Пужники

Перша згадка про Пужники у документах датується 1424 роком. Наприкінці 30-х років ХХ століття село стало майже повністю польським. Під час ІІсв. війни у Пужниках були підрозділи АК та самооборони, а з приходом радянської влади його мешканці у складі 'истребительного батальйона' воювали із українськими повстанцями. У лютому 1945 року загін УПА спалив село та знищив частину селян, інші ж виїхали у сусідні села. Спочатку Пужники намагались відродити, переселивши сюди українські сім'ї з Польщі, проте 1949 року село ліквідували.

Римо-католики села належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші. 1880 року у Пужниках коштом переважно вірян збудували філіальну дерев'яну каплицю, яку освятили 1882 року. Завдяки зусиллям катехита гімназії у Стрию о. Кароля Зоеллера, який у Пужниках душпастирював, оскільки звик тут проводити відпочинок, 1897 року було підготовлено розбудову каплиці за проектом інженера зі Стрия Й. Котковського. І 1900 року до святині було добудовано дві дерев'яні каплиці з боків та мурований пресбітерій. Ймовірно, що новоутворений костел освятив архієпископ Йосиф Більчевський у вересні 1905 року під час візитації.

12004 Пулини,
вул. Садова, 2а

Поселення кілька разів згадується у літописах XII-XIII століть як Чортів Ліс, пізніше - Чортоліси, а назва Пулини з'являється вперше у документі 1578 року. Від 1866 року містечко було волосним центром, у 1923-1962 та 1966-2020 роках - райцентром, від 1967р. є селищем (міського типу). У 1935-1941 і 1944-2016 роках називалось Червоноармійськом. 1870 року тут проживало 390 мешканців, у 80-х роках - близько восьми сотень, 1897 року - понад 2000, 1900 року - 3155, напередодні Ісв. війни - 4630, нині - більше 5 тисяч осіб.

У 1796 році в Пулинах коштом місцевих власників Яна Ганського та його дружини Софії з роду Скорупків було споруджено з дубової та соснової деревини костел, а також парафіяльний будинок. Фундаційний акт датовано 22 травня, а парафію заснували 16 червня (метричні книги велись, принаймні, від 1802 року). 25 грудня цього ж року новозбудований храм консекрував, ймовірно, під титулом св. Казимира за дорученням єпископа Каспера Казимира Цецішовського о. Вікентій Яновський - канцлер Житомирської катедри, який тоді був пулинським настоятелем і житомирським деканом.

81100 Пустомити,
вул. Грушевського

Пустомити вперше письмово згадуються 1417 року як село Мито (Митко), а в 1448-1454 роках фігурували у документах як теж Мито або вже як Пустомити. 1880 року село мало 973 мешканців (римо-католиків і греко-католиків приблизно по 470 осіб). Задяки наявності мінеральнмх вод були курортом у 1880-1914 роках. 1939 року - вже 1780 мешканців (540 українців - греко-католиків, 300 українців - римо-католиків, 910 поляків). У 1958 році стали райцентром, а 1988 року - містом. Нині тут проживає майже 9500 мешканців. Від 2020 року місто входить до Львівського району.

Римо-католики Пустомит належали до парафії Всіх Святих у Годовиці. Коли їх чисельність сягнула 450 вірних, коштом архієпископа Кароля Гриневецького, котрий після вигнання з Росії за непокору царській владі оселився на теренах Львівської архідієцезії, у 1903-1905 роках було споруджено, в основному, філіальну муровану каплицю. Попри те, що храм ще не викінчили, архієпископ Йосиф Більчевський дозволив звершувати у ньому богослужіння. 1909 року до каплиці добудували пресбітерій.

80316 Рава-Руська,
вул. Коновальця, 32/4,
+380 (3252) 434-02

Перші поселення на теренах міста виникли близько дев'яти століть тому, а в документах Рава-Руська згадується 1455 роком. Тоді белзький і мазовецький князь Владислав одне з таких поселень назвав іменем свого володіння у Польщі - Равою, додавши слово «Руська», адже Русь, русини є давньою назвою України та українців. 1622 року Рава отримала магдебурзьке право. З 1913 року була центром повіту, статус міста отримала 1939 року і до 1962 року була центром району. Населення - понад 8600 мешканців.

У 1612 році місцеві землевласники Тщенці перенесли парафію у селі Річки, засновану 1531 року, до своєї резиденції у Раві-Руській та спорудили тут дерев'яний костел. Святиня була знищена 1648 року місцевим населенням. У 1770-1776 роках коштом наступного власника Андрія Жечицького спорудили бароковий однонефний храм, який 9 травня 1843 року консекрував архієпископ Франциск Піштек. У 1895 та 1926 роках відбулась реконструкція святині.

81372 Раденичі

Село Раденичі вперше згадується у документах 1429 роком. Проживає тут нині понад 1100 селян.

У 70-х роках XV століття тут було засновано парафію коштом М. Стадницького. У 40-х роках XVII століття спорудили черговий дерев'яний костел за кошти єпископа А. Средзинського, який його консекрував. У 1754 році збудовано новий дерев'яний костел на місті попереднього. 19 липня 1768 року храм консекрував єпископ І. Крижановський.

44353 Радехів

У документах Радехів вперше згадується 1514 року, коли поселення отримало німецьке право. У 1921 році тут проживало 446 мешканців, з яких лише 12 були католиками. Нині чисельність населення Радехова перевищує шість сотень осіб, а належить село вже до Ковельського району (раніше було в Любомельському).

Відомо, що у 30-х роках XVI століття Радехів належав до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі, а 1564 року - Успіння Пресвятої Діви Марії у Перевалах. 20.11.1696р. о. Войцех Рошковський із Холма склав акт фундації конвекту августиянів у Радехові, що було підтверджено 06.10.1697р. єпископом Яном Длужевським. 29.09.1698р. відбулось урочисте впровадження перших августиянів. Їх костельно-монастирський комплекс збудували із дерева. 1715 року у храмі було 5 вівтарів (головний - Матері Божої, а бічні - свв. Михаїла, Августина, Ангелів-Стражів та Войцеха). До середини цього століття ці будівлі занепали та потребували ремонту.

80200 Радехів

Перша письмова згадка про Радехів (Радихів) датована 1472 роком, наступна - 1493 роком. 1752 року отримав магдебурзське право. 1880 року місто нараховувало понад 3500 мешканців, причому кількістю українці у десять разів переважали поляків. У 1911-1939 роках був центром повіту, а пізніше - центром району. Від 2020 року входить до Червоноградського району. Нині тут проживає понад 9700 осіб.

Римо-католики Радехова раніше належали до парафії у Станині, перенесеної сюди у 1775-1776 роках. Тоді ж розпочали будівництво мурованого костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, яке завершили 1828 року. Від 1945 року цей храм радянська влада використовувала в якості військового клубу, а 1972 року його було повністю зруйновано.