80716 Єлиховичі

Перша писемна згадка про Єлиховичі (Гелеховичі) датується 17 жовтня 1447 року, згадуються також у 1449, 1464 і 1478 роках та наступного століття. 14 червня 1627 року місцевий власник Яків Собеський, батько майбутнього короля, пожертвував село парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві, власністю якої воно було аж до ХХ століття. У 1880р. тут проживало 495 мешканців, 1900 року - 614, нині - менше тисячі осіб.

Католики латинського обряду, які становили більшість населення Єлиховичів, належали до вже згаданої золочівської парафії. Протягом другої половини ХІХст. їх чисельність трималась приблизно на рівні чотирьох сотень, перед І світовою війною майже досягла півтисячі, а в 30-х роках ХХ століття почала зростати до шести сотень вірян.

11200 Ємільчине,
вул. Миру, 69,
+380 (4149) 212-82,
f.b.: 719002846723064

Межирічка вперше згадується письмово 1585 роком. Від 1812 року містечко належало Федору Уварову, який перейменував його на Емільчин(о) на честь доньки Емілії. З 1923 року - районний центр, 1944 року перейменоване на Ємільчине, з 1957 року - селище (міського типу), 2020 року перейшло до Звягельського району. 1906 року тут проживало 1835 мешканців, нині - близько 6600 осіб.

Католики латинського обряду Емільчина належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Звягелі. У схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1830-1831 років є згадка про якусь емільчинську каплицю у складі цієї парафії, проте вже, принаймні, 1852 року вона відсутня. У 1908-1909 роках коштом місцевих вірних у містечку завдяки зусиллям звягельського настоятеля о. Владислава Ляховича збудували мурований храм.

86400 Єнакієве,
вул. Достоєвського, 22

Датою заснування Єнакієвого вважається 1782 рік, коли на березі річки Булавин з'явилося село Федорівка (Гапурівка), про яке вперше згадується в «Списках населенных мест Российской империи». У 1895 році Ф. Єнакієв, Б. Яловецький та бельгійські підприємці заснували Російсько-бельгійське акціонерне товариство, яке протягом двох років поблизу Федорівки збудувало Петровський металургійний завод. Селища навколо нього 1898 року об'єднали в одне та назвали по імені одного із засновників товариства Єнакієвим. 1928 року місто отримало назву Рикове, 1936р. - Орджонікідзе, під час німецької окупації - знову Рикове, а 12.06.1944р. повернулась стара назва Єнакієве. Населення - близько 77 тисяч мешканців.

У 1897 році на кошти парафіян бельгійського та польського етнічного походження розпочалось будівництво місцевого костелу, яке за активної підримки директора заводу Юлія Потьє завершилось, в основному, 1900 року. Оздоблювальні роботи тривали до 1906 року, коли відбулось освячення храму під титулом Воздвиження Святого Хреста.

48271 Жабинці

В документах Жабинці вперше згадуються 1443 року як Старий Ярослав. У 1504р. його знищила орда, але вцілілі мешканці відновили поселення під назвою Новий Ярослав, який пізніше став просто Ярославом. Лише від 1592 року село почало називатись Жабинці. Його власники сприяли переселенню сюди польських селян. 1890 року тут проживало 612 осіб, у тому числі 539 українців і 130 поляків, нині - понад півтисячі. У повоєнний час поляки виїхали до Польщі, а в Жабинцях оселились українці з Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Коли їх чисельність перевищила сотню осіб, у Жабинцях 1862 року коштом власника села Леонарда Городиського завершили, в основному, спорудження філіального мурованого костелу та того ж року освятили його.

32365 Жванець,
вул. 60-річчя Жовтня,
f.b.: 370487763150144

Жванець вперше згадується у 1431 році. 1646 року король Владислав IV надав Жванцю магдебурзьке право. Нині колишнє містечко є селом із населенням понад півтори тисячі мешканців.

Сучасний мурований костел у Жванці було споруджено у 1740 році на пожертви католиків вірменського обряду та Лаврентія Ланцкоронського, з дозволу якого 1699 року у Жванець прибули вірмени з сусіднього Кам’янця-Подільського. 1769 року храм спалили барські конфедерати, а в 1782-1786 роках його відбудували. 1791 року святиню консекрував Львівський архієпископ вірменського обряду Валеріан Туманович. 1869 року храм став парафіяльним.

47843 Жеребки

Жеребки утворились 1951 року від злиття Королівських (Великих, Перших - 1946-1950 роки) та Шляхетських (Малих, Других - 1946-1950 роки) Жеребків. Останнє село (Жеребки Шляхетські), де на початку XX століття і було споруджено святиню, вперше згадується у 1574 році. 1890 року в Жеребках Королівських проживало майже вісім сотень мешканців (524 українців, 261 поляків), а у Шляхетських - понад півтисячі (460 українців, 69 поляків), 1914 року 1020 і 788 відповідно, 1921 року - 999 і 544, 1931 року - 1003 і 581, а нині об'єднане село нараховує майже сім сотень мешканців. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (село після ІІсв. війни називали Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині є Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією. Їх чисельність у період із середини ХІХ століття до І світової війни збільшилась з двох сотень до майже трьох з половиною.

81700 Жидачів,
вул. Ів. Франка, 4,
+380 (3239) 316-75,
f.b.: zhydachiv.sds

У документах Жидачів згадується 1164 роком як Удеч (Удечів). У 1393 році місто отримало магдебурзьке право, а потім стало осередком повіту. З 1939 року є районним центром. Населення - понад 10 тисяч мешканців.

У XIV столітті у Жидачеві було засновано парафію (за непідтвердженою інформацією, це сталось 1301 року) та збудовано дерев'яний храм Пресвятої Діви Марії. У 1387 році король Владислав Ягелло подарував парафії село Рогізно. Сучасний мурований храм збудували у 1577-1612 роках коштом М. Лігензи та Ю. Жулчинського. 12 жовтня 1612 року його консекрував Баковський єпископ В. Любенецький. У 1775, 1896, 1933 та 1938 роках святиня відновлювалась. У 1876-1877 роках тут працював адміністратором майбутній святий о. Зигмунт Гораздовський.

48713 Жилинці

Жилинці відомі документально, за різною інформацією, від 1494 року, з першої половини XVст. чи навіть із 1387 року. У 1810 році тут проживало 389 мешканців, 1910 року - 850 (переважно - українці), 1914 року - 900, 1921 року - 831, 1931 року - 875, близькл вісім сотень, у тому числі 615 українців і 182 поляків, нині - лише чотири сотні осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, а в середині ХІХст., коли їх чисельність досягла півтори сотні вірян, перейшли до новозаснованої експозитури в Озерянах, яка пізніше стала парафією св. Анни. І тривалий час своєї святині вони не мали.

10014 Житомир,
вул. Київська, 4,
+380 (412) 22-78-88, 42-12-85,
f.b.: st.john.of.dukla.parish

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

4 квітня 1761 року король Август ІІІ надав францисканцям-бернардинам землю в околицях Житомира під храм та резиденцію, які коштом житомирського старости Яна Іллінського було збудовано з дерева. Проте вже 1769 року їхній костел бл. Яна з Дуклі разом із житловою спорудою знищила пожежа. Через рік завдяки фундатору та іншим жертводавцям постали знову з дерева як храм, який освятив о. Франциск Залуковський, так і резиденція, але поряд із святинею також почали споруджувати муровану будівлю, до якої ченці переселились на початку ХІХ століття.

10031 Житомир,
пров. Луговий, 4,
+380 (41) 225-43-60,
f.b.: st.VenceslausZhytomyr, 614865361884006

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

До 1911 року тут існували два села - Крошня Чеська і Крошня Руська. Якщо предки поляків переселись у Крошню Руську ще у XVІІІ столітті, то 184 чеських селянських родин з Австро-Угорщини поселились у Крошні Чеській лише у 1868-1890 роках. Проте царська влада надала дозвіл на створення парафії та будівництво храму лише після 1905 року.