явлень Матері Божої), згадується 1593 року. 1682 року місцевий власник Станіслав Яблоновський оселив при цьому (чи черговому) храмі оо.-бернардинів, які збудували поряд дерев'яний монастир, проте лише 7 лютого 1700 року підписав акт надання Фраги бернардинам.

61??? Харків,
вул. Катаєва, 22,
+380 (57) 376-21-50,
f.b.: 812500848953179

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Місцевість Харкова Нова Баварія отримала розвиток у середині XIX століття, коли біля залізничної станції німецький підприємець з Баварії збудував пивзавод (звідси і назва).

У 2001 року оо.-кармеліти босі розпочали душпастирство серед вірних цього харківського мікрорайону. За цей час вони спорудили по вулиці Катаєва монастир та костел. Через 11 років, 4 листопада 2012 року настоятелем костелу став дієцезіальний священник, а 10 вересня 2017 року її перейняли оо.-домініканці (орден Братів Проповідників).

61051 Харків,
вул. Клочківська, 319,
+380 (57) 336-69-98,
www: sviatesimejstvo.in.ua

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Олексіївка (північно-західна частина Харкова) відокремлена Олексіївською балкою, по якій тече річка Олексіївка. Поселення виникло наприкінці XVII - на початку XVIII століть як слободка Олексіївка. У 50-ті роки ХХ століття Олексіївка увійшла в межі Харкова, а масова її забудова багатоповерховими спорудами почалась зі середини 70-х років.

Отці-маріани почали працювати у Харкові ще до повернення вірним храму Успіння Пресвятої Діви Марії. Пізніше їх діяльність зосередилась у харківському мікрорайоні Олексіївка, де у другій половині 90-х років було придбано приватний будинок та облаштовано у ньому тимчасові каплицю і монастир.

А 24 жовтня 2001 року Харківська міськрада прийняла рішення про виділення земельної ділянки під будівництво маріянського костельно-монастирського комплексу, яке весною 2004 року затвердили депутати міської ради. У травні цього ж року розпочалось будівництво. 16 грудня 2008 року єпископ Мар’ян Бучек освятив купол вежі і хрест, які було встановлено на храмі. Цього ж року накрито дахи костелу і парафіяльного будинку бляхою, пожертвованою німецькою фірмою 'Rheinzink'. 20 липня 2011 року єпископ Бучек освятив дзвони храму, які привезли для парафії з Роттердаму (Голландія) Паула та Діна Хоффман разом з лавками, хрестильницею та тимчасовим вівтарем.

61168 Харків,
вул. Koстельна, 2, а/с 1074,
+380 (57) 709-83-47, 709-83-48

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Найбільший в Україні харківський житловий масив Салтівка так назвали, оскільки по його території проходить дорога із центра Харкова на Старий Салтів (Салтівське шосе). До початку 1960-х років була відома як Салтівське селище.

На другий день Різдвяних свят, 26 грудня 1993 року харківські римо-католики на чолі з настоятелем о. Юрієм Зімінським молились на Салтівці про створення тут нової парафії. У 1995 році ченці згромадження Отців Місіонерів св. Вікентія де Поля розпочали душпастирство серед салтівських вірних. Було придбано земельну ділянку з будинком колишнього дитсаду, який переобладнали під каплицю. А 27 вересня 1995 року відбулася перша Свята Меса у каплиці св. Вікентія де Поля та офіційне відкриття тут другої харківської парафії.