47663 Росохуватець

Вперше письмово Росохуватець (Росоховатець) згадується 1559 роком як село Росище, тоді тут проживало лише півсотні мешканців, а розвиток поселення розпочався з кінця XVIIст., після завершення татарських нападів. 1880 року село мало 862 мешканців, з них 384 були римо-католиками, а перед початком ІІсв. війни - 1357 осіб (переважно - поляків). Після війни більшість поляків виїхала до Польщі, а звідти заселили українців. Нині тут живе близько 320 селян. Росохуватець входив до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1851 року у Росохуватці постав філіальний костел св. Войтеха внаслідок перебудови фільваркового господарського будинку, і цього ж року у селі було утворено парафіяльну експозитуру, до якої увійшли ще чотири сусідніх села. А 11 вересня 1853 року Святіший Отець Пій ІХ надав храму відпуст у дні св. Михаїла і св. Войтеха.

09061 Руда

Руда вважається заснованою наприкінці ХV століття. Лише з 1990 року це село, яке було об'єднане із селом Шамраївка, відновлене як окреме поселення. Проживає у ньому понад 1600 мешканців.

У другій половині XIX століття (ймовірно, у сімдесятих роках) коштом поміщиків Підгорських тут було споруджено мурований костел в неоготичному стилі, який схожий на храм св. Ізидора у Безпечній. У радянські часи святиню було закрито.

32421 Рудка

Село вперше у документах згадується як Рудище 1592 року, а через 7 років - під сучасною назвою Рудка. Нині його населяє понад 800 осіб.

Відомо, що 1897 року тут проживало 578 римо-католиків із 1488 мешканців, а 1901 року - 390 (із 1116), проте своєї святині вони не мали. Невеличкий мурований костел було споруджено у 1995-1999 роках завдяки зусиллям та коштам місцевих парафіян під керівництвом о. Альбіна Собєха СР. Ним послуговуються також римо-католики із Лисогірки.

81440 Рудки,
вул. Бандери, 3,
+380 (3236) 456-44,
f.b.: 377469159127500

Рудки засновані 1472 року, а відомі з XIV століття як хутір села Бенькова Вишня (нині - Вишня). У І половині XVIII столітті Рудки отримали магдебурзьке право, а 1867 року стали повітовим центром. У 1940-1941 та 1944-1962 роках були центром району. Населення - приблизно 5400 мешканців.

У II половині XIV століття - I половині XV століття у Рудках була заснована парафія та споруджений перший дерев'яний костел, консекрований єпископом П. Хжонстковським (1435-1452рр.) під титулом св. Войтеха. 1550 року храм відбудували після того, як його знищили татари. У II половині XVI століття парафію було відновлено після майже півстолітнього періоду протестантизму, святиню відремонтовано коштом Мадалінських.

13600 Ружин,
вул. Київська, 15,
+380 (4138) 216-60,
f.b.: 1123243961057910

Вперше Ружин згадується 1071 року в літописах як Скоргородок, який був потім зруйнували монголо-татари. На його місці виник Щербів, проте 1399 року його спалили кримські татари. Після Люблінської унії польський король Стефан Баторій подарував Кирилу Ружинському Щербів, який 1591 року перейменували на Ружин. Статус селища міського типу - із 1962 року, є районним центром. Проживає у ньому близько чотирьох з половиною тисяч мешканців.

У 1815 році у Ружині було споруджено сучасний мурований храм коштом графа Калиновського. З 20-х років ХХ століття по 1990 рік святиня перебувала закритою (знесли купол, зробили у ній в'язницю, а потім будівлю використовували під авторемонтні майстерні).

81410 Самбір,
вул. Сагайдачного, 7,
+380 (3236) 344-43, 200-54,
www: parafiasambor.pl,
f.b.: 899839423458739

У 1241 році уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоруському поселенні Погонич, яке з часом розрослося і його назвали «Новим Самбором» чи просто «Самбором», а зруйноване місто було відновлене вже під іменем «Старого Самбора». 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1774 році Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року цісар Йосиф II надав йому титул «Вільного королівського міста». З 60-х років XIX століття був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. Проживає тут майже 35 тисяч мешканців.

У 1390 році у (Новому) Самборі було засновано парафію (ймовірно, що першим дерев'яним костелом св. Миколая стала церква св. Параскови). 1498 року храм знищили татари.

8141? Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241 році уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоруському поселенні Погонич, яке з часом розрослося і його назвали «Новим Самбором» чи просто «Самбором», а зруйноване місто було відновлене вже під іменем «Старого Самбора». 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1774 році Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року цісар Йосиф II надав йому титул «Вільного королівського міста». З 60-х років XIX століття був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. Проживає тут майже 35 тисяч мешканців.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю на терені, подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським, а 1706 року збудували собі тимчасовий монастир. Наступного року постала нова дерев'яна каплиця, а наріжний камінь під будівництво мурованого костелу було покладено 8 липня 1709 року. Спорудження та оснащення храму тривало аж до 1753 року. 19 серпня 1753 року єпископ Перемишльський Вацлав Сераковський консекрував костел під титулом св. Станіслава Костки. Але після ліквідації у 1773 році австрійською владою ордену єзуїтів їх храм перетворили на військовий склад.