24320 Ладижин,
вул. Карла Маркса, 34а

Перша згадка про Ладижин (Каладижин) датується 1240 роком, коли добре укріплене місто зруйнували татаро-монголи, вдавшись до підступу. Потім Ладижин згадується у XIV столітті як дерев'яне місто-фортеця. 21 березня 1973 року селище міського типу Ладижин було віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а 2000 року стало містом обласного значення. Нині його населення складає понад 22 тисячі мешканців.

Відомо, що 1797 року коштом місцевого власника Северина Потоцького у Ладижині постала дерев'яна каплиця, яку у 1823 році замінив мурований костел, збудований завдяки пожертві наступних власників - Собанських. Є суперечлива інформація, що у 1850 році храм консекрував єпископ Лубенський, проте відомі з доступних джерел єпископи на прізвище Лубенські або вже померли на цю дату, або ще не стали єпископами. Наприкінці XIX століття до цієї парафії, яка нараховувала менше восьми сотень вірних, належало аж 23 села.

48124 Ладичин,
вул. Івана-Франка

Перша згадка у документах про Ладичин (Владичин) датується 18 листопадом 1454 року, проте поселення тут було ще за княжих часів. 1880 року у ньому проживало півтори тисячі мешканців, з них лише три сотні були римо-католиками, нині ж у селі, яке входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського, - близько 1200 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Микулинцях. У 1911 році, коли їх чисельність сягнула майже півтисячі, коштом місцевої власниці Йозефи Рей у Ладичині облаштували тимчасову каплицю у дерев'яному будинку колишньої корчми та заснували парафіяльну експозитуру. Наступного року завдяки пожертвам вірян каплицю було оснащено. 2 лютого 1913 року микулинецький настоятель о. Людвик Вейс освятив дерев'яну дзвіницю із подарованими Йозефою Рей чотирма дзвонами, що отримали імена членів її родини.

48260 Ланівці,
вул. Шкільна, 2

Перша документальна згадка про Ланівці датується 1444 роком. 1545 року поселення стало містом. Після 1793 року Ланівці деякий час були центром волості, від січня 1940 року - райцентром. 1956 року отримали статус селища міського типу, в 2001 році - статус міста. Від 2020 року належать до Кременцького району. Проживає у місті майже 12 тисяч мешканців.

У 1444-1863 роках Ланівці належали родині Єловецьких. Відомо, що завдяки їм тут було споруджено костел із дубового дерева, який, ймовірно, замінив попередній та проіснував до 1839 року, згорівши разом з архівом. А 1857 року завдяки цій родині у Ланівцях постав вже мурований храм в стилі ампір з колонами. Його 1860 року консекрував єпископ-ординарій Луцько-Житомирський Каспер Боровський. У 80-х роках парафія, до якої належали навколішні села, нараховувала понад 6 сотень вірних та мала цвинтарну калицю 1790 року у Ланівцях, філіальну сятиню у Нападівці, а також каплиці у Доманинці (нині - хутір Бережанки) і Корначівці, яка нині називається Малою Корначівкою.

81452 Лановичі

Село Лановичі (раніше - Луновичі) відоме від 1369 року, згадується також у 1424 та 1445 роках. Нині його населяє понад шість сотень мешканців, переважна більшість яких вважає своєю рідною мовою польську.

У 1462 році тут заснували парафію та спорудили перший дерев'яний костел коштом місцевого власника Павла Одровонжа. 1591 року архієпископ Львівський Ян Соліковський консекрував другий дерев'яний храм, збудований на кошти Мартина Лички. Мав головний вівтар та два бічнних. У 1727 році було споруджено третю дерев'яну святиню коштом Домініка Коссаковського, яку 1753 року після ремонтних робіт консекрував єпископ Перемишльський Вацлав Сераковський. Спочатку оснащення цього костелу складалось із перенесеного зі старих храмів, але 1774 року із костелу св. Станіслава Костки у Самборі придбали багато оздоблений вівтар Святої Родини, а наступного року закупили вівтар з образами св. Каетана і Непорочного Зачаття Матері Божої.

81452 Лановичі,
+380 (3236) 447-26,
www: lanowice.saletyni.org,
f.b.: Lanovichi.Lvivska.Oblast.Ukraine

Село Лановичі (раніше - Луновичі) відоме від 1369 року, згадується також у 1424 та 1445 роках. Нині його населяє понад шість сотень мешканців, переважна більшість яких вважає своєю рідною мовою польську.

У 1462 році тут заснували парафію та спорудили перший дерев'яний костел коштом П. Одровонжа. 1591 року архієпископ Ян Соліковський консекрував другий дерев'яний храм, збудований на кошти М. Лички. У 1727 році було споруджено третю дерев'яну святиню коштом Д. Коссаковського, яку 1753 року консекрував єпископ Вацлав Сераковський. 1817 року збудовали та освятили четвертий дерев'яний храм (фундатор - І. Конарський).

11784 Лебедівка,
вул. 40-річчя Перемоги, 1

Село Лебедівка, яке до 1961 року називалось Слобода-Чернецька, помилково вважається заснованим 1890 року, хоча вже 1805 року у ньому існувала римсько-католицька каплиця. У селі проживали переважно поляки. У жовтні 1935 року звідси до Харківської області було виселено 16 польських родин (94 особи), проте пізніше тут стали селитись українці з Черкаської області. Нині чисельність місцевого населення не перевищує трьох сотень.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Новограді-Волинському (нині - Звягель). 1805 року у Слободі-Чернецькій коштом Максиміліана Яблоновського (місцевого землевласника?) було споруджено філіальну дерев'яну каплицю Преображення Господнього (ймовірно, на кладовищі). А, принаймні, від 1852 року тут вже існувала окрема парафіяльна філія, яку обслуговував вікарій о. Йосиф Осмольський.

Левачі

Ще навіть на початку ХХ століття Левачі вважались лише слободою, в якій проживало тільки 83 мешканців, 1906 року - 104, 1921 року - 247 (242 поляків, чисельність яких виросла за рахунок прикордонників, і 5 українців). У 1945р. поляки з Левачів виїхали в Польщу, натомість звідти переселили українців. 1989 року село внесли до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, 1989 року його населення становило лише 10 осіб, а 1999 року село ліквідували. Входило до Березнівському району, а від 2020 року могло бути частиною Рівненського.

Католики латинського обряду поселення від 1921 року, коли їх чисельність становила 242 вірних, належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у сусідньому Людвиполі (нині - Соснове). 1927 року у Левачах їхнім коштом, у першу чергу - прикордонників, було збудовано філіальний дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі, який вже 1928 року став святинею самостійної парафії.

31500 Летичів,
вул. 50-річчя Жовтня, 10,
+380 (3857) 201-86, 204-53,
www: sanctuarium.com.ua

Перша згадка про Летичів датується 1362 роком, проте поселення вважається заснованим у XIII столітті. У 1429р. воно отримало магдебурзьке право, 1434 року стало повітовим центром. Було садибою Летичівської дієцезі, приєднаної до Кам'янецької 1798 року. З 1924 року є селищем міського типу та центром району, населення ниі - понад десять тисяч мешканців.

Близько 1430 року у Летичеві збудували перший дерев'яний костел. У 1506 році було споруджено мурований храм на кошти Яна Потоцького. У 1606 році місцеві домініканці, які раніше оселились тут, отримали від Папи Климентія VIII копію ікони Богородиці з римської базиліки. У 1625 році костел було спалено, а у 1712-1774рр. відбудовано коштом парафіян. У 1832 році царська влада ліквідувала домініканський монастир. 1854 року костел згорів, проте його відновили за кошти парафіян та завдяки зусиллям о. Францішка Згерського. у 1778 році Папа Пій VI видав декрет про коронацію образу Летичівської Богородиці. 1906 року храм було реставровано.

82162 Летня

Село Летня вважається заснованим 1300 року і згадується вже у другій половині цього століття. Його населення - понад 2600 мешканців.

Римо-католики села, які належали до парафії Пресвятої Трійці у Меденичах, 1930 року отримали дозвіл на спорудження філіальної святині. У 1931 році єпископ Анатолій Новак освятив наріжний камінь під будівництво дерев'яного храму на мурованому фундаменті, яке коштом місцевих парафіян завершили, в основному, 1932 року. Проте оздоблення та оснащення костелу тривало ще два роки. І тільки тоді храм освятили під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

80030 Лещатів

Перша документальна згадка про Лещатів (Лещитів) датується 1397 роком. Наприкінці ХІХ століття тут проживало від 300 до 400 мешканців, нині їх також менше чотирьох сотень. До 1934 року було центром гміни. З радянських часів село входило до Сокальського району, а тепер - до Червоноградського.

Римо-католиків у Лещатові було небагато навіть у часи ІІ Речіпосполитої, належали вони до парафії св. Архангела Михаїла у Тартакові. У 1937-1938 роках, коли чисельність місцевих вірних перевищила сотню, в центрі села збудували філіальний мурований костел у стилі конструктивізму, який почав діяти 1939 року. У храмі був орган. До цієї святині доїздили також католики латинського обряду із сусідніх сіл.